ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1593/21 Справа № 185/2594/20 Суддя у 1-й інстанції - Мельник Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Крот С. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді                Крот С.І.,

суддів                Іванченка О.Ю., Коваленко В.Д.,

за участю:

секретаря судового засідання Кирпенка М.А.,

прокурора                Тучі С.А.,

обвинуваченої         ОСОБА_1 ,

захисника                                Михайлюка Б.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Михайлюка Б.Л. на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020040370000268 17 лютого 2020 року, щодо

        ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Українське Дніпропетровської

                               області, громадянки України, яка проживає за адресою:

                                АДРЕСА_1 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту звернення вироку суду до виконання.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Цим вироком ОСОБА_1 визнано винуватою в умисному вбивстві за наступних обставин.

16 лютого 2020 року приблизно о 21.30 год. ОСОБА_1 , перебуваючи в кухонній кімнаті буд. АДРЕСА_1 , реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, направлений на умисне, протиправне заподіяння смерті своїй матері, потерпілій ОСОБА_2 , яка відмовилась допомагати у виконанні домашніх справ, після спільного вживання з останньою спиртних напоїв, усвідомлюючи протиправність та небезпеку своїх дій, діючи умисно, взяла зі столу кухонний ніж та, використовуючи його як знаряддя злочину, умисно нанесла один удар кухонним ножем в життєво-важливий орган – у ліву половину передньої поверхні грудної клітини потерпілої ОСОБА_2 , яка сиділа на дивані. Від отриманого внаслідок ножового поранення тілесного ушкодження в область грудної клітини зліва потерпіла ОСОБА_2 померла на місці скоєння злочину. Таким чином ОСОБА_1 спричинила потерпілій ОСОБА_2 тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва (по середньо-ключичній лінії) з пораненням серця, яке ускладнилось гострою крововтратою, яке за своїм характером є тяжких тілесним ушкодженням за ознакою небезпечності для життя в момент спричинення та знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілої.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України та призначити їй покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що у обвинуваченої був відсутній умисел на заподіяння смерті потерпілій, ОСОБА_1 взяла в руку кухонного ножа з метою налякати ОСОБА_2 та нанесла один удар в область лівої ключиці останньої не цілячись, після чого викликала таксиста ОСОБА_3 , разом з яким обробила рану потерпілої. Звертає увагу, що після оброблення рани життю потерпілої нічого не загрожувало, померла потерпіла приблизно о 00.00 год. 17 лютого 2020 року на кухні, в той час як обвинувачена була в загальній кімнаті з дітьми. Вказує, що обвинувачена одразу викликала швидку. Зазначає, що експерт пояснював, що потерпіла не одразу померла після рани, а можливо десь через 2-2,5 год., при цьому в цей час могла знаходитись у свідомості, розмовляти та рухатись, а також у разі своєчасного надання медичної допомоги могла вижити. Звертає увагу, що стороною обвинувачення не доведено наявність умислу у обвинуваченої на заподіяння смерті потерпілій. Вважає, що при призначенні покарання суд не врахував пом`якшуючих обставин — щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачена ОСОБА_1 та захисник Михайлюк Б.Л. підтримали вимоги апеляційної скарги захисника та просили її задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника.

Потерпіла ОСОБА_4 була належним чином повідомлена про дату, час і місце апеляційного розгляду, однак в судове засідання не з`явилась, повідомлень про поважність причин неприбуття до суду від неї не надходило.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадженя, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Вивченням матеріалів кримінального провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ`єктивність дослідження органами досудового розслідування та судом обставин кримінального провадження. Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за яке вона засуджена, підтверджуються сукупністю доказів, які зібрані з додержанням вимог кримінального процесуального закону та перевірені під час розгляду кримінального провадження, яким суд дав належну оцінку.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин провадження дії останньої охоплюються складом кримінального правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 115 КК України. З позицією суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 та експерта ОСОБА_9 ; показань самої обвинуваченої ОСОБА_1 , згідно яких вона частково визнала свою винуватість, при цьому не заперечувала, зокрема, факт того, що вона дійсно вдарила потерпілу в область грудної клітини ножем; фактичних даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 17 лютого 2020 року, протоколах проведення слідчих експериментів від 17 лютого 2020 року, протоколі пред`явлення предмета від 17 лютого 2020 року, висновках судово-медичних та судово-трасологічних експертиз, а також на підставі інших доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що обвинувачена не мала умислу на заподіяння смерті потерпілій та нанесла один удар в область лівої ключиці останньої не цілячись, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, відповідно до наданих у судовому засіданні пояснень обвинуваченої                        ОСОБА_1 , остання частково визнала свою вину та не заперечувала, зокрема, що  обурившись на потерпілу ОСОБА_2 , яка відмовилась допомагати у виконанні домашніх справ, після спільного вживання з нею спиртних напоїв взяла зі столу кухонний ніж та, використовуючи його як знаряддя злочину, нанесла один удар кухонним ножем у ліву половину передньої поверхні грудної клітини потерпілої ОСОБА_2 , яка сиділа на дивані.

Потерпіла ОСОБА_4 , допитана в судовому засіданні суду першої інстанції, пояснила, що більше 10 років не спілкувалась з загиблою ОСОБА_2 , яка є її рідною сестрою. Очевидцем інкримінованих подій вона не була. Знає, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 , яка при житті зловживала спиртними напоями та напідпитку була конфліктною людиною.

Під час допиту в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_5 зазначала, що про обставини інкримінованого ОСОБА_1 злочину вона дізналась від працівників поліції, очевидцем подій вона не була. ОСОБА_1 характеризує з позитивної сторони, потерпіла проживала з ОСОБА_1 останні два роки та інколи пиячила, проте конфліктів в родині обвинуваченої не було.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що проживає по-сусідству з ОСОБА_1 та в день інкримінованих подій до нього приходила ОСОБА_2 , з якою вони вжили по 100 г горілки, ніяких тілесних ушкоджень у останньої не було, ніяких скарг вона не висловлювала, з обвинуваченою потерпіла проживала разом більше 1,5 роки. На наступний день йому стало відомо, що потерпілу було вбито.

Згідно наданих у судовому засіданні суду першої інстанції показань свідка ОСОБА_7 16 лютого 2020 року ввечері її син, чоловік обвинуваченої, перебував після робочої зміни у неї вдома, коли йому зателефонувала обвинувачена та повідомила, що вбила матір. Коли вони їхали до місця проживання обвинуваченої, в будинку була обвинувачена, діти та загибла, ОСОБА_3 їм розказав, що потерпіла була ще жива, на тілі потерпілої на ключиці була рана шириною 1.5-2 см, кровотечі не було. Обвинувачена, яка була в стані алкогольного сп`яніння, нічого не пояснювала про обставини, лише казала, що саме вона вбила потерпілу ножем. Знаряддя злочину не бачила, лише чула про ніж, який обвинувачена видала поліції.

Допитаний в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_3 зазначав, що в лютому 2020 року приблизно о 20.30 год. йому зателефонувала ОСОБА_1 , яка перебувала в істеричному стані, та повідомила, що вбила ОСОБА_2 , після чого він одразу приїхав за місцем проживання ОСОБА_1 , де побачив ОСОБА_2 , яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння, та спочатку лежала на кушетці, потім підвелась, зняла одяг та показала рану на ключиці зліва. Рана була невелика, довжиною 1 см, крові майже не було. Він став викликати швидку, але потерпіла стала заперечувати. Він разом з обвинуваченою обробили рану на потерпілій, остання стала лаятись. Йому здалось, що потерпіла прикидається і серйозних травм вона не зазнала, тому він поїхав. Приблизно о 00.00 год. ОСОБА_1 подзвонила та сповістила, що потерпіла померла. Він привіз чоловіка обвинуваченої на місце злочину, в будинок вдруге вже не заходив.

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка неповнолітня ОСОБА_10 суду пояснила, що ОСОБА_1 є її матір`ю, а ОСОБА_2 – її бабуся. Вони разом проживали, ніяких конфліктів в сім`ї не було, бабуся відмовлялась працювати, іноді прибиралась в домі та в день інкримінованих подій тривалий час перебувала у сусіда ОСОБА_6 . Ввечері цього ж дня вона перебувала разом з сестрами в спальній кімнаті та дивились телевізор, ОСОБА_1 та потерпіла перебували в кухні, ніяких сварок вона не чула. Що трапилось між матір`ю та бабусею, вона не бачила, проте ОСОБА_2 стала скаржитись на біль у животі, а ОСОБА_1 пропонувала викликати швидку, проте швидка не приїздила. Пізніше приїхав свідок ОСОБА_3 , який оглядав потерпілу, а ОСОБА_8 приносила «зеленку».

Неповнолітній свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні розповіла, що в день подій її бабуся ОСОБА_2 тривалий час перебувала у сусіда, ввечері ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в кухні, вона з сестрами знаходились в іншій кімнаті. Ніякої сварки чи бійки між ними не чула, їй невідомо, що відбулось між ними. Вона почула, що ОСОБА_8 та ОСОБА_1 плачуть, тому вийшла з кімнати, ОСОБА_2 в той час лежала на дивані, спала, потім прокинулась та стала скаржитись на біль в животі. ОСОБА_1 пропонувала викликати швидку, ОСОБА_2 заперечувала. На одязі потерпілої в районі грудей вона побачила кров. ОСОБА_1 подзвонила знайомому ОСОБА_3 , який оглянув потерпілу та обробив рану зеленкою. Пізніше ОСОБА_2 намагалась встати з ліжка і впала.

Суд апеляційної інстанції не знаходить підстав сумніватися в достовірності цих показань потерпілої та свідків, вони є логічними, послідовними і узгодженими як між собою, так і з іншими письмовими доказами у провадженні.

Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинувачену у зазначеному злочині.

Із матеріалів провадження істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлення фактичних обставин провадження у цих показаннях не вбачається. Деякі розбіжності в показаннях свідчать про індивідуальне сприйняття кожною особою подій, учасником яких вони були, і не впливають на висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 .

Окрім того, винуватість обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину підтверджується й наявними в матеріалах провадження письмовими доказами, зокрема, протоколом огляду місця події від 17 лютого 2020 року з додатками, відповідно до якого слідчим Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за участі понятих та спеціаліста було проведено огляд домоволодіння АДРЕСА_1 , під час якого був виявлений труп потерпілої ОСОБА_2 з тілесним ушкодженням та вилучено жіночу блузу зі слідами РБК та плямами темно-зеленого кольору, ніж металевий загальною довжиною 31 см, два сліди пальців рук людини, відкопійовані на ліпку стрічку, відбитки пальців рук, а при огляді трупу були вилучені мікрочастки з обох рук, змиви з рук, зрізи краю нігтьових пластин потерпілої ОСОБА_2 .

Згідно протоколу огляду предмету від 17 лютого 2020 року слідчим в приміщенні відділення судово-медичної експертизи було оглянуто та вилучено речі потерпілої ОСОБА_2 : джинси, шкарпетки, труси, гамаші без ушкоджень; майку та светр з плямами РБК та пошкодженням в області лівої ключиці.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №98 від 17 березня 2020 року при експертизі трупу потерпілої ОСОБА_2 виявлене тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва (по середньо-ключичній лінії) з пораненням серця. Рана на грудній клітині зліва заподіяна колюче-ріжучим предметом із шириною клинка протягом поринулої частини не більше 20.8 мм, маючого гостре лезо й обух, товщиною близько 1.7 мм. Проникаюче колото-різане поранення на грудній клітині зліва з ушкодженням серця за своїм характером відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя в момент спричинення. Вказане поранення утворилось одночасно від однієї травмуючої дії плаского колючо-ріжучого предмету, прижиттєво, безпосередньо перед настанням смерті. Смерть потерпілої ОСОБА_2 настала від проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва з ушкодженням правих відділів серця, яке ускладнилось гострою крововтратою, що і обумовило безпосередню причину смерті. Дане тілесне ушкодження перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Згідно трупних явищам, виявленим при дослідженні трупа потерпілої ОСОБА_2 , смерть її настала в межах 8-16 годин до моменту проведення експертизи (час дослідження 09.30 година 17 лютого 2020 року). При судово-токсикологічному дослідженні крові від трупу ОСОБА_2 виявлений етиловий спирт у концентрації 2.86 проміле, що відповідає сильному ступеню алкогольного сп`яніння відносно живих осіб. Від рани на грудній клітині зліва у другому міжреберрі по середньо-ключичній лінії розповсюджується раневий канал в напрямку зліва на право, зверху до низу, спереду назад. Глибина раневого каналу 11.5 см, який сліпо закінчується в порожнині правого шлуночку серця.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 17 лютого 2020 року слідує, що обвинувачена в присутності захисника та понятих розповіла та показала механізм вбивства потерпілої, а саме нанесення удару ножем в область грудної клітини потерпілої.

При цьому відповідно до висновку судово-медичної експертизи №98 (додатковий) від 20 березня 2020 року виявлене тілесне ушкодження у потерпілої ОСОБА_2 у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини, згідно механізму утворення, могло утворитись, як показала обвинувачена під час проведення слідчого експерименту.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_9 підтвердив складені ним висновки за результатами дослідження трупу потерпілої та додатково зазначив, що тілесне ушкодження на грудній клітині зліва у потерпілої було заподіяне колюче-ріжучим предметом, рана має рівні контури, глибина раневого каналу становить 11.5 см, що свідчить про ударний механізм спричинення ушкодження, нанесення удару з певною силою, при цьому тремтіння в руці з ножем перед ударом, про які зазначає обвинувачена, не було. Наявність алкоголю в крові сприяло внутрішній кровотечі, проте не перебуває в причинному зв`язку з настанням смерті. З виявленою травмою серця особа могла прожити нетривалий час, який вимірюється хвилинами, який також залежить від положення тіла та активності потерпілого. При своєчасній кваліфікованій допомозі можливо і не наступила би смерть ОСОБА_2 .

Вище викладені пояснення експерта спростовують доводи в апеляційній скарзі захисника про те, що потерпіла могла померти через 2-2,5 год. після отримання тілесного ушкодження. При цьому всупереч посиланням захисника відповідно до журналу судового засідання від 18 лютого 2021 року та технічного запису до нього експерт вказував на низьку можливість того, що після нанесення удару ножем потерпіла могла активно рухатись чи розмовляти.

Відповідно до протоколу огляду від 28 лютого 2020 року під час проведення досудового розслідування було оглянуто DVD-R-диск з аудіозаписом дзвінка, що був зроблений 17 лютого 2020 року о 00.19 год. до поліції з номеру телефону, яким користується ОСОБА_1 , в якому остання повідомляє про те, що 30 хвилин потому за адресою: АДРЕСА_1 , вона вбила свою матір ОСОБА_2 ножем в грудну клітину.

Згідно висновків судово-медичних експертиз №199 від 27 лютого 2020 року, №199/1 від 04 березня 2020 року було визначено групову приналежність крові обвинуваченої ОСОБА_1 та крові потерпілої ОСОБА_2 .

З висновків судово-медичних експертиз №199/2 від 18 березня 2020 року та №199/3 від 04 березня 2020 року слідує, що в слідах на жіночих джинсах чорного кольору, які належать потерпілій ОСОБА_2 , на жіночій блузі, вилученої з місця події, встановлена наявність крові людини, можливість утворення якої не виключено як за рахунок крові потерпілої ОСОБА_2 , так і за рахунок крові обвинуваченої ОСОБА_1 . В слідах на джемпері, який був вилучений у ОСОБА_1 після затримання, встановлена наявність крові людини, походження якої не виключено як за рахунок крові потерпілої ОСОБА_2 , так і за рахунок крові обвинуваченої ОСОБА_1 .

Як вбачається з висновку судово-медичної експертизи ножа № 267/1 від 18 березня 2020 рок на клинку ножа, що був вилучений з місця злочину, встановлена наявність крові та визначений білок людини. Отримані результати дослідження не виключають можливість походження слідів крові на клинку ножа як від потерпілої ОСОБА_2 , так від обвинуваченої ОСОБА_1 , беручи до уваги їх групи крові.

Відповідно до висновків судово-медичних експертиз № 267/2 від 06 березня 2020 року та № 267/3 від 20 березня 2020 року в піднігтьовому вмісті нігтьових зрізів з обох рук та в змивах з обох рук обвинуваченої ОСОБА_1 наявність крові не встановлена, клітини епітелію з ядрами та мікрочастки тканин людини в даних об`єктах не виявлені. Під час проведення цитологічного дослідження піднігтьового вмісту нігтьових зрізів з правої руки потерпілої ОСОБА_2 встановлено, що клітини середніх та глибоких шарів епідермісу належать особі жіночої генетичної статі та могли походити як від потерпілої, так і від обвинуваченої ОСОБА_1 . В змиві з лівої руки потерпілої ОСОБА_2 встановлена наявність крові людини, яка може походити як від самої потерпілої, так і від обвинуваченої ОСОБА_1 .

Згідно висновків судових трасологічних експертиз № 19/104-17/2/76 від 24 лютого 2020 року та № 19/104-17/2/77 від 24 лютого 2020 року сліди пальців рук, вилучені в ході огляду місця злочину з руків`я ножа, залишені безіменним пальцем правої руки та великим пальцем правої руки обвинуваченої ОСОБА_1 , слід пальця руки, вилучений в ході огляду місця злочину з поверхні чашки, залишений вказівним пальцем правої руки обвинуваченої ОСОБА_1 , слід з поверхні іншої чашки залишений вказівним пальцем правої руки потерпілої ОСОБА_2 , сліди пальців рук, вилучені з поверхні чарок з місця злочину, залишені відповідно безіменним та середнім пальцями правої руки обвинуваченої ОСОБА_1 , сліди пальців рук, вилучені з поверхні тарілки з місця злочину, залишені середнім та вказівним пальцями правої руки потерпілої ОСОБА_2 . Спереду на правій лямці майки та на светрі, спереду у верхній частині справа, в які була одягнута потерпіла ОСОБА_2 під час інкримінованих подій, наявне одне наскрізне пошкодження, яке утворене в результаті дії колюче-ріжучого предмету, що має клинок з вістрям, обухом та гостро заточеним лезом типу ніж тощо.

З висновку судової експертизи дослідження волокнистих матеріалів та виробів №19/104-8/1054 від 11 березня 2020 року слідує, що експертом були досліджені мікрооб`єкти з місця події, що були вилучені на два фрагменти дактилоплівки, серед яких виявлені одиночні текстильні волокна з ознаками бавовни, які не придатні для ідентифікації та для подальшого порівняльного дослідження. Одиночні текстильні волокна інформації про виріб в собі не несуть.

Згідно висновку експерта №359-МК від 02 квітня 2020 року пошкодження на шматку шкіри з передньої поверхні грудної клітки зліва від трупу потерпілої ОСОБА_2 могло бути заподіяне клинком представленого на експертизу ножа, що був вилучений з місця злочину.

Як слідує з висновку судово-медичної експертизи №215 від 18 березня 2020 року в слідах на майці та на светрі, в які була одягнута потерпіла ОСОБА_2 в момент інкримінованих подій, встановлена наявність крові людини, не виключена можливість утворення яких як за рахунок крові потерпілої ОСОБА_2 , так і за рахунок крові обвинуваченої ОСОБА_1 .

З протоколу проведення слідчого експерименту від 17 лютого 2020 року з відеозаписом до нього вбачається, що неповнолітній свідок ОСОБА_10 у присутності педагога ОСОБА_11 та головного спеціаліста служби у справах дітей ОСОБА_12 добровільно на досудовому розслідуванні за місцем вчинення кримінального правопорушення відтворила побачені нею обставини інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення, при цьому механізм спричинення удару ножем не бачила.

Надаючи оцінку цим доказам у сукупності апеляційний суд вважає їх належними, допустимими, достовірними й достатніми для доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого їй злочину, та не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Висновки суду про те, що ОСОБА_1 , заподіюючи тілесне ушкодження потерпілій, діяла з непрямим умислом на вбивство, є обгрунтованими, оскільки, як достовірно встановлено судом, завдаючи чіткий та впевнений удар (без тремтіння руки) ножем у життєво-важливий орган потерпілої - ліву половину передньої поверхні грудної клітини зверху вниз з силою, в результаті чого лезо ножа проткнуло одяг та зайшло на 11.5 см в тіло потерпілої, пошкодивши серце, обвинувачена діяла навмисно, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала та свідомо припускала настання смерті потерпілої, що підтверджено висновком судово-психіатричної експертизи №111 від 10 березня 2020 року, і саме ці дії вказують на наявність у обвинуваченої умислу на позбавлення життя потерпілої.

Апеляційний суд вважає, що при оцінці показань обвинуваченої суд обгрунтовано піддав сумнівам її доводи про те, що вона не мала умислу на вбивство потерпілої та спричинила удар ножем з метою налякати потерпілу, і погоджується з висновком суду про те, що наступна поведінка обвинуваченої не є доказом її невинуватості, оскільки обвинувачена не намагалась викликати швидку, доставити потерпілу до лікарні, а лише, обробивши виявлену рану антисептичним засобом після удару ножем, клинок якого повністю зайшов в тіло потерпілої, лягла спокійно відпочивати, а прослуханий запис дзвінка обвинуваченої до швидкої також підтверджує свідомий стан обвинуваченої та оцінку своїх дій останньою.

При цьому доводи сторони захисту про те, що наявність лише одного тілесного ушкодження у потерпілої свідчить про відсутність умислу у ОСОБА_1 на її вбивство, судом першої інстанції обгрунтовано було оцінені критично, виходячи з того, що це ушкодження на тілі потерпілої було виявлено саме в ділянці тулуба, де у людини знаходиться серце - життєво-важливий орган, та при нанесенні удару ножем саме в цю ділянку особа усвідомлює, що в результаті її дій можуть наступити непоправні наслідки у вигляді смерті.

З матеріалів провадження видно, що твердження захисника, зазначені в апеляційній скарзі про відсутність умислу в обвинуваченої на вбивство потерпілої, є аналогічними тим, що обвинувачена та захисник вже висловлювали у суді першої інстанції. Із вироку по провадженню видно, що зазначені твердження визнані такими, що не грунтуються на матеріалах провадження. Свої висновки, із якими погоджується апеляційний суд, із цього питання суд належним чином мотивував. Вони підтверджені доказами, які суд ретельно перевірив і належно оцінив. У апеляційній скарзі захисника не наведено та під час апеляційного перегляду стороною захисту на вказано інші, не досліджені судами докази, якими б спростовувались висновки суду за обговорюваними твердженнями.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину, на думку апеляційного суду, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини («Яллох проти Німеччини» від 11 липня 2006 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Веренцов проти України» від 11 липня 2013 року), та підстав для задоволення апеляційної скарги захисника за обставин, викладених ним у скарзі, не має.

З урахуванням викладеного, виходячи з фактичних обставин провадження, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, врахувавши наведені правові позиції, правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України, з чим погоджується і апеляційний суд.

Суд у вироку навів докази по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства та дав аналіз цим доказам після їх дослідження, тому немає підстав вважати, що по справі допущена суттєва неповнота кримінального і судового провадження, яка викликає необхідність скасування вироку.

Не можна погодитися з твердженнями захисника стосовно того, що розгляд провадження щодо ОСОБА_1 вівся упереджено, з обвинувальним ухилом. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судом кожному з доказів дана належна оцінка.

Та обставина, що органи досудового розслідування та суд по-іншому оцінюють докази, порівняно з оцінкою їх захисником, не свідчить про необ`єктивність чи упередженість слідчих органів і суду, на що є необгрунтовані посилання в апеляційній скарзі.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційним судом не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у провадженні, які б ставили під сумнів обгрунтованість висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації її дій. Наявні у провадженні докази відповідають вимогам закону щодо належності та допустимості доказів.

Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, проведені необхідні експертизи, належним чином з`ясовані обставини, що характеризують об`єкт і об`єктивну сторону кримінального правопорушення.

Не встановлено й істотних порушень кримінального процесуального закону, які б призводили до скасування вироку, при порушенні вказаного кримінального провадження, його розслідуванні та під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченої, слід зазначити наступне.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, при призначенні покарання з іспитовим строком необхідно враховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Згідно зі ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за вчинений злочин, може мати місце за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості цього злочину, з урахуванням особи винного.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п.п. 6,8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язкового додаткового покарання (ст. 69 КК України) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, за відсутності обставин, що обтяжують покарання.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, дані про її особу, а також усі обставини провадження. Суд також визнав обставиною, що пом”якшує покарання, добровільне відшкодування завданого збитку, обставинами, що обтяжують покарання, вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та щодо особи, з якою вона перебуває у сімейних відносинах.

З урахуванням сукупності перелічених даних, тяжкості скоєного кримінального правопорушення та конкретних обставин його вчинення, а також даних про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебувала та не перебуває, має на утриманні 5 малолітніх дітей та є вагітною, за місцем проживання характеризується посередньо, не працює, а також думку потерпілої, яка вважала за можливе призначити покарання, непов`язане з позбавленням волі, суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України.

Посилання захисника на щире каяття обвинуваченої у вчиненому не знайшло свого підтвердження матеріалами провадження. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки. Як слідує з матеріалів провадження за весь час розгляду провадження обвинувачена не визнала своєї провини у вчиненні інкримінованого злочину, заперечувала до останнього наявність будь-якого умислу, виправдовуючи скоєне.

Неможливо погодитися із доводами апеляційної скарги захисника про наявність у діях обвинуваченої активного сприяння розкриттю злочину.

Так, під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам досудового розслідування і суду у встановленні істини у справі, у проведенні швидкого, повного і неупередженого розслідування вчиненого злочину і судового розгляду.

Активне сприяння розкриттю злочину означає, що особа, яка вчинила злочин, своїми діями надає допомогу (сприяє) правоохоронним органам у розкритті злочину, у встановленні невідомих їм обставин провадження. При цьому сприяння у розкритті злочину враховується як обставина, яка пом`якшує покарання, тільки у тому випадку, коли надана винною особою інформація та інші докази мали значення для встановлення істини у справі.

Як видно з обвинувального акта, така обставина не встановлювалася органом досудового розслідування, не було встановлено активного сприяння обвинуваченої розкриттю злочину і судом.

Матеріали кримінального провадження не містять відомостей, які б свідчили, що обвинувачена, займаючи активну позицію, повідомила органам досудового розслідування інформацію, яка їм не була відома, чи подала нові докази, що мали значення для встановлення істини у справі. Тобто дії обвинуваченої не були вирішальним (ключовим) фактором у встановленні істотних обставин кримінального правопорушення.

Участь ОСОБА_1 під час надання пояснень на стадії досудового розслідування слідчому та під час судового розгляду суду не доводить її активного сприяння розкриттю злочину.

Матеріали провадження не містять та під час апеляційного перегляду не надано доказів на підтвердження того, що обвинувачена активно сприяла розкриттю інкримінованого їй злочину, а тому відповідні доводи є необгрунтованими.

Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що в діях ОСОБА_1 наявні дві обставини, що обтяжують покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та щодо особи, з якою вона перебуває у сімейних відносинах, та лише одна пом`якшуюча обставина - добровільне відшкодування завданого збитку, що з огляду на положення ст. 69 КК України та роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, свідчить про неможливість призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 115 КК України.

За відсутності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, а також за наявності обставин, що обтяжують покарання, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 обгрунтовано зазначив про відсутність підстав для застосування ст. 69 КК України.

Також суд першої інстанції врахував й ту обставину, що обвинувачена має на утриманні 5 неповнолітніх дітей, та обгрунтовано зазначив, що ця обставина не є такою, яка виправдовує обвинувачену у вчиненні злочину, результатом якого стали непоправимі наслідки — смерть особи, з якою вона перебуває у сімейних відносинах, чи істотно знижує суспільну небезпечність вчиненого. При цьому вказана обставина жодним чином не стримала обвинувачену від вчинення особливо тяжкого злочину.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к та від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к).

З огляду на фактичні обставини кримінального провадження, положення кримінального закону, мету покарання призначене судом ОСОБА_1 покарання в мінімальних межах санкції інкримінованої статті за своїм видом та розміром є обгрунтованим та необхідним.

Підстав для призначення ОСОБА_1 більш м“якого покарання із застосуванням ст. 69 КК України з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.

З огляду на це наведені в апеляційній скарзі захисника доводи про те, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої і за своїм видом є явно несправедливим, не впливають на відповідність призначеного покарання і не містять достатніх даних для зміни призначеного ОСОБА_1 покарання, про що наполягав в своїй апеляційній скарзі захисник.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у провадженні, які були б підставами для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційним судом не встановлено.

З огляду на викладене апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Михайлюка Б.Л. залишити без задоволення.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року  щодо ОСОБА_1  - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.

Судді:

_________________ _________________ _________________

        Крот С.І.                         Іванченко О.Ю.                        Коваленко В.Д.