Справа №22-ц-3853/2010 рік                                  Головуючий 1 інстанції: Федченко  В.М.

Категорія: інші                                                         Доповідач: Ситнік О.М.

           У Х В А Л А

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2010 року                                                                                                м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

Головуючого, судді Коваленко І.П.

Суддів Ситнік О.М., Довгаль Г.П.

За участі секретаря Голіковій   О.П.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду відповідно до вимог закону України від 18 лютого 2010 року „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами” цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до УПФУ у Борівському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для   звернення   до  адміністративного  суду, стягнення   недоплаченої щомісячної  державної соціальної  допомоги «Дітям   війни»

 за апеляційною скаргою управління Пенсійного Фонду України ( далі УПФУ) у Борівському районі Харківської області

на постанову Борівського районного суду Харківської області від  01 березня 2010 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1  у якому він вказував, що  народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року і відповідно до ст. 1 Закону України за № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” має відповідний статус дитини війни. За ст. 6 вказаного закону з 1 січня 2006 року йому мала виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак у 2008-2009 роках така допомога не виплачувалася.

Вважав, що зупинення виплати допомоги не ґрунтується на вимогах як національного, так і міжнародного законодавства, ратифікованого Україною.

Просив  поновити пропущений строк для звернення до суду та зобов’язати УПФУ у Борівському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні нарахування і виплатити щомісячну державну соціальну допомогу за період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року та стягнути   2353 грн. 80  коп.

Представник УПФУ проти позову заперечував.

Справа розглянута за нормами КАС України у порядку письмового провадження.

Постановою Борівського районного суду Харківської області від 01 березня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УПФУ в Борівському районі Харківської області по  невиконанню з  22.05.2008  року   приписів  ст.. 6   Закону   України   «   Про  соціальний   захист  дітей   війни», яка  призвела   до  порушення   прав   на   своєчасне  нарахування  та  отримання   доплати   до  пенсії  за   період  з  22   травня   2008  року  по  31   грудня   2008  року,  -  з  01   січня   по  31   грудня 2009  року.

Зобов’язано УПФУ здійснити перерахунок підвищення   до  пенсії ОСОБА_1 в   розмірі   30% мінімальної  пенсії  за   віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” за 2008 рік з 22 травня по 31 грудня 2008 року та за 2009 рік з 1 січня по 31 грудня 2009 року з урахуванням  виплачених  сум.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, УПФУ подали апеляційну скаргу, у якій просили  постанову суду скасувати та відмовити у позові, посилаючись на ті обставини, що  ст. 7 закону за № 2195-IV передбачалося фінансування соціальних виплат за рахунок коштів Державного бюджету, однак Державний бюджет такого фінансування не передбачав, а кошти Пенсійного Фонду формуються із чітко визначених джерел відповідно до закону „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за № 1058 і щороку затверджується Кабінетом Міністрів України. Вказані кошти  ПФУ за ч. 2  ст. 72 названого закону не включаються до Державного бюджету України і їх витрата на виплату такого підвищення пенсії не передбачено, відповідно до ч.1 ст. 73 закону №1058 надано вичерпний перелік видів виплат на які можуть бути спрямовані кошти ПФУ і за ст. 63 закону №1058 на інші цілі ці кошти направлені бути не можуть.  Також вважали, що розмір мінімальної пенсії, з якого має вираховуватися соціальна гарантія, повинен встановлюватися окремо і не може прийматися до уваги розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений відповідно до закону №1058.

Вважали, що розмір підвищення пенсії дітям війни з 22 травня 2008 року врегульовано Постановою КМУ за №350 від 28 травня 2008 року „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, а тому застосування ст. 6 закону № 2195-IV безпідставне.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Позивач, як достовірно встановлено судом першої інстанції, отримує пенсію за віком та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни у розумінні ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Статтею 6 Закону  України „Про соціальний захист дітей війни” за № 2195-IV  ( далі Закон № 2195-IV) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” було зупинено дію ст. 6 закону за № 2195-IV, однак рішенням Конституційного Суду України від 22  травня 2008 року за №10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п.41 р.2    Тобто, п.41 р.2  Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”  втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, що передбачено ч.2 ст. 152 Конституції України і вказані правовідносини регулюються згідно ст. 6 закону № 2195-IV. У 2009 році редакція ст. 6 закону 2195-IV не змінювалася, її дія не зупинялася.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, оскільки справа, на час провадження  у суді першої інстанції, підлягала розгляду у порядку адміністративного судочинства,  правомірно виходив з того, що УПФУ, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно діяти у відповідності з вимогами ст. 6 закону № 2195-IV і здійснити відповідні нарахування за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена, тобто з 22 травня   2008 року, але у порушення цих вимог, таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну  бездіяльність, про що обґрунтовано зазначено у рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції обґрунтовано  посилався на ст. 28 закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” у контексті визначення розміру мінімальної пенсії за віком, як бази для розрахунку підвищення пенсії, довічного утримання чи державної соціальної допомоги, передбаченого ст. 6 закону № 2195-IV, з посиланням на ч.1 ст. 2 Закону України „Про прожитковий мінімум”. Таким чином, посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на відсутність механізму визначення розміру мінімальної пенсії за віком, який би слугував базою для розрахунку соціальної гарантії, не відповідає дійсності і спростовується вищевказаними законами України.

Крім того, за ст. 3,6 Закону 2195-IV встановлено конкретний розмір державної соціальної гарантії дітям війни у вигляді підвищення до пенсії, та передбачено, що державні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Отже, відсутні правові підстави визначати розмір підвищення до пенсії позивачу, який відрізняється від установленого законом розміру, оскільки виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення пенсії необхідно застосовувати ст. 6 закону 2195-IV, а не положення постанови КМУ за №350, яка є підзаконним актом. Тому доводи  відповідача про необхідність застосування постанови КМУ за №360 від 28.05.2008 року задоволенню не підлягають.

Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу на ту обставину, що чинним законодавством не передбачено покладення обов’язку на органи ПФУ нараховувати підвищення пенсії, передбачене ст. 6 № 2195-IV. Однак, відповідно до закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймається районними управліннями ПФУ за місцем проживання пенсіонерів.  Згідно Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2002 року за №121/2001 на ПФУ покладено обов’язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і у повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

П.1.1 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року за №8-2, вказані управління є органами ПФУ і утворюють систему органів ПФУ та мають завданням призначення та виплату пенсій. Таким чином, обов’язок по нарахуванню і виплаті доплати, передбаченої ст. 6 закону № 2195-IV покладено саме на органи ПФУ.

Безпідставним є посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалювалося рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування ПФУ. Доводи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування доплат, передбачених законом № 2195-IV, не можуть бути підставою для скасування постанови суду та відмови у позові, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору, а реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Висновки суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу УПФУ у Борівському районі Харківської області відхилити.

Постанову Борівського районного суду Харківської області від 01 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 2 місяців від дня набрання нею законної сили.

Головуючий, суддя                                                                      

Судді