ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
19.07.06 р. Справа № 17/196
Господарський суд Донецької області у складі судді Татенко В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу, порушену
за позовом: Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Узлівська», м. Горлівка
про стягнення 9’890,64 грн.,
За участю представників сторін
від позивача: Васюткін О.І., Бондарець С.М., Дачковська С.Г.
від відповідача: Лисенко О.В.
ВСТАНОВИВ :
Державне підприємство «Донецька залізниця» звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Узлівська» про стягнення збору за зберігання вантажу у сумі 9’890,64 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 32 вагони з вантажем, що надходили на адресу відповідача у період 08-10.01.06р. були затримані на підходах до станції призначення Трудова, а саме – на залізничній станції Микитівна, де знаходились понад нормативно встановлений термін безоплатного зберігання через неможливість прийняття їх станцією Трудова з вини відповідача. У зв’язку з чим позивачем за накопичувальною карткою № 170142 від 17.01.2006р. відповідно до вимог Статуту залізниць України (далі – «Статут»), «Правил зберігання вантажів», затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за № 866/5087 (далі – «Правила зберігання») та – «Тарифного керівництва № 1», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 551 від 15.11.1999р. (далі – «Тарифне керівництво») був нарахований збір за зберігання, який відповідач у добровільному порядку не сплатив. Затримка вагонів на думку позивача, підтверджується актами про затримку вагонів (форми «ГУ-23а») №№ 31 – 37 та наказами про затримку вагонів №№ 29 від 08.01.06р. та 32 від 09.01.06р., складених на підставі вимог «Правил користування вагонами та контейнерами», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року № 113, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 р. за № 165/3458 (далі – «Правила користування»)
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що факт затримки вагонів належними доказами не підтверджується, адже, відповідні акти загальної форми, складання яких передбачено ст. 129 Статуту та п. 8 Правил користування, позивач не складав; позивач не довів неможливість у згаданому періоді подачі спірних вагонів на станцію Трудова. Відтак – їх затримання було скоєно штучно задля стягнення з відповідача додаткових коштів.
Розгляд справи був закінчений 05.07.2006р. У судовому засіданні оголошувалась перерва до 19.07.2006р. для підготовки повного тексту рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом 23.09.2002р. поміж сторонами укладений договір № 1\19 на подавання та забирання вагонів на залізничну під’їзну колію, яка належить залізниці при станції Трудова Донецької залізниці, п. 9-в якого передбачена сплата залізниці додаткових зборів.
29.11.2005р. сторонами укладений договір № 26005 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, пунктом 3.2 якого передбачена плата за надані залізницею додаткові послуги.
У період 09.01.2006р. до станції Микитівна Донецької залізниці надійшли 32 вагони з вантажем, які транспортувалися залізницею на адресу відповідача до станції призначення Трудова. На підставі наказів №№ 29 від 08.01.06р. та 32 від 09.01.06р. станцією Микитівна були складені акти про затримку вагонів (форми «ГУ-23а») №№ 31 – 37. Зазначені вагони простояли на станції Микитівна до 10.01.2006р., після чого – були відправлені за призначенням.
За накопичувальною карткою № 170142 від 17.01.2006р. позивач нарахував на відповідача збір за зберігання вантажів у 32 вагонах період їхнього простоювання на станції Микитівка, який відповідач не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом.
Згідно ч.1 ст..129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. За ч. 2 ст. 129 Статуту комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Згідно ч. 4 ст. 129 Статуту в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Виходячи з п. 8 Правил користування у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. При цьому, у даному пункті приписи про те, що такий акт має складатися при затриманні вагонів лише на станції призначення – відсутні. Тобто, передбачений п. 8 Правил користування акт загальної форми за підписами представників станції та вантажовласника має складатися як при затриманні вагонів на станції призначення, так і на підходах до неї.
Згідно ч. 1 п. 9 Правил зберігання факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.
Згідно вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. За приписами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Наполягаючи на стягненні з відповідача спірної суми збору позивач посилається на акти про затримку вагонів та накази. Однак, у даному випадку належним (у розумінні вимог ст. 34 ГПК України) доказом затримання вагонів та вантажів, наслідком чого є нарахування додаткового збору за зберігання – може бути виключно акт загальної форми, складений відповідно до вимог Правил зберігання, Правил користування та «Правил складання актів», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 8 липня 2002 р. за № 567/6855.
Надані позивачем акти про затримання вагонів не містять вказівок про конкретний час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримання вагонів. За поясненнями представників позивача часом початку затримання є час отримання станцією Микитівна відповідного наказу про затримання. Розрахунок збору за зберігання вантажу здійснений залізницею саме з цього часу до часу фактичного відправлення вагонів зі станції. Проте, підстави для обрання саме такої методики для розрахунку часу початку затримання позивач не довів.
Окрім того, виходячи із змісту абзаців 2 та 5 п. 8 Правил зберігання термін безоплатного зберігання у разі зазначеної затримки вагонів обчислюється з моменту затримки, тобто, на час затримки вагонів з вантажем збір за їх зберігання нараховуватись взагалі не може.
Аналізуючи надані позивачем докази, господарський суд, окрім іншого, не знайшов підстав для висновку про відсутність можливості для подачі спірних 32 вагонів 09.01.06г. на станцію Трудова. Відтак – простоювання цих вагонів на станції Микитівна є штучно створеним залізницею.
При прийнятті рішення судом також враховано наступне.
Згідно вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з вимог ст.. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України «Про транспорт», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
За приписами п. «а» ст. 5 Статуту Правила перевезень вантажів, одним із складових яких є «Правила зберігання вантажів», мають затверджуватись на підставі цього Статуту
Жодна з норм Статуту не надає права залізниці нараховувати та стягувати збір за зберігання вантажів у вагонах, затриманих на підходах до станцій призначення.
Таким чином, п. 8 «Правил зберігання вантажів» внесений до цих правил наказом Міністерства транспорту України від 31.01.2004 р. № 54, не відповідає вимогам Статуту, у зв’язку з чим з урахуванням приписів ч. 2 ст. 4 (за яким господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України) при прийнятті судом рішення взагалі застосовуватись не може.
Судові витрати відносяться на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-84 ГПК України, господарський суд,
ВИРІШИВ :
У задоволені позову відмовити.
Суддя Татенко В.М.