Справа № 308/9304/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2021 року                                                                місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді                                        Дегтяренко К.С.

за участю секретаря судових засідань                Чейпеш В.В.

з участю учасників справи:

перекладача                                                Халіма Хамада

представника позивача                                Баброцяк Л.О.

відповідача                                                 ОСОБА_1

представника відповідача – адвокат                Канівець О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини 1493 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-

встановив:

Позивач Військова частина 1493 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся до суду з позовом до громадянина Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить затримати останнього з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач 17 липня 2021 року о 02.20 був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» під час подолання загороджувального паркану на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби «Гута» в районі 236 прикордонного знаку 2000 м. до державного України, за спробу незаконного перетинання державного кордону, поза встановленими пунктами пропуску, з України в Словацьку Республіку, в складі групи осіб.

Оригінали документів, що посвідчують особу, підтверджують законність перебування на території України, передбачені п.п. 16-19 та 20 ст. 4 та ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль» у відповідача відсутні.

У подальшому відповідно до вимог ст. 263 КУпАП був затриманий в адміністративному порядку на термін до трьох діб з встановлення особи та з`ясування обставин правопорушення.

Своїми діями відповідач вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України».

Також зазначає, що між Україною та ОСОБА_3 про реадмісію осіб не укладено.

Враховуючи вищевикладене, позивач зазначає, що відповідач вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що виразилось у спробі незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску, в складі групи осіб, скористався своїм правом перебувати на території України з метою потрапити до країн Європейського Союзу, оригінали документів, що посвідчують особу, підтверджують законність перебування на території України, дають право перетинати державний кордон передбачені п.п. 16- 19 та 20 ст. ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні, тобто Україну використав як транзитну країну та будь-які законні підстави перебувати на території України - відсутні, притягувався ДМС України до адміністративної відповідальності за порушення законодавства України з міграційних питань, тому з метою реалізації державної політики у сфері міграції позивач звернувся до суду з позовом про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з викладених у ньому підстав.

У судовому засіданні відповідач надав пояснення, в яких повідомив про наявність у нього паспорту та документів, що дають право на перебування в Україні. Окрім того стверджував, що приїхав до України для навчання, щодо факту виявлення його на кордоні зазначив, що не розумів, що це кордон, шукав костел. На підтвердження викладеного пред`явив наявні у нього документи.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив у задоволенні такого відмовити та подав суду відзив на позов, в якому, зокрема, зазначив, що правові підстави для задоволення адміністративного позову під час судового розгляду вказаної справи повністю спростовані, оскільки його довірителем надано оригінал національного паспорту № 168646694, виданого 06.06.2016 року, який дійсний до 05.06.2026 року, з діючою до 25.08.2021 року візою для в`їзду в Україну.

За наведених обставин, така підстава, як затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України, яка регламентована ч.1 ст.289 КАС України, як вказує представник відповідача, повністю відпала. Натомість, позивач у своєму адміністративному позові не навів жодної вагомої та обґрунтованої підстави, що передбачена ч.1 ст.289 КАС України, яка б свідчила про те, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, оскільки рішення компетентним органом, щодо його повернення не приймалось. Крім того зазначив, що у відповідача наявні кошти для самостійного повернення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773 - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.

Частина 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлює право затримувати та розміщувати в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, у тому числі і іноземців, які не мають законних підстав для перебування на території України та підлягають примусовому видворенню за межі України протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства, зокрема, такого заходу як затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

За правилами ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Частина 13 ст.289 КАС України передбачає, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

У судовому засіданні відповідачем повідомлено про наявність у нього паспорту та документів, що дають право на перебування в Україні строком до 25.08.2021 року, при цьому. У підтвердження своїх слів відповідач надав суду оригінал паспорту громадянина Алжиру на ім`я ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_1 , виданого 06.06.2016 року, який дійсний до 05.06.2026 року, з діючою до 25.08.2021 року візою для в`їзду в Україну.

Відповідно до пункту 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110 (далі Типове положення) пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі пункт тимчасового перебування) є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, зокрема:

- стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України;

- стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.

На виконання абз.3 п.3 розд. IV «Прикінцеві положення» Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VІ (далі Закон №3773) та Типового положення, з метою нормативно-правового врегулювання порядку дій посадових осіб пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, територіальних органів та територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону з питань розміщення іноземців та осіб без громадянства в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, їх утримання, ідентифікації, примусового видворення, а також звільнення з пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 лютого 2016 року № 141 затверджено Інструкцію про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі Інструкція № 141).

Згідно з пунктом 12 розділу ІІ Інструкції № 141 іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, що затримані в установленому законодавством порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в ПТПІ протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави вважати, що позов про затримання іноземця або особи без громадянства може бути подано стосовно особи, до якої подано та розглядається адміністративний позов про примусове видворення, при цьому підставою затримання повинні слугувати докази на підтвердження обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі.

Таким чином, суд звертає увагу, що затримання іноземця або особи без громадянства та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, можливо також з метою ідентифікації, однак з обов`язковим забезпеченням примусового видворення з України.

Як вбачається з матеріалів справи, Військова частина 1493 Західного регіонального управління державної прикордонної служби України позов про примусове видворення відповідача до суду не подавали.

Тобто, Військовою частиною 1493 Західного регіонального управління державної прикордонної служби України порушені вищенаведені норми законодавства, адже єдиною підставою позову є ідентифікація затриманого відповідача.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа №522/960/18, адміністративне провадження №К/9901/50641/18), від 27 листопада 2018 року (справа №754/2203/17, адміністративне провадження №К/9901/29931/18), висновки якого враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч.5 ст.242 КАС України).

Натомість необхідність затримання з метою ідентифікації під час здійснення судового провадження також відпала, оскільки відповідач надав суду офіційний документ, що посвідчує його особу і дає право на виїзд з України, а також офіційний документ, що дає право на тимчасове проживання на території нашої держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 вказаного Закону іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Тобто примусовому поверненню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

При цьому, обов`язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом 21.11.2018 року у справі №491/807/17.

Як встановлено судом з матеріалів справи, рішення про примусове повернення відповідача з визначених ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав, компетентним органом не приймалось, що також не спростовано представником позивача у судовому засіданні.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При прийнятті рішення, судом інстанції також враховано ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідно до п.113 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» заява №22414/93, будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 п.1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виправдано, тільки поки розглядається питання про висилку. Якщо ця процедура не здійснюється з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим відповідно до статті 5 п.1 (f).

Згідно з частиною третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, за наявності яких можливо затримати особу з подальшим розміщенням у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, відсутності у суду доказів, які б підтверджували наявність рішення про примусове повернення іноземця до країни свого походження та невиконання відповідачем такого рішення, а також звернення до суду з адміністративний позовом про примусове видворення відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 2, 6, 77, 246, 250, 289, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ухвалив:

У задоволенні адміністративний позов Військової частини 1493 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                        К.С. Дегтяренко