УХВАЛА    

                                                      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» січня 2010 р. судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого        – Овсяннікової А.І.      

суддів          – Довгаль Г.П.

                             – Ситнік О.М.

при секретарі       – Черниш К.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на  рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2009 року  по справі за  позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2008 року  ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до  ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову вказала, що з відповідачем вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з 25 грудня 1999 року.

Дітей від шлюбу немає.

Вони не розуміють одне одного, у зв’язку з чим виникають ссори та скандали. Вони втратили почуття любові та поваги. З весни 2007 року їх бюджет є окремим.

Просить шлюб розірвати, витрати покласти на відповідача.

Відповідач проти позову не заперечує.

Звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в якій також просить шлюб розірвати. Однак визнати винною в розпаді сім’ї відповідачку, яка порушувала подружню вірність і на цей час проживає з іншим чоловіком.

Просить розділити спірне майно.

Вказує, що їм на праві власності належить Ѕ частина жилого будинку №67 по вулиці Ленінградській в м. Харкові, яка придбана у 2003 році за кошти його матері і оформлена на ім’я його дружини.

Просить визнати за ним право власності на половину цього майна, тобто, на ј частину всього будинку або на 50/200 частин.

Відповідачка за зустрічним позовом позов не визнала.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від  21 вересня 2009 року позовні вимоги сторін задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, зареєстрований 25.12.1999 року в Дзержинському ВРАГС м. Харкова, актовий запис №1079.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 50/200 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою АДРЕСА_1

При видачі свідоцтва про  розірвання шлюбу стягнути з ОСОБА_6 17 грн. державного мита, ОСОБА_2 від сплати витрат звільнити.

 В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, а справу повернути на новий розгляд до того ж суду, посилаючись на те, що судом не визначено дійсну вартість майна та можливі варіанти розподілу будинку. В задоволенні цього клопотання судом відмовлено протокольно, що позбавляє їх можливості оскаржити таку ухвалу.

Визнаючи за позивачем право власності на ідеальну частину суд без проведення експертизи визначив що будинок, тобто, річ є неподільною.

Розгляд справи закінчено без допиту у якості свідка її дядька ОСОБА_7

Крім того, визнаючи за ОСОБА_6 право власності на 50/200 частин будинку суд не визнав за нею ніякої частини.

            Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи, наведені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи сторони з 25.12.1999 року перебувають в зареєстрованому шлюбу. Постановляючи рішення про розірвання шлюбу суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що сторони фактично не проживають однією сім’єю і збереження її неможливо.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердила, що шлюб розпався і на скасуванні рішення в цій частині вона не наполягає.

Що стосується рішення суду в частині розподілу майна подружжя, то воно також відповідає вимогам закону, який регулює ці правовідносини.

Статтями 60, 69, 70  СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної власності.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Матеріали справи свідчать, що 05.11.2003 року ОСОБА_2 придбала 50/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 Згідно вище вказаних вимог закону ОСОБА_6 має право на половину цього майна, тобто, на 50/200 частин (50/100:2), що обґрунтовано визнано за ним судом.

При цьому посилання позивачки, що за нею не визнано право власності на якусь частку будинку – безпідставно.

Нею вже придбано за договором купівлі-продажу 50/100 частин цього будинку і за її чоловіком визнано половину від цієї частки. Тобто, їй також належить 50/200 частин жилого будинку.

Інші доводи апеляційної скарги стосовно невизначення вартості жилого будинку, не призначення експертизи для з’ясування можливості його розподілу  натурі судовою колегією також не приймаються, оскільки ОСОБА_6 ставилося питання тільки про визнання за ним права власності на ідеальну частку. Інші вимоги сторонами не заявлялись.

Отже, рішення постановлено з дотримання вимог матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається. 

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307,ст.ст.308,313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319,325 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                   УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2009 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.

            Головуючий:  

            Судді: