Єдиний унікальний номер 233/5289/13-ц

Номер провадження 22-ц/804/2048/21        

Єдиний унікальний номер 233/5289/13-ц                               Головуючий у 1 інстанції Бєлостоцька О.В.

Номер провадження 22-ц/804/2048/21                                                                         Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року                                                                                                              м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді                              Агєєва О.В.,

суддів                                                  Папоян В.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання               Гладуха О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 233/5289/13-ц за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», начальник відділу Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) Фомкіна Аліна Сергіївна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2021 року, постановлену у складі судді Бєлостоцької О.В., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 233/5289/13-ц, виданий Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області 24 січня 2014 року, про стягнення з нього на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № DО0FCC9EUA0065 від 30 травня 2011 року в розмірі 16198,85 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 22,84 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 7182,00 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 16198,85 грн., штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн., штрафу (процентна складова) в розмірі 4169,83 грн., а всього в сумі 44272 гривні 37 копійок.

В обґрунтування заяви зазначив, що 24 січня 2014 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області на підставі судового рішення від 10 грудня 2013 року був виданий виконавчий лист. 11 березня 2021 року державним виконавцем Фомкіною А.С. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження була ним одержана 23 березня 2021 року. Зазначив, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання скінчився 20 грудня 2014 року, стягувач у встановленому законом порядку не звертався до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Внаслідок непред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання протягом законодавчо встановленого строку в один рік, обов`язок виконання зобов`язання боржником припинився, а тому виконавчий лист № 233/5289/13-ц, виданий Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області 24 січня 2014 року, не підлягає виконанню. У зв`язку з чим просить визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», начальник відділу Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) Фомкіна Аліна Сергіївна, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Вважає, оскаржуване рішення необґрунтованим, таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та однобоко трактує чинне законодавство.

В мотивування апеляційної скарги зазначив, що внаслідок непред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання протягом законодавчо встановленого строку в один рік, обов`язок виконання зобов`язання боржником є таким, що припинився, а відтак, виконавчий лист від 24.01.2014 року не підлягає виконанню.

Зазначає, що він як сторона процесу має право обирати самостійно спосіб вибору захисту своїх порушених прав, з огляду на це, акцентування уваги стягувача та суду на тому, що ним не оскаржено постанову державного виконавця від 11.03.2021 року є недоцільним.

Вважає хибною думку стягувача стосовно того, що норма ч. 2 ст. 432 ЦПК України містить вичерпний перелік підстав, за яких особа має право звернутися до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зокрема: виконання перед банком зобов`язання у повному обсязі, або виконання листа помилково, оскільки положення ст. 432 ЦПК України передбачають й інші причини відносно визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджується з тим, що начебто було перервано строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, у зв`язку із тим, що виконавчий лист 20.06.2018 року було повернуто постановою про повернення виконавчого документу стягувачу. У постанові про повернення виконавчого листв від 20.06.2018 року зазначено підставою повернення п. 5 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», що не відповідає дійсності. При цьому у постанові від 20.06.2018 року нічого не зазначено про неможливість виконання рішення суду в повному обсязі чи частково. Вважає, що відсутні підстави для переривання строку про які зазначено стягувачем у своєму запереченні. Крім того, стягувач не звертався із заявою про поновлення такого строку до суду.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу не наданий.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № DО0FCC9EUA0065 від 30 травня 2011 року в розмірі 16198,85 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 22,84 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 7182,00 грн., пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 16198,85 грн., штраф (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн., штраф (процентна складова) в розмірі 4169,83 грн., а всього в сумі 44272 гривні 37 копійок (а.с.76, 77).

Після набрання зазначеним рішенням суду законної сили, на його виконання Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області 24 січня 2014 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.119, 120).

17 листопада 2014 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Костянтинівського міськрайонного управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 45492886 з виконання виконавчого листа № 233/5289 від 10 грудня 2013 року, виданого Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 44272 грн. 37 коп. (а.с. 140).

Як вбачається з постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, винесеної 20 червня 2018 року державним виконавцем Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Масалаб А.О. (а.с. 141), виконавчий лист № 233/5289 від 10 грудня 2013 року, виданий Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 44272 грн. 37 коп. повернутий стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою начальника відділу Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) Фомкіної А.С. від 11 березня 2021 року відкрито виконавче провадження № 64799565 з виконання виконавчого листа № 233/5289, виданого 24 січня 2014 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 44272 грн. 37 коп. (а.с. 117).

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що вперше стягувач АТ КБ «Приватбанк» пред`явив виконавчий лист № 233/5289 від 10 грудня 2013 року, виданий Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 44272 грн. 37 коп. 17 листопада 2014 року, тобто в передбачений діючим на той час законом строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Виконавчий лист був повернутий стягувачеві 20 червня 2018 року, і повторно пред`явлений до виконання в березні 2021 року, тобто в межах трирічного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, що відповідає положенням ст.ст. 12, 37 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, на момент винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 11 березня 2021 року строк пред`явлення виконавчого листа до виконання банком пропущений не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину судового провадження відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов`язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, необхідно розглядати як невід`ємну частину судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Савіцький проти України, Кайсина та інші проти України (заява № 46144/99), Іммобільяре Саффі проти Італії (заява № 22774/93), Ромашов проти України, Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.

Заявник ОСОБА_1 як на підставу для задоволення заяви в даній справі посилався на те, що стягувач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» пропустив процесуальний строк для пред`явлення виконавчого листа на виконання, а отже втратив право на таке пред`явлення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закону України 21.04.1999 № 606-XIV з подальшими змінами (станом на момент набрання рішенням чинності) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року з наступного дня після набрання рішенням чинності.

Як встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується і колегія апеляційного суду, виданий судом 24 січня 2014 року виконавчий лист пред`являвся стягувачем до примусового виконання в передбачений діючим на час набрання рішенням чинності Законом України Про виконавче провадження № 606-ХІV.

Так, 17 листопада 2014 вперше державним виконавцем органу державної виконавчої служби Костянтинівського міськрайонного управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 45492886 з виконання виконавчого листа № 233/5289 від 10 грудня 2013 року, виданого Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 44272 грн. 37 коп. (а.с. 140).

Проте згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, винесеної 20 червня 2018 року державним виконавцем Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Масалаб А.О. (а.с. 141), виконавчий лист № 233/5289 від 10 грудня 2013 року, виданий Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 44272 грн. 37 коп. повернутий стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак, 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, який у п. 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення передбачив: виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Цим Законом № 1404-VIII в ч.ч. 1, 2 ст. 12 визначено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, що обчислюються з наступного дня після набрання ним законної сили.

Наведені підстави повернення виконавчого документу свідчать про переривання строку пред`явлення виконавчого документу і можливості повторного звернення стягувача із цим виконавчим документом на підставі ст. 12 Закону 1404-VIII.

Так, згідно положень ч. 5 ст. 12 Закону 1404-VIII: у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Отже, з моменту повернення стягувачу виконавчого документу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону 1404-VIII, тобто з 20 червня 2018 року, починається відлік унормованого ст. 12 цього Закону трирічного строку і цей строк на момент повторного пред`явлення стягувачем у березні 2021 року виконавчого листа зі стягнення кредитної заборгованості з боржника в розмірі 44272,37 грн. не сплинув.

Застосування до правовідносин, що виникли у даній справі, положень ст. 12 Закону № 1404-VІІІ і ст. 22 Закону № 606-ХІV викликано триваючим характером процедури примусового виконання судового рішення, що розтягнулося у часі в зв`язку із перериванням строків давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, і впровадженням в дію нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ.

Враховуючи, що боржником рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконано, а також не наведено обґрунтованих підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відсутні.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду, викладені в оскарженій ухвалі, ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права. За таких обставин, на підставі ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду, як постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, залишенню без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, скаржник має пільги по сплаті судового збору відповідно до пункту п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2021 року залишити без задоволення.

Ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28 липня 2021 року.

Судді: