Справа № 22-ц - 4774/2009 р. Головуючий 1 інст. – Бондаренко В.В.
Категорія: договірні Доповідач - Кіпенко І.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2009 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного Харківської області в складі:
головуючого судді - Макарова Г.О.,
суддів - Кіпенка І.С., Хребтова В.П.,
при секретарі - Татаріновій А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 5 червня 2009р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, 3-і особи: КП „Харківське МБТІ", Перша Харківська державна нотаріальна контора, - про визнання договору застави від 12 травня 1997 року недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права користування власністю, -
встановила:
В липні 2008р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - КП „Харківське міське БТІ" - про визнання недійсним договору застави 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 12 травня 1997року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого Першою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2-2079. Просив суд визнати поважною причину пропуску строків позовної давності за заявленими позовними вимогами.
В обґрунтування позову вказував, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір застави 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 від 12 травня 1997року, посвідчений першою Харківською ДНК за реєстром № 2-2079. Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_3 в якості забезпечення зобов'язань за договором позики на суму 11900 грн. надав ОСОБА_7, в заставу 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_3 На час укладення оспорюваного договору застави домоволодіння за вказаною адресою знаходилося у спільній частковій власності позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_8, частки у спільній частковій власності не були виділені у натурі. Про укладення договору застави на частину зазначеного домоволодіння ОСОБА_3 позивача ОСОБА_2 не повідомив, дозволу на укладення договору застави об'єкт спільної власності від позивача не отримував. Про факт укладення договору застави на об'єкт спільної власності на частину зазначеного домоволодіння позивач дізнався лише в кінці липня 2008 року коли ОСОБА_1 здійснив дії щодо вселення в зазначене домоволодіння. Позивач вважає, що оспорюваний договір застави порушує його права як власника спірного домоволодіння оскільки він укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 6 Закону України „Про заставу", ч.1 ст. 113 ЦК України в ред. 1963 р.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини зазначені в позові, відповідач ОСОБА_1 та його представник проти позову заперечували, мотивуючи тим, що договір застави укладений у відповідності до діючого законодавства України. Відповідач ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом про поновлення порушеного права користування власністю, частиною домоволодіння по пров. Алуштинскому 11.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 5 червня 2009року позов задоволено. Суд визнав не дійсним з моменту укладання договір застави 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_4 від 12 травня 1997року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення порушеного права відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та задоволенні його позовних вимог.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України – в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо установить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суту і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Судом установлено, підтверджується наявними матеріалами справи, що12 травня 1997р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір застави 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5 посвідчений першою Харківською державною нотаріальною конторою.
Сторони не заперечували того факту, що на час укладення договору застави, спірне домоволодіння знаходилося у спільній частковій власності ОСОБА_2, ОСОБА_5 по ј частині домоволодіння та відповідача ОСОБА_3 в розмірі Ѕ частини домоволодіння, при цьому частки у спільній частковій власності не були виділені у натурі.
Доводи апеляційної скарги про те, що згода співвласників майна непотрібна оскільки було встановлено порядок користування майном, що суд не дав оцінки поясненням нотаріуса, про те, що позивач попереджався нотаріусом про укладання договору застави, - безпідставні.
Відповідно до ст. 6 Закону України „Про заставу" майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.
Оскільки відповідно до статті 13 Закону, договір застави повинен укладатися у письмовій формі, то згода співвласників майна, що є предметом застави, також має бути зафіксована у письмовій формі, наприклад, шляхом підписання договору усіма співвласниками або уповноваженими ними особами. Матеріали справи таких доказів не містять.
Якщо ж один чи декілька співвласників цього майна такої згоди не дають, заставодавець не позбавлений права звернутися на підставі ч.1ст.113 та ст.115ЦК УРСР(1963р.) з вимогою про виділ своєї частки з спільного майна з метою подальшої передачі її у заставу.
Якщо майно, що перебуває у спільній власності, передано в заставу без згоди усіх співвласників, то відповідний договір може бути визнаний судом недійсним за позовом будь-кого із співвласників майна, права та охоронювані законом інтереси якого порушено.
Безпідставні і доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк для захисту свого порушеного права.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач не знав і не міг дізнатися про порушення свого права, оскільки про укладення оспорюваного договору йому не було відомо, оскільки він не був його учасником, відповідачі в спірному домоволодінні не проживали, а про існування договору застави ОСОБА_2 дізнався в кінці липня 2008р., коли ОСОБА_6 здійснив дії щодо вселення в домоволодіння. Дані обставини об’єктивно підтверджуються копією постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 з приводу дій ОСОБА_6 щодо вселення в домоволодіння.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не відображено участі у справі представника 3-ї особи, державної нотаріальної контори, - висновків суду не спростовують.
При вирішенні справ, які стосуються оспорювання прав і обов'язків сторін, набутих на підставі вчинених нотаріальних дій - посвідчення договорів, угод (крім справ за скаргами на нотаріальні дії чи відмову у їх вчиненні), нотаріуси в розумінні ст. ст. 30, 34, 35 ЦПК не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична зацікавленість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав прийти до висновку про неправильність застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що привели, або могли привести до неправильного вирішення справи.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317,319 ЦПК Україна, судова колегія,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 5 червня 2009р. залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: