Справа №22-55312009 Головуючий в 1-ій інстанції: Поліщук Н.В.
Доповідач: Чобіток А.О.
РІШЕННЯ
Іменем України
16 липня 2009 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Вовченко В.М.,Немировської О.В.
при секретарі - Мороз Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м/ Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно,-
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2008 року позивач ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про поділ спільного майна подружжя. Свої позовні вимоги позивач обгрунтував тим, що 23.04.1994 р. між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, за час якого подружжям було придбано нерухоме майно та транспортні засоби, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_1; нежиле приміщення АДРЕСА_3; 1/2 частина нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5; автомобіль Тойота, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску; автомобіль Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску; гаражний бокс в підземній автостоянці на перехресті вул. Тимошенка та пр. Героїв Сталінграду в м. Києві НОМЕР_3; бокс в гаражно-будівельному кооперативі "Водник-2", за адресою АДРЕСА_6
В порядку поділу спільного майна позивач просив суд: залишити в спільній частковій власності квартиру АДРЕСА_1; виділити позивачу: бокс в гаражно-будівельному кооперативі "Водник-2", за адресою АДРЕСА_6; автомобіль Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску; інше майно виділити ОСОБА_2 та в порядку компенсації стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 757 353 грн.
ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення первісного позову в повному обсязі та звернулась до ОСОБА_3 з зустрічним позовом, в якому просила суд визнати за нею право власності та виділити їй в натурі: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 129,7 кв. м., вартістю 772 986 грн.; двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 44,2 кв. м., вартістю 332 985 грн.; гаражний бокс в підземній автостоянці на перехресті вул. Тимошенка та пр. Героїв Сталінграду в м. Києві НОМЕР_3, вартістю 50 000 грн.; бокс в гаражно-будівельному кооперативі "Водник-2", за адресою: АДРЕСА_6, вартістю 50 000 грн.; автомобіль Тойота, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, вартістю 99 975 грн.; автомобіль Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску, вартістю 120 533 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2009 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя: визнано право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, вартістю 772 986 грн., за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/2 частині за кожним; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5, вартістю 120 000 грн., яка у відповідності до договору купівлі-продажу від 21.05.1997 р. зареєстрована за ОСОБА_2; визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску, вартістю 120 533 грн.; визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Тойота, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, вартістю 99 975 грн.; визнано за ОСОБА_2 право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_3, вартістю 332 985 грн. В задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 При цьому посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне встановлення обставин, що мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження судом доказів та їх оцінки, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення і неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, ОСОБА_2 стверджує, що згідно з договором дарування від 01.06.1998 p., укладеним між ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_4, з метою придбання квартири для проживання та квартири для облаштування приватного стоматологічного кабінету, ОСОБА_2 отримала в дар грошові кошти в розмірі 215 000 грн., які були використані на придбання квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_3. Приймаючи до уваги положення ст. 57 Сімейного кодексу України, ОСОБА_2 вважає, що подаровані їй кошти, на які було придбано вищезазначені квартири, були її особистою приватною власністю, а отже і придбані за ці кошти квартири також є особистою приватною власністю ОСОБА_2, і не можуть бути включені до переліку спільного сумісного майна подружжя, яке підлягає поділу. Також ОСОБА_2 зазначає, що факт наявності у ОСОБА_3 грошових коштів у кількості, достатній для придбання нерухомого майна та транспортних засобів, не підтверджений жодними належними та допустимими доказами у справі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14.04.2009 р. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального права встановлено, що 23.04.1994 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, за час якого подружжям було придбано нерухоме майно та транспортні засоби, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_1, вартістю 772 986 грн., на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.1999 p., укладеного між ТОВ "Електропривод ЛТД" та ОСОБА_2; нежиле приміщення АДРЕСА_3, вартістю 332 985 грн., на підставі договору купівлі-продажу від 29.11.2002 p., укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (розпорядженням КМДА № 2058 від 15.11.2004 р. переведено в нежитловий фонд); 1/2 частина нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5, вартістю 120 000 грн., на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.1997 p., укладеного між ОСОБА_6 з однієї сторони, та ОСОБА_7, ОСОБА_2 з іншої сторони; автомобіль Тойота, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, вартістю 99 975 грн., згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 17.02.2004 р. на ім'я ОСОБА_2; автомобіль Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску, вартістю 120 533 грн., згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 13.06.2007 р. на ім'я ОСОБА_3 Сторони дійшли згоди щодо визнання вищенаведеної вартості нерухомого майна та транспортних засобів.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того,що на час вирішення спору в квартирі АДРЕСА_1 мешкають сторони та двоє їх неповнолітніх дітей, тому суд вважав за доцільне визнати право спільної часткової власності на цю квартиру за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/2 частині за кожним, враховуючи, що вимоги щодо поділу цієї квартири в натурі між подружжям не заявлялись.
Автомобілем Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску, користується ОСОБА_3, а автомобілем Тойота, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, користується ОСОБА_2 Враховуючи порядок користування транспортними засобами, що склався між сторонами, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доцільність визнання права власності на автомобіль Міцубіші за ОСОБА_3, на автомобіль Тойота за ОСОБА_2
Судом першої інстанції встановлено, що нежиле приміщення АДРЕСА_3, вартістю 332 985 грн., використовується ОСОБА_2 для організації бізнесу, тому суд вважав за доцільне в порядку поділу майна подружжя виділити відповідачці зазначене приміщення, та виділити позивачу 1/2 частину нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5, вартістю 120 000 грн., визнавши за кожною із сторін право власності на ці нежилі приміщення.
Суд першої інстанції, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, які проживають і знаходяться на утриманні ОСОБА_2, вважав за можливе відступити від засади рівності часток подружжя і не стягувати з ОСОБА_2 грошову компенсацію в рахунок різниці між вартістю майна.
В частині вимог сторін, що стосуються гаражного боксу в підземній автостоянці на перехресті вул. Тимошенка та пр. Героїв Сталінграду НОМЕР_3 в м. Києві та боксу в гаражно-будівельному кооперативі "Водник-2" по АДРЕСА_6 в м. Києві, судом першої інстанцій з дотриманням норм матеріального і процесуального права встановлено, що зазначені об'єкти не введені в експлуатацію у встановленому законом порядку, тому вони не є об'єктами права власності в розумінні ст. 311 ЦК України. Суд дійшов вірного висновку про те, що між сторонами склався певний порядок користування зазначеним майном, при якому ОСОБА_2 користується підземною автостоянкою на перехресті вул. Тимошенка та пр. Героїв Сталінграду НОМЕР_3 в м. Києві, а ОСОБА_3 користується боксом в гаражно-будівельному кооперативі "Водник-2" по вул. Бережанська, 12-б в м. Києві, тому у суда відсутні підстави для вирішення питання щодо визнання права власності в порядку поділу спільного майна між подружжям в частині зазначеного майна.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що 01.06.1998 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування грошових коштів в сумі 215 000 грн., які мали бути використані ОСОБА_2 на придбання нерухомого майна. Рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнське об'єднання торговців транспортними засобами" від 18.04.2008 р. по справі № 02/02-08, вищезазначений договір дарування визнано дійсним. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати спірне майно особистим майном ОСОБА_2, оскільки договір дарування грошових коштів від 01.06.1998 р. за формою не відповідає вимогам чинного законодавства, а сам факт дарування грошових коштів в судовому засіданні не доведений та не підтверджений доказами.
На підставі вищевикладеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження пояснення ОСОБА_2 відносно того, що все спірне нерухоме майно та транспортні засоби були придбані за кошти, отримані ОСОБА_2 від її батька, а тому є її особистою власністю.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеним висновком суду першої інстанції лише частково, що обумовлено наступним.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з договором дарування від 01.06.1998 p., укладеним між ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_4, з метою придбання квартири для проживання та квартири для облаштування приватного стоматологічного кабінету, ОСОБА_2 отримала в дар від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 215 000 грн.
Відповідно до ст. 244 ЦК УРСР в редакції, що діяла на момент укладення договору дарування, договір дарування на суму понад 500 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. Стаття 47 ЦК УРСР передбачала, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема, актами прийому-передачі грошей від 30.07.1998 р. та від 01.11.2002 p., підтверджується та обставина, що договір дарування був виконаний його сторонами.
Рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнське об'єднання торговців транспортними засобами" від 18.04.2008 р. по справі № 02/02-08, вищезазначений договір дарування від 01.06.1998 р. визнано дійсним і в цій частині рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 13 травня 2009 року.
Проаналізувавши п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що питанню дійсності договору дарування від 01.06.1998 р. має бути надана оцінка в контексті приписів як ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, так і ст. 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За таких обставин колегія дійшла висновку про те, що договір дарування від 01.06.1998 р. та акти прийому-передачі грошей від 30.07.1998 р. та від 01.11.2002 р. є належними та допустимими доказами, якими підтверджується обставина отримання ОСОБА_2 в дар від ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 215 000 грн. з метою придбання квартири для проживання та квартири для облаштування приватного стоматологічного кабінету.
Та обставина, що ОСОБА_2 використала отримані нею в дар грошові кошти в сумі 215 000 грн. на придбання квартири для проживання та квартири для облаштування приватного стоматологічного кабінету, підтверджується договором купівлі-продажу від 22.03.1999 p., укладеним між ТОВ "Електропривод ЛТД" та ОСОБА_2, згідно з яким остання за 131 706 грн. 12 коп. придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, та договором купівлі-продажу від 29.11.2002 p., укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, згідно з яким остання за 10 000 грн. придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_3.
Колегія суддів також приймає до уваги те, що ОСОБА_3 не довів належними доказами достатність власних доходів, які він отримував за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2, для придбання вищезазначеного нерухомого майна.
Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності та виділення в натурі наступного нерухомого майна: трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 129,7 кв. м., вартістю 772 986 грн.; двокімнатної квартири АДРЕСА_3, загальною площею 44,2 кв. м., вартістю 332 985 грн.
Разом з тим колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції безпідставно включено до складу спільного майна подружжя 1/2 частину нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5, автомобіль Тойота, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, вартістю 99 975 грн. та автомобіль Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску, вартістю 120 533 грн
В матеріалах справи відсутні будь-які докази,що підтверджують зазначені доводи,а тому висновок суду першої інстанції щодо придбання вищезазначеної частини нежилого приміщення та вказаних автомобілів за спільні кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_2,є відповідним обставинам справи і це майно підлягає поділу між ними.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про виключення з майна,яке підлягає поділу між подружжям,а саме: квартири АДРЕСА_1, загальною площею 129,7 кв. м., вартістю 772 986 грн.; двокімнатної квартири АДРЕСА_3, загальною площею 44,2 кв. м., вартістю 332 985 грн., то рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14.04.2009 р. належить скасувати та ухвалити нове,яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, вартість якого становить 340 508 грн., і до якого входить 1/2 частина нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5, автомобіль Тойота, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, вартістю 99 975 грн.; автомобіль Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску, вартістю 120 533 грн.,задовольнити частково . В порядку поділу спільного майна подружжя та враховуючи,що вартість долі кожного з них складає 170254 грн., за ОСОБА_3 слід визнати право власності на автомобіль Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску, вартістю 120 533 грн. та на 1/4 частину нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5 вартістю 60 000 грн.;за ОСОБА_2 визнати право власності на автомобіль Тойота, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, вартістю 99 975 грн. та на 1/4 частину нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5 вартістю 60 000 грн.. Враховуючи, що ОСОБА_3 виділено майно варстіть, якого на 10279 грн. більш ніж вартість долі, яка йому припадає в порядку поділу майна подружжя, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з нього на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації вартості її долі 10279 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно підлягає частковому задоволенню. Підлягає визнанню за ОСОБА_2 право власності та виділенню їй в натурі наступне майно: трикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 129,7 кв. м., вартістю 772 986 грн.; двокімнатна квартира АДРЕСА_3, загальною площею 44,2 кв. м., вартістю 332 985 грн.
В задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 319 Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2009 року - скасувати та ухвалити нове наступного змісту:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати:
- за ОСОБА_3 право власності на автомобіль Міцубіші, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2001 року випуску, вартістю 120 533 грн.та на 1/4 частину нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5 вартістю 60 000 грн.;
- за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Тойота, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, вартістю 99 975 грн. та на 1/4 частину нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_5 вартістю 60 000 грн.;
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10279 грн. компенсації в рахунок різниці у вартості виділеної їй долі майна.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності та виділити ОСОБА_2 в натурі:
трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 129,7 кв. м., вартістю 772 986 грн.;
двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 44,2 кв. м., вартістю 332 985 грн.;
В задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.