28.07.21

22-ц/812/10/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 485/1695/17

Провадження № 22-ц/812/10/21

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання – Горенко Ю.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

законного представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Квєтка І.А. в приміщенні того ж суду о 10 год. 43 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_3 , треті особи: Кобзарцівська сільська рада Снігурівського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі й на земельну частку (пай). Позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де їй стало відомо про те, що за декілька днів до смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік склав заповіт, яким заповів все належне йому майно малолітній ОСОБА_4 та позивачці.

Із вказаним заповітом вона не згодна, оскільки неповнолітня ОСОБА_4 не є близькою особою для їх сім`ї, тому їй є незрозумілою така воля чоловіка. Між нею та чоловіком мали місце розмови про спадок чоловіка, оскільки він відчував всю тяжкість хвороби на собі, жодного разу не згадувалось ім`я ОСОБА_4 , як потенційної спадкоємиці. Більш того, чоловік казав що все майно, в тому числі й земельна частка (пай) повинні залишитись в їх сім`ї, про третіх та сторонніх осіб мови не було.

Позивачка зауважила, що зазначені дії, а саме підписання заповіту в такій редакції, можуть пояснюватись тим, що чоловік постійно перебував у тяжкому хворобливому стані. Фактично він не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати, усвідомлювати їх наслідки. В чоловіка було виявлено перехідно -клітинний рак сечового міхура з некрозом. 12 квітня 2016 року йому виконано операцію трансуретральну резекцію сечового міхура, в після операційний період проводились курси поліхіміотерапії, призначено ІІ групу інвалідності. Наприкінці 2016 року чоловік приймав знеболюючі терапії, його стан погіршувався. Особливо сильні болі він переносив в останні тижні свого життя.

Зокрема, 30.01.2017 року ОСОБА_5 було виписано трамадол в ампулах 2.0х2р. на добу, з 09.02.2017 року морфін 1.0х2р. на добу, з 18.02.2017 до 24.02.2017 року морфін 1.0х3р. на добу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер вдома, діагноз інтоксикація, множинні метастази, злоякісне новоутворення сечового міхура. Фактично під натиском нестерпного болю та дією сильнодіючих препаратів, заповіт від імені її чоловіка було засвідчено і зареєстровано Кобзарцівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області.

ОСОБА_5 окрім земельної ділянки (паю) немає жодного майна, таким чином вона позбавлена права на обов`язкову частку у спадщині.

На момент укладання заповіту її чоловік ОСОБА_5 не міг усвідомлювати значення й наслідки своїх дій, зокрема не міг ними керувати. Тому позивачка просить визнати даний заповіт недійсним.

Ухвалою суду від 21 жовтня 22019 року до участі в справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

         Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1  до ОСОБА_4 , законним представником якої є  ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивачка звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам справи, показам свідків та висновку експерта, а фактично надав їм хибну оцінку.

Також посилається на те, що згідно пояснень свідка ОСОБА_7 , яка працювала секретарем сільської ради, заповіт був посвідчений не датою його складання, а іншою датою. Тобто на дату посвідчення заповіту фактично не перевірена дієздатність та правосуб`єктність заповідача. Вважає, що до пояснень цього свідка слід ставитися критично та сприймати лише в частині допущення порушення процедури складання заповіту, а саме посвідчення його не тією датою. Суд даним обставинам не надав належної правової оцінки та фактично їх проігнорував.

Від законного представника відповідачки ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави скасування оскаржуваного рішення є безпідставними та необґрунтованими, натомість рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи.

Крім того, зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року №6-9цс12, виходячи з вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали доводи апеляційної скарги просили її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.

Законний представник відповідача не визнала доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , про що Кобзарцівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області 27 лютого 2017 року внесено актовий запис про смерть №4, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим 27 лютого 2017 року Кобзарцівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області.

Позивачка була дружиною померлого ОСОБА_5 .

Відповідно до посвідченого секретарем Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області Панченко Л.І. заповіту від 17 лютого 2017 року, ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належну йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-МК №026592, виданого Кобзарцівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області, земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в межах території Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, заповів ОСОБА_4 , а все інше майно, належне йому за законом на день його смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_1 (позивачці). Заповіт зареєстровано в реєстрі за №4.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 10 березня 2017 року №361, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_1 , з 14 березня 1992 року по день своєї смерті. Разом з ним за вказаною адресою на момент його смерті проживали та були зареєстровані дружина ОСОБА_1 , та сини ОСОБА_6 і ОСОБА_5 .

Згідно копії спадкової справи №80/2017, заведеної 03 березня 2017 року Снігурівською державною нотаріальною конторою до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , із заявами про прийняття спадщини до нотконтори звернулися 03 березня 2017 року позивачка ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом, та 23 серпня 2017 року ОСОБА_3 , яка діє від імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , як спадкоємець за заповітом. Інші спадкоємці по матеріалам спадкової справи відсутні.

Листом завідуючої Снігурівською державною нотаріальною конторою Коваль Ю.В. від 16 вересня 2017 року №2210/02-14 позивачці повідомлено, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на її ім`я неможливо у зв`язку з тим, що померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 залишено заповіт, посвідчений секретарем Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, за яким останній заповідав земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належні йому на підставі державного акту на право власності на землю І-МК №026592 не ОСОБА_1 , а іншому спадкоємцю, який спадщину прийняв вчасно.

Допитана судом у якості свідка секретар Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області ОСОБА_7 , пояснила, що в лютому 2017 року до неї звернулась ОСОБА_4 з проханням посвідчити заповіт від імені ОСОБА_5 , який мав онкозахворювання. 20 лютого 2017 року вона двічі приходила додому до ОСОБА_5 , за першим разом встановила його особу, поспілкувалася з ним та встановила його дійсну волю. Потім за місцем її роботи нею було взято бланки, зроблено копію паспорту та за другим разом посвідчено заповіт. ОСОБА_5 дуже хворів, але під час складання заповіту усвідомлював значення своїх дій та їх наслідки, без сторонніх осіб чітко висловив свій намір скласти заповіт на ОСОБА_4 , після чого самостійно прочитав та підписав його.

Свідок ОСОБА_8 - лікар-онколог Снігурівської ЦРЛ, пояснила, що останній раз оглядала ОСОБА_5 восени 2016 року, його стан здоров`я погіршувався, за наявності показань призначала хворому лікарський засіб "морфін", однак, чи впливав даний препарат на психіку хворого сказати не може, оскільки під її наглядом у цей час хворий не перебував.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що востаннє спілкувалася з ОСОБА_5 наприкінці грудня 2016 року, він виглядав хворим, курив, був адекватним, все розумів.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що останній різ бачила ОСОБА_5 30 грудня 2016 року, при цьому він виглядав хворим, не дуже добре говорив, не міг зрозуміти, що їй потрібно взяти у нього олово, хоча вона чітко йому про це пояснила.

Свідок ОСОБА_11 - завідуюча Кобзарцівським ФАП, пояснила, що двічі навідувала ОСОБА_5 , одного разу вони просто поспілкувалися, іншим разом зробила хворому укол фурасеміда, він її впізнав, однак цього разу не розмовляв, у нього був тяжкий стан.

Також судом встановлено, що ОСОБА_5 за життя хворів на рак сечового міхура. З 16 березня по 23 березня 2016 року лікувався в Миколаївській лікарні швидкої медичної допомоги. З 11 по 21 квітня 2016 року проходив стаціонарне лікування в урологічному відділенні Миколаївського обласного онкодиспансеру. 12 квітня 2016 року йому було виконано оперцію: трансуретральна резекція сечового міхура. В післяопераційному періоді проведено 4 курси поліхіміотерапії. 13 вересня 2016 року ОСОБА_5 встановлено ІІ групу інвалідності. Хворий спостерігався в МООД, отримував лікування у вигляді знеболючої терпії. З 30 січня 2017 року хворому було виписано трамадол в ампулах 2.0х2р. на добу, з 09.02.2017 року морфін 1.0х2р. на добу, з 18.02.2017 до 24.02.2017 року морфін 1.0х3р. на добу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер вдома, діагноз: інтоксикація, множинні метастази, злоякісне новоутворення сечового міхура, про що свідчать надані медичні довідки та виписні епікризи.

Відповідно до висновку експерта №21-К посмертної комісійної судово-медичної експертизи, виконаної Миколаївським обласним бюро судово-медичної експертизи 25 квітня 2019 року, ОСОБА_5 з 2015 року хворів на рак сечового міхура, який у 2016 році мав 4 (термальну стадію). Таке захворювання супроводжується важким больовим синдромом, порушенням сечовиведення, схудненням, безсиллям, швидкою втомою, панікою, відчуттям безнадії, порушенням когнітивних функцій головного мозку (здатність до концентрації уваги). Яка була ступінь розвитку останніх, встановити не можливо, оскільки в медичних документах відсутня достатня інформація з цього питання. Здатність до активних дій, а також усвідомлення дій та їх наслідків у лютому 2017 року у хворого була знижена. У лютому з метою зняття больового синдрому хворому було призначено розчин морфіну. 17 лютого 2017 року ін`єкція розчину морфіну була зроблена за 8 годин до складання заповіту, коли наркотична дія морфіну була вже мінімальна, тому сам по собі препарат не призводив до порушення адекватності сприйняття оточуючої реальності.

Тому судово-медична експертна комісія дійшла до висновку про те, що стан здоров`я ОСОБА_5 , на момент складання та підписання заповіту 17 лютого 2017 року, був важким, мало місце у тому числі і зниження здатності до концентрації уваги, тому можливість вчиняти цілеспрямовані дії була обмежена. Однак недостатній опис цього факту у медичних документах не дає можливості ґрунтовно і точно відповісти на дані питання.

Допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_12 пояснив, що категоричний висновок про можливість усвідомлення ОСОБА_5 значення своїх дій не надано у зв`язку з тим, що у медичних документах не описано перебіг хвороби в останні дні його життя; прийняття хворим препарату "морфін" сама по собі не впливає на здатність особи вчиняти цілеспрямовані дії та залежить він індивідуальних особливостей організму хворого, крім того, на момент складання заповіту дія наркотичної речовини "морфіну" була вже мінімальною, хоча обезболюючий ефект ще продовжувався.

Проаналізувавши зазначені обставини у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили, що на момент складення заповіту 17 лютого 2017 року спадкодавець ОСОБА_5 перебував в такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними чи перебував у такому хворобливому стані, який перешкоджав би йому скласти заповіт. Доводи позивача ґрунтуються на припущеннях.

За такого підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту в межах заявлених позовних вимог судом не встановлено, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог у даній справі відповідають встановленим судом обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в рішенні суду.

Так, суд згідно положень ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів.

Як убачається з тексту позовної заяви, з якою позивачка звернулася до суду, вона просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 від 17 лютого 2017 року, засвідчений Кобзарцівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області та зареєстрований за №4, посилаючись саме на ст. 255 ЦК України.

Тобто, позивачкою було чітко визначений предмет позову (спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачки), а також викладені обставини, якими вона обґрунтовувала свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі ст. 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача.

Позовна заява не містить обґрунтування позовних вимог порушенням процедури складання заповіту, а саме посвідченням його не тією датою, яка зазначена в заповіті.

Позивачка взагалі не посилалася на те, що заповіт складено не 17 лютого 2017 року, а 20 лютого 2017року, не наводила даних про стан здоров`я ОСОБА_5 саме 20 лютого 2017 року, не робила їм аналізу в тексті позовної заяви, не просила під час розгляду справи перевірити стан здоров`я померлого станом на 20 лютого 2017 року, що свідчить про те, що позивачка не обґрунтовувала свої вимоги цими обставинами.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивачкою не було заявлено позовних вимог про визнання заповіту недійсним з вказаних підстав, а тому у суду не було правових підстав в межах заявлених позовних вимог встановлювати дані обставини та давати їм правову оцінку. Відсутні такі правові підстави також у суду апеляційної інстанції, оскільки згідно ч.6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За такого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належної правової оцінки поясненням свідка ОСОБА_7 , яка працювала секретарем сільської ради, і яка пояснила, що заповіт був посвідчений не датою зазначеною в ньому, а іншою датою, та фактично їх проігнорував, а також про те, що на фактичну дату посвідчення заповіту дієздатність та правосуб`єктність заповідача не перевірена, не є підставою для скасування рішення суду в межах заявлених позовних вимог. Що само по собі не перешкоджає позивачці звернутися до суду з самостійними вимогами про визнання недійсним заповіту з цих підстав.

Переглядаючи справу в межах заявлених в установленому законом порядку позовних вимог, колегія суддів погоджується з тим, що заповіт, як правильно зазначено судом першої інстанції, є правочином, тому до нього застосовуються загальні положення про правочини (ст.202-214 ЦК України) та положення про недійсність правочинів (ст.215-236 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3, 4 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтями 1247, 1248 ЦК України до форми заповіту встановлюються загальні вимоги, а саме заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251,1251 ЦК України. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я  не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як роз`яснено в п.6 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2011 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст.225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року №6-9цс12, виходячи з вимог норми ч.1 ст.225 ЦК України, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст.225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).

Судом встановлено, що позивачка є дружиною ОСОБА_5 , якому на підставі державного акта на право власності на землю серії 1-МК № 026592 на праві власності належали земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться в межах території Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

17 лютого 2017 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів зазначені земельні ділянки ОСОБА_4 , а все інше майно позивачці. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Згідно з актом посмертної комісійної судово-медичної експертизи, виконаної Миколаївським обласним бюро судово-медичної експертизи 25 квітня 2019 року №21-К, до складу якого входив також лікар- психіатр Колесников В.Л., ОСОБА_5 з 2015 року хворів на рак сечового міхура, який у 2016 році мав 4 (термальну стадію). Таке захворювання супроводжується важким больовим синдромом, порушенням сечовиведення. зхудненням, безсиллям, швидкою втомою, панікою, відчуттям безнадії, порушенням когнітивних функцій головного мозку (здатність до концентрації уваги). Яка була ступінь розвитку останніх, встановити не можливо, оскільки в медичних документах відсутня достатня інформація з цього питання. Здатність до активних дій, а також усвідомлення дій та їх наслідків у лютому 2017 року у хворого була знижена. У лютому з метою зняття больового синдрому хворому було призначено розчин морфіну. 17 лютого 2017 року ін`єкція розчину морфіну була зроблена за 8 годин до складання заповіту, коли наркотична дія морфіну була вже мінімальна, тому сам по собі препарат не призводив до порушення адекватності сприйняття оточуючої реальності.

Тому судово-медична експертна комісія дійшла до висновку про те, що стан здоров`я ОСОБА_5 , на момент складання та підписання заповіту 17 лютого 2017 року, був важким, мало місце у тому числі і зниження здатності до концентрації уваги, тому можливість вчиняти цілеспрямовані дії була обмежена. Однак недостатній опис цього факту у медичних документах не дає можливості ґрунтовно і точно відповісти на дані питання.

Допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_12 пояснив, що категоричний висновок про можливість усвідомлення ОСОБА_5 значення своїх дій не надано у зв`язку з тим, що у медичних документах не описано перебіг хвороби в останні дні його життя; прийняття хворим препарату "морфін" сама по собі не впливає на здатність особи вчиняти цілеспрямовані дії та залежить він індивідуальних особливостей організму хворого, крім того, на момент складання заповіту дія наркотичної речовини "морфіну" була вже мінімальною, хоча обезболюючий ефект ще продовжувався.

Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючий на той час стан його здоров`я істотно впливав на здатність до активних дій, на усвідомлення дій та їх наслідків у лютому 2017 року, а дія введеної ін`єкції морфіну 17 лютого 2017 року за 8 годин до складання заповіту, коли наркотична дія морфіну була вже мінімальна, не призводив до порушення адекватності сприйняття оточуючої реальності, що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за клопотанням представника позивачки була призначена посмертна судова психіатрична експертиза.

Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» № 207 від 01 грудня 2020р., на час вчинення правочину-17.02.2017р. у ОСОБА_5 не виявлено будь яких психічних та психотичних розладів, які вплинули на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Питання: «Чи перебував ОСОБА_5 станом на17 лютого 2017р. під дією медичних препаратів, якщо так, чи міг адекватно сприймати оточуючу дійсність?» - не коректне та виходить за межі компетенції судово-психіатричного експерта. Питання: « Чи міг ОСОБА_5 з урахуванням його хворобливого стану свідомо вчиняти дії, що він нього вимагались 17 лютого 2017р. щодо складання заповіту та чи міг психічний стан ОСОБА_5 вплинути на правильність сприйняття фактів, що мають значення для укладення заповіту- не коректне. Станом на 17 лютого 2017р. ОСОБА_5 був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом він міг правильно сприймати факти, що мають значення для укладення заповіту.

Отже, проведеними у справі посмертною судово-психіатричною та посмертною комісійною судово-медичною експертизи, експертизами не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Приймаючи рішення у справі, суд обґрунтовано виходив із презумпції психічного здоров`я ОСОБА_5 , суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував дійсний психічний стан ОСОБА_5 у момент складання заповіту та поклав в основу судового рішення висновок посмертної комісійної судово-медичної експертизи, що не містить чітких і однозначних висновків щодо психічного стану заповідача, не є підставою для скасування рішення, виходячи з наступного.

У постановах Верховного Суду вказується, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те,  що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12; постанова Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі №6-1531цс16; постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16-ц; постанова Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №522/25597/13-ц; постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №311/3823/15).

Тобто висновок експертизи є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

Матеріали справи свідчать про те, що судом в межах наданих йому повноважень була зроблена належна правова оцінка всім наданим сторонами доказам, в тому числі і показанням свідків та висновку експертизи, у їх сукупності. Встановивши відсутність достатньої кількості безспірних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 у момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлював значення свої дій, суд дійшов правильного висновку, що волевиявлення ОСОБА_5 на складання спірного заповіту було вільним і відповідало його внутрішній волі. Доводи ж апеляції з цього приводу зводяться до не згоди з оцінкою суду та направлені на їх переоцінку.

За такого колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили, що на момент складення заповіту 17 лютого 2017 року спадкодавець ОСОБА_5 перебував в такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними чи перебував у такому хворобливому стані, який перешкоджав би йому скласти заповіт, а доводи позивачки ґрунтуються на припущеннях.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги фактично відтворюють доводи позовної заяви та містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 29 липня 2021 року