Справа № 22–ц -4468/2009р. Головуючий 1 інст. Бабкова Т.В.
Категорія: право власності Доповідач Кіпенко І.С.
РІШЕННЯ
Іменем України
29 вересня 2009 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого – Макарова Г.О.
суддів – Кіпенка І.С., Швецової Л.А.
при секретарі – Пуль С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 2 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 3-тя особа : КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, визнання права власності на частку будинку у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, -
В С ТА Н О В И Л А
В вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя та реєстрацію права власності на вказану частку нерухомого майна, 3-тя особа : КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" .
В обґрунтування п озову вказував на те, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 12 грудня 1964року, однак в свідоцтві про шлюб його прізвище вказано як «ОСОБА_2», а при обміні паспорту його прізвище було переведено на українську мову і в паспорті вказано як «ОСОБА_2». Просив встановити факт належності йому свідоцтва про шлюб. Зазначив також, що перебуваючи в шлюбі на спільні кошти подружжя, ним та його дружиною ОСОБА_2, за договором купівлі – продажу від 9 червня 2003р. був придбаний будинок АДРЕСА_1 Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.01.2006 року право власності на 1/2 частину вказаного будинку визнано за ОСОБА_4 Просив визнати, що 1/2 частина спірного будинку є спільною сумісною власністю подружжя, та визнати за ним право власності на 1/4 частину вказаного будинку в порядку розподілу майна подружжя.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 проти позову не заперечували, відповідач ОСОБА_4 та його представник, позов не визнали посилаючись на те, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.01. 2006 року визнано, що спірний будинок придбано за кошти ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 2 липня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення, в частині визнання права власності та поділу спільного майна подружжя, як постановленого з порушенням норм матеріального права та ухвалення нового про задоволення позову. В іншій частині рішення суду не оскаржується.
Судова колегія, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.01.2006р. договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 в частині покупця ОСОБА_2 визнаний недійсним як удавану угоду. Вказаним рішенням встановлено, що будинок було придбано за кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Однак погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права і суд апеляційної інстанції вважає за необхідне на підставі п.п. 3 і 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції змінити, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст.22 КпШС України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, згідно ч.1 ст.24 КпШС України майно, належне кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є особистою власністю кожного з них .
Аналогічні положення містить СК України, в ідповідно до ст.60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
В ідповідно до п.3ч.1 ст.57СК України майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали йому (їй) особисто, є особистою приватною власністю чоловіка (дружини).
Згідно із зазначеними нормами при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.
З матеріалів справи вбачається, що сторони зареєстрували шлюб 12 грудня 1964р. та сімейні стосунки між ними продовжуються до теперішнього часу.
Судом встановлено, а сторони не заперечують того факту, що за договором купівлі – продажу від 9 червня 2003р. відповідачка ОСОБА_2, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_1 придбала на своє ім’я будинок АДРЕСА_3
Як вбачається з рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.01.2006р., в квітні 2004р. позивач ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2, 3-і особи приватний нотаріус Молодча Г.М., ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, після уточнення позовних вимог просив визнати його поряд з відповідачкою покупцем вказаного будинку та визнати за ним право власності на Ѕ частину цього будинку. Отже зі змісту позовних вимог ОСОБА_4 вбачається, що позивач не заперечував право власності ОСОБА_2 на Ѕ частину цього будинку.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.01.2006р. позов ОСОБА_4 задоволено, договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_4 визнаний частково недійсним в частині покупця ОСОБА_2, визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину вказаного будинку.
Право власності ОСОБА_2 на іншу Ѕ частину вказаного будинку не було предметом спору за позовом ОСОБА_4 відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.01.2006р. і ніким не оспорено.
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП ХМБТІ від 21.09.2006р. № витягу 11917181, за заявою ОСОБА_4 власниками спірного будинку є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по Ѕ частині будинку.
Оскільки ОСОБА_2 набула право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_5 перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_1, а сторони не заперечують, що майно придбане за рахунок спільних коштів подружжя, зазначене майно, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловікова є рівними, як що інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Обставин за яких суд може відступити від засади рівності часток подружжя судовою колегією не встановлено.
З врахуванням наведеного, судова колегія вважає за необхідне рішення суду змінити скасувавши його в частині відмови про визнання права власності за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, та задовольнивши позов в цій частині. Поділити спільну сумісну власності подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_5 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги щодо зобов’язання КП Харківське МБТІ щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 безпідставні.
КП Харківське МБТІ – є органом, на який покладено обов'язок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7.02.2002р. №7/5..
Відповідно до ст. 26 ЦПК України особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їхні представники.
Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві (ст. 26 ЦПК).
Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на боці однієї зі сторін з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів (ст. 35 ЦПК).
Діючим законодавством не передбачено покладання обов’язку на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 2 липня 2009 року змінити скасувавши його в частині відмови у визнанні права власності на 1/4 частину будинку за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, та задовольнивши позов в цій частині .
В изнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_5 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2. В іншій частині це ж рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційної інстанції набирає чинності негайно, однак може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі двох місяців з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Судді колегії