ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
17.07.06 р. Справа № 17/174
Господарський суд Донецької області у складі судді Татенко В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Державного підприємства «Донецька залізниця» м. Донецьк
до відповідачів:
1 – Орендного підприємства «Шахта імені О.Ф. Засядько», м. Донецьк,
2 – Відкритого акціонерного товариства «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» м. Докучаєвськ,
3 – Корпорації «Міжрегіональний промисловий союз», м. Донецьк
про: стягнення: 7’208,88 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Ігнатова Н.О., Єрьомін В.В.
від відповідачів: 1 – Запаскіна Ю.В.
2 – Шкурко Н.І.
3 – Неізвестна О.Ю.; Найданова Л.С.; Акімушкіна О.В.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Донецька залізниця» звернулася з позовом до Орендного підприємства «Шахта імені О.Ф.Засядько» (далі – «Шахта»), Відкритого акціонерного товариства «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» (далі – «Комбінат») та Корпорації «Міжрегіональний промисловий союз» (далі – «Корпорація») про стягнення суми 7’208,88 грн., що складається із 6’007,40 грн. – плати за користування вагонами, нарахованої у зв’язку із затриманням 49ти вагонів, власності Корпорації та – орендованих нею, на станції «Рутченково», тобто – на підходах до станції призначення – Донецьк-Північний, у період з 05 – 07.10. 2005 та 1’201,48 грн. – податку на додану вартість (далі - «ПДВ»), нарахованого на зазначену суму плати за користування вагонами.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст. 119 Статуту залізниць України (далі – «Статут»), «Правила користування вагонами та контейнерами» (далі – «Правила»), відомість плати за користування вагонами № 104339 наказ про затримку вагонів № 14 від 05.10.2005р.; акт про затримку вагонів форми «ГУ-23а» № 15.
Шахта та Комбінат позовні вимоги не визнали через недоведеність позивачем вини у затриманні згаданих вагонів нв Шахти, ані Комбінату; відсутність належних доказів наявності обставин, що можуть бути підставою для майнової відповідальності відповідача, а саме – актів загальної форми, які мають складатися згідно ст. 129 Статуту та п. 8 Правил. Крім того, в обґрунтування заперечень щодо позову Шахта посилається на пропущення позивачем строку позовної давності стосовно стягнення спірної суми.
Корпорація проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що вона за приписами Статуту та Правил не є суб’єктом внесення плати за користування вагонами; безпідставність нарахування плати за користування власними вагонами з урахуванням приписів ч. 2 ст. 119 Статуту та п. 15 Правил; пропущення позивачем строку позовної давності стосовно стягнення плати за користування вагонами за певними відомостями.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарським судом встановлено, що у період з 05 – 07.10.2005р. на станції Рутченково Донецької залізниці, тобто – на підходах до станції призначення Донецьк-Північний згідно наказу № 14 від 05.01.2005р. залізницею були затримані 49 порожніх вагонів власності Корпорації та – орендовані ним, які перевозилися позивачем на адресу Шахти від Комбінату під завантаження. Про затримання вагонів працівниками згаданих станцій був складений акт про затримання вагонів форми «ГУ-23а» № 15.
У зв’язку із затриманням станцією призначення на Шахту згодом за відомістю плати за користування зазначеними вагонами форми «ГУ-46» № 104339 була нарахована плата за користування вагонами – 6’007,40 грн. та – 1’201,48 грн. – ПДВ (нарахованого на зазначену суму плати).
Від підписання зазначених відомостей як і від внесення плати та ПДВ Шахта відмовилася, що й стало причиною для звернення до суду з відповідним позовом.
Згідно графи «…найменування вантажу…» зазначено, що перевезення здійснювалось на підставі телеграми залізниці № 4732 від 27.09.05р. На порушення вимог суду позивачу зазначену телеграму суду не надав. За поясненням представника Комбінату саме на вимогу залізниці за згаданою телеграмою спірні вагони були відправлені Комбінатом на адресу Шахти, що підтверджується витягом з книги Комбінату про реєстрацію телеграм.
Виходячи із змісту акту про затримку вагонів підстав для їхнього затримання не зазначено. Згідно наказу № 14 про затримання, за яким був складений акт № 15 – підставою для затримання було «…неприйняття поїздів з вини вантажоодержувача…». Однак, жодних доказів такого неприйняття, або – відмови від прийняття з боку Шахти позивач суду не надав. Навпаки, з декадних заявок, які надавалися Шахтою позивачу для виконання плану перевезень вантажів у власних вагонах у жовтні 2005р. № 1902, та – облікової картки виконання цього плану вбачається, що у період 01-05.10.2005р. Шахтою було замовлено до подачі по 100 вагонів на добу. Проте – позивач подавав у цей-саме період лише по 82 вагони на добу.
Наполягаючи на стягненні з Шахти та Комбінату спірної плати – позивач посилається на ч. 2 ст. 119 Статуту та п. 15 Правил. Однак, за диспозицією цієї норми зазначена плата у розмірі 50% щодо вагонів, які не належать залізниці, може вноситися за час затримки цих вагонів на станціях призначення і на підходах до них (тобто – на коліях залізниць) лише за наявності одночасно двох умов: по-перше, що зазначені вагони затримані в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження; по-друге, що зазначені вагони затримані саме з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під’їзної колії, порту, підприємства.
Затримані позивачем вагони були порожніми, тобто – не надходили до Шахти для вивантаження чи перевантаження.
Посилання позивача на те, що Корпорація як власник та орендар зазначених вагонів має регулювати порядок та обсяги транспортування власних (орендованих вагонів) спростовуються п. 6.6 «Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України № 856 від 28 вересня 2004 р. (зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 жовтня 2004 р. за № 1316/9915), згідно якому керування рухом власних вантажних вагонів здійснюється залізницями в порядку, установленому для вагонів інвентарного парку залізниць. Тобто, саме залізниця (а ні власники вагонів) має організовувати порядок транспортування власних вагонів та – регулювати обсяги транспортування цих вагонів таким чином, щоб забезпечити виконання узгоджених планів перевезень вантажів у цих вагонах та – уникнути їх безпідставне простоювання і затримання.
Згідно п. 15 Правил за час перебування на під’їзних коліях та інших місцях незагального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50%. При цьому, під вантажовласником у розумінні Правил за п. 2 Правил розуміються 2 вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Тобто – власники вагонів, експедитори (у даному випадку - Корпорація), якщо вони не є вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під’їзних колій, портами, організаціями, установами, фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності – не можуть бути платниками залізниці за користування вагонами у тому числі й власними (орендованими).
Вимоги щодо стягнення ПДВ – 1’201,48 грн. додатково нарахованого на зазначену суму плати, безпідставні, оскільки:
- користування вагонами у розумінні Статуту, не може вважатися послугою. Плата за користування вагонами, виходячи зі Статуту, є – мірою відповідальності відповідної особи перед залізницею у зв’язку із знаходженням вагонів у цієї особи під вантажними операціями; у зв’язку із затримкою вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від зазначених осіб та у зв’язку з затримкою вагонів, пов’язаною з митним оформленням;
- «Державний класифікатор продукції та послуг», затверджений наказом Держстандарту України № 822 від 30.12.1997р. не містить такого виду послуги, як плата за користування вагонами;
- за змістом п. 3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі – «Закон») об’єктом оподаткування ПДВ є товари, роботи та послуги, а плата за користування вагонами будучи мірою відповідальності не відноситься ні до товару, ні до роботи, ані до послуги;
- база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що встановлена п. 4.1 ст. 4 Закону визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку;
- плата за користування вагонами, як міра відповідальності, не може вважатися базою оподаткування у розумінні Закону.
Такий-саме висновок неодноразово підтверджувався судами усіх рівнів, зокрема – Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2006р. у справі № 17/247, копію якої надав позивач обґрунтовуючи власні вимоги.
Слід зазначити, що виходячи з вимог ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу («ЦК») України та ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу («ГК»)України передача майна у платне користування на певний час є наймом (орендою) цього майна, який оформлюється відповідним договором, що має містити істотні умови, зазначені у Главі 58 ЦК України та §5 Глави 30 ГК України. Правом на передачу майна у найом (оренду) належить лише власнику цього майна чи особі, прирівняній за своїми правами до власника. Лише за таких умов користування майном можна вважати послугою.
У даному ж випадку зазначених договорів найму (оренди) між позивачем та відповідачами не укладалось та і не могло бути укладено, адже позивач не є власником спірних вагонів. Ним є Корпорація та – ТОВ «Лемтранс».
Зазначене надає право на висновок про те, що користування вагонами у розумінні Статуту не може вважатися послугою, а – є лише певним засобом відповідальності, що не надає права на нарахування на ці суми плати податку на додану вартість.
При прийнятті рішення господарським судом окрім зазначеного було враховане й те, що згідно ч.1 ст..129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. За ч. 2 ст. 129 Статуту комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Згідно ч. 4 ст. 129 Статуту в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Плата з користування вагонами у розумінні Статуту є мірою відповідальності відповідних осіб перед залізницею.
Виходячи з п. 8 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. При цьому, у даному пункті приписи про те, що такий акт має складатися при затриманні вагонів лише на станції призначення – відсутні. Тобто, передбачений п. 8 Правил акт загальної форми за підписами представників станції та вантажовласника має складатися як при затриманні вагонів на станції призначення, так і на підходах до неї.
Наполягаючи на стягненні з відповідачів плати за користування вагонами у зв’язку з їх затриманням на станції Рутченково, позивач посилається на відповідні акт про затримання цих вагонів та наказ про їх затримання. Але виходячи з умов ч. 2 ст. 34 ГПК України, згідно якої обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування – згадані акти не можуть бути належним доказом підтверджуючим позовні вимоги. У даному випадку доказом затримання вагонів з причин, що залежать від Комбінату могли б бути лише оформлені відповідно до вимог п. 8 Правил акти загальної форми (форми «ГУ-23»), які позивачем не складались. До того ж акт про затримання не містить часу початку та закінчення затримання, який мав вестися станцією Рутченково.
Судові витрати відносяться на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82 – 84 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити
Суддя Татенко В.М.