2-2312/2010              

                                                          Р І Ш Е Н Н Я

                                                     ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

20 січня 2010 року Малиновський районний суд м.Одеси у складі :

головуючого - судді Вербицької Н.В.,

при секретарі  - Солтис О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору дарування недійсним, розірвання договору, визнання права власності, визнання недійсним іпотечного договору,

                                                         В С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору дарування АДРЕСА_1 недійсним, посилаючи на те, що 27.11.2004 року при укладанні договору дарування сторони мали на увазі договір довічного утримання, що підтверджується наявністю такого письмового договору, та виконання відповідачкою ОСОБА_2 своїх обов’язків за цим договором з 2004 по 2008 рік. Проте, з початком фінансової кризи у державі, тобто з осені 2008 року ОСОБА_2 перестала надавати будь-яку допомогу, а саме – надання необхідних ліків, продуктів харчування або грошової суми в розмірі 500 грн. щомісяця, що передбачено договором довічного утримання, пояснюючи відсутністю фінансової можливості. Враховуючи, що договір дарування є удаваним, позивач просила визнати його недійсним та визнати дійсним договір довічного утримання. Оскільки відповідач в односторонньому порядку відмовилась від виконання обов’язків по договору довічного утримання, позивач просила його розірвати, повернувши квартиру у її, позивачки, власність.  В 2009 році їй стало відомо, що відповідачка, отримавши право власності на зазначену квартиру, віддала її в іпотеку під кредитні зобов’язання. Оскільки ОСОБА_2 не мала право віддавати спірну квартиру під заставу банку, позивачка просила визнати недійсним договір іпотеки від 15.10.2007 року. Внаслідок визнання недійсним договору іпотеки, позивачка просила виключити спірну квартиру з Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

    Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

    Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала, підтвердивши, що 27.11.2004 року укладаючи з ОСОБА_1 договір дарування АДРЕСА_1, вона і позивач мали на увазі договір довічного утримання, в зв’язку з цим на вимогу позивача в той же день ними був укладений такий договір письмово. За договором довічного утримання відповідач зобов’язувалась надавати щомісяця довічно матеріальне забезпечення в розмірі 500 грн., яке надається у вигляді побутових послуг, трьохразовим харчуванням, забезпеченням необхідними ліками. Зазначені обов’язки виконувались нею з 2004 року до осені 2008 року, коли її матеріальний стан значно погіршився внаслідок втрати прибутку за місцем роботи. З 2008 року до цього часу вона не надає позивачу ніякої допомоги. В 2007 році нею був укладений з АКІБ «УкрСиббанком» кредитний договір, який був забезпечений іпотекою, в тому числі АДРЕСА_1, яку вона на підставі нотаріально посвідченого договору дарування зареєструвала в КП «ОМБТІ та РОН». Про укладання договору іпотеки на спірну квартиру вона не повідомляла позивачку, вважаючи себе власником цієї квартири. Про ці обставини вона випадково повідомила ОСОБА_1 у телефонній розмові, коли остання вимагала надання їй матеріальної допомоги або повернення квартири у власність.

Представник Публічного акціонерного товариства ( попередня назва - акціонерний комерційний інноваційний банк) «УкрСиббанк», притягнутий судом за згодою представника позивача до участі в справі в якості співвідповідача замість третьої особи, позов не визнав, посилаючись на те, що договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, нотаріально посвідчений та підстав вважати його недійсним немає. В зв’язку з викладеним, відсутні підстави для повернення квартири у власність позивачки та визнання недійсним договору іпотеки.

      Вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню за наступними обставинами.

В судовому засіданні встановлено, що 27.11.2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 посвідчений договір, згідно якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 АДРЕСА_1. 22.03.2005 року ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на зазначену квартиру в КП «ОМБТІ та РОН».

В день укладання договору дарування на вимогу позивачки сторони уклали в простій письмовій формі договір довічного утримання, за яким ОСОБА_2 зобов’язувалась надавати ОСОБА_1 довічне щомісячне грошове матеріальне забезпечення в розмірі 500 грн., яке надається у вигляді побутових послуг, забезпечення необхідними лікарськими засобами на підставі виданих лікарем рецептів, трьохразовим харчуванням, в тому числі за раціоном лікаря-дієтолога. Обов’язки ОСОБА_2 в повній мірі відповідають обов’язкам набувача за договором довічного утримання (ст.ст.749,751 ЦК України).  ОСОБА_1 в свою чергу передає у власність ОСОБА_2 АДРЕСА_1.

Той факт, що укладаючи договір дарування, сторони мали на увазі договір довічного утримання підтверджується поясненнями сторін в судовому засіданні, фактом виконання відповідачкою ОСОБА_2 своїх зобов’язань з часу укладання договору до жовтня 2008 року. Оскільки сторони визнали в судовому засіданні факт укладання договору довічного утримання, факт його виконання, відповідно до ст.61 ЦПК України зазначені обставини звільнені від подальшого доказування. На користь обставин по укладанню саме договору довічного утримання свідчать пояснення сторін про те, що вони не перебувають у родинних стосунках, є лише знайомими – тітка ОСОБА_2 працювала разом з ОСОБА_1, а також про те, що ОСОБА_1 не має близьких родичів. Таким чином, у позивача не було підстав для безоплатної передачі квартири у власність ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст.235 ЦК України удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, якій сторони насправді вчинили.

Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином.

Аналізуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що обидві сторони договору свідомо документально оформили договір дарування, але насправді між ними встановлені правовідносини за договором довічного утримання.

Відповідно до ч.2 ст.235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, якій вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 з часу укладання договору до жовтня 2008 року добросовісно виконувала свої зобов’язання за договором довічного утримання, що підтверджується поясненнями представника позивача та самої відповідачки. В зв’язку з настанням світової фінансової кризи та внаслідок цього втрати очікуваного доходу від предприємницької діяльності та непередбаченим погіршенням матеріального стану з жовтня 2008 року ОСОБА_2 позбавлена можливості виконувати свої обов’язку перед ОСОБА_1 щодо матеріального забезпечення. З цього приводу між сторонами виникали суперечки та ОСОБА_1 вимагала від відповідачки надання будь-якої допомоги за договором довічного утримання або повернення нерухомого майна -  АДРЕСА_1. До цього часу ОСОБА_2 не поновила утримання позивача, що підтверджується поясненнями сторін в судовому засіданні.

Застосовуючи до правовідносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 норми договору довічного утримання, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.755 ЦК України такий договір має бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного невиконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини.

Оскільки відповідач підтвердила, що не може виконувати умови договору, суд фіксує порушення договору з боку відповідачки ОСОБА_2, а тому задовольняє вимоги щодо розірвання договору довічного утримання.

Згідно ст.756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передано. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та догляд відчужувача не підлягають поверненню.

На підставі викладеного, суд визнає право власності за ОСОБА_1 на АДРЕСА_1.

Суд вважає також правомірними позовні вимоги щодо визнання недійсним договору дарування спірної квартири, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 пред’являючи вимоги про визнання договору дарування недійсним обґрунтовувала їх тим, що він є удаваним та фактично між сторонами був укладений договір довічного утримання.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» зазначення позивачем конкретної правової норми в обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору .

На підставі викладеного суд зазначає, що договір дарування від 27.11.2004 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є недійсним внаслідок порушення п.3 ст.203 ЦК України, а саме за відсутністю вільного волевиявлення учасника правочину та невідповідності його внутрішній волі.

Оскільки ознакою удаваного правочину є розбіжність між його волею та її зовнішнім виявом внаслідок навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них, суд вважає, що згідно ст.215 ЦК України оспорюваний договір дарування є недійсним внаслідок недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які є необхідними для чинності правочину.

Крім того, визнання договору дарування недійсним необхідно також у зв’язку з тим, що його формальне існування та реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру на підставі цього договору перешкоджає позивачу в реалізації його права власності на цю квартиру.

Розглядаючи питання щодо визнання правочину удаваним, визнання його недійсним суд враховує положення ч.3 ст.267 ЦК України та не застосовує строк позовної давності до заявлених вимог, оскільки жодна із сторін у справі не зробила заяву про таке застосування.

Відповідно до ст.754 ЦК України набувач за договором довічного утримання не має права до смерті відчужування продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання, укладати щодо нього договір застави, передавати майно у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2007 року між АКІБ «УкрСіббанк» та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір. Згідно п.1.1, 1.5 цього договору іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1.

Як пояснив представник позивача, ОСОБА_1 про існування договору іпотеки стало відомо влітку 2009 року від ОСОБА_2, яка відмовившись в подальшому надавати матеріальну допомогу позивачу, зазначила, що фактично між сторонами укладений договір дарування та вона не зобов’язана її утримувати, крім того, квартира передана під заставу банку. В судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердила зазначені обставини.

Оскільки ОСОБА_2 не мала права передавати квартиру АДРЕСА_1 під заставу акціонерному комерційному інноваційному банку (в теперішній час публічному акціонерному товариству) «УкрСиббанк» і така передача була зроблена неправомірно, договір іпотеки від 15.10.2007 року є недійсним.

Відповідно до ст.217 ЦПК України суд вважає за необхідне визначити порядок виконання рішення суду, яким встановити порядок для виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек квартири АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст.203,215,754-756,267 ЦК України, ст.ст.10,11,60,209,213-215 ЦПК України, суд

            В И Р І Ш И В :

    Визнати недійсним договір дарування від 27.11.2004 року, що посвідчений нотаріально, квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Вважати укладеним 27.11.2004 року договір довічного утримання, на виконання умов якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 АДРЕСА_1.

    Розірвати договір довічного утримання від 27.11.2004 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на виконання умов якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 АДРЕСА_1.

Визнати недійсним іпотечний договір від 15.10.2007 року щодо передачі ОСОБА_2 в іпотеку акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» квартири АДРЕСА_1.

Встановити порядок виконання рішення суду, відповідно якому після набрання рішенням законної сили воно є підставою для виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек квартири АДРЕСА_1.

            Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Малиновський районний суд м.Одеси шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження на протязі 10 днів з дня проголошення рішення з подальшою подачею апеляційної скарги на протязі 20 днів після подання заяви  про апеляційне оскарження, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

    Головуючий                               Н.В.Вербицька