p  

УХВАЛА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  «10» лютого 2010 р. судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:  

головуючого     – Овсяннікової А.І.      

суддів       – Коровіна С.Г.  

– Ситнік О.М.  

при секретарі     – Голікової О.П.  

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2  на  рішення Фрунзенського районного суду  м. Харкова від 08 грудня  2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та третім особам  ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на 430/1000 частини домоволодіння, -  

  ВСТАНОВИЛА:  

  У вересні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя.  

В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказала, що з 11 жовтня 1991 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Шлюб розірвано 16 січня 2007 року.  

Від шлюбу мають доньку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .  

Під час шлюбу за сумісні кошти вони побудували жилий будинок літ. «К-2» за адресою: АДРЕСА_1.  

За цією адресою відповідачу належала 1/8 частина домоволодіння. Згідно рішення суду від 23.05.2003 року та від 27 грудня 2007 року ОСОБА_3 належить 877/1000 ч. домоволодіння. Жилий будинок літ. «К-2» є самостійною будівлею, прийнятий в експлуатацію, хоча немає підлоги.  

Відповідно до вимог ст. 60 СК України вона має право на половину цього майна, а тому просить у порядку розподілу спільного майна подружжя  визнати за нею право власності на 438/1000 частин домоволодіння.  

У липні 2009 року ОСОБА_2 уточнила свої вимоги і вказує, що хоча шлюб їх було розірвано 22 травня 2006 року, однак спільно вони проживали у цивільному шлюбі до літа 2008 року; мали спільний бюджет  та мали намір знову оформити шлюб.  

Шлюбні відносини з відповідачем припинені влітку 2008 року, коли він пішов до іншої жінки, з якою 12.07.2008 року зареєстрував шлюб.  

  Новий будинок становить 860/1000 частин до всього домоволодіння, а тому вона просить визнати за нею право власності у порядку розподілу майна подружжя на 430/1000 частин, оскільки 17/1000 частин належить відповідачу у порядку спадкування.  

Відповідач позов не визнав і пояснив, що шлюбні відносини з позивачкою припинені восени 2005 року. У вересні 2005 року він отримав дозвіл на будівництво будинку, після чого було закладено фундамент. Взимку будівництво було зупинено і продовжено у березні – квітні 2006 року. 12 травня 2006 року між ним та позивачкою шлюб було розірвано. Восени 2006 року позивачка вже пішла жити до іншого чоловіка.  

На будівництво він займав гроші у ОСОБА_7 у сумі 50 тис. доларів США, які частками віддає до цього часу. Ніякого вкладу позивачки у будівництво не було.  

Треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з’явились; просили справу розглянути у їх відсутності; проти позову заперечували.  

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2009 року ОСОБА_2 в задоволенні позову відмовлено.  

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, оскільки рішення постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального права.  

Відповідно до вимог ст.ст. 60, 70, 74 СК України їй належить половина всього майна, яке набуто під час шлюбу. Позивачка не повинна доказувати за рахунок яких грошей був збудований цей будинок. Будинок побудований під час шлюбу та проживання однією сім’єю, що свідчить про наявність права спільної сумісної власності сторін.  

Позивачка не повинна спростовувати ту обставину, що ОСОБА_3 – відповідач по справі – за власні кошти побудував спірний будинок та  надавати докази, що під час будівництва вона реально приймала участь у будівництві.  

При розгляді справи суд повинен прийняти до уваги ту обставину, що дитина сторін перебуває повністю утриманні позивачки і збільшити у зв’язку з цим частку майна, належного позивачці.  

Підставою для збільшення частки позивачки є також те, що вона не вимагає гроші за свою частку в автомобілі «Тойота».  

Фактично будівництво будинку було розпочато у липні 2004 року, а закінчено до листопада 2007 року. На час постановлення рішення про розлучення будинок був побудований, накритий дахом та повністю встановлені вікна, що підтверджують свідки.  

Надані відповідачем рахунки та накладні свідчать тільки про те, що він купував ці товари у цей час, а не про те, що ці товари придбані саме для цього будинку і що вони змонтовані в будинку.  

  Рішенням суду від 27.12.07 р. про визнання за ОСОБА_3 права власності на будинок встановлено, що будинок ним побудовано за власні кошти, тобто, не на запозичені у ОСОБА_7 як посилається відповідач.  

Необґрунтовано не прийнято до уваги, що після розірвання шлюбу сторони проживали однією сім’єю, вони разом їздили відпочивати у Турцію.  

Безпідставно залучені до участі у справі треті особи.  

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга задоволенню не підлягає.  

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 жовтня 1999 року до 22 травня 2006 року (рішення суду про розірвання шлюбу від 12.05.2006 року).  

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).  

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову про визнання за нею права власності на Ѕ частину жилого будинку  літ. К-2  по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що доказів нею на підтвердження позову не надано.  

У будинку літ. А-1 за цією адресою відповідачу належала 1/8 частина у порядку спадкування згідно рішення суду від 23.05.2003 року.  

Восени 2005 року відповідач вирішив будувати окремий будинок, що підтверджується рішенням виконкому №156/3 від 05.09.2005 року про надання дозволу на будівництво. При цьому, як вказує відповідач, шлюбні відносини з позивачкою вже були припинені. Восени 2005 року ним за особисті кошти було побудовано тільки фундамент. Взимку будинок не будувався. Розпочато будівництво було по суті весною, після розірвання шлюбу.  

Сама позивачка, пред’являючи позов про розірвання шлюбу, вказує, що сімейні стосунки погіршилися близько п’яти  років тому. При цьому,  як вона вказує в апеляційній скарзі, під цією фразою малося на увазі сварки, що привели до втрати почуття любові та взаємної поваги, а не матеріальні цінності. Жодного доказу, що будинок був побудований, як вказує позивачка, до розірвання шлюбу, а саме з липня 2004 року до 12 травня 2006 року – нею не надано.  

Посилання позивачки, що це підтверджується датою на експлікації приміщень   будинку – 07/04 (тобто липень 2004 року) судовою колегією не приймаються. Дана експлікація міститься в ескіз-ідеї жилого будинку, яка датована саме 2005 роком, що підтверджується титульним листом (а.с.212, 218). При цьому проект будинку взагалі не виготовлявся. Відповідна оцінка дана судом і поясненням свідків з цього приводу.  

Відповідач тільки у квітні 2005 року отримав від співвласників старого будинку нотаріально  посвідчену заяву про дозвіл на будівництво нового будинку.  

Акт здачі жилого будинку в експлуатацію відсутній. Право власності за відповідачем на цей будинок визнано за рішенням суду від 27 грудня 2007 року.  

Той факт, що будинок будувався з весни 2006 року до грудня 2007 року підтверджується і квитанціями на придбання будматеріалів:  за 31.03.2006 року (а.с. 158-160); січень 2007 року (а.с. 171-172), листопад 2007 року (а.с. 171-172).  

Ці матеріали стосуються саме будівництва будинку, а не його оздоблення.  

Частково це підтверджується і самою позивачкою, яка позовній заяві від 29.09.2008 року вказує про відсутність підлоги у будинку (а.с.3).  

Не надано позивачкою і доказів стосовно продовження сумісного проживання після розірвання шлюбу у травні 2006 року до літа 2008 року та бажання знову зареєструвати шлюб. Навпаки, у квітні 2007 року позивачка отримала свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.7), а відповідач – 16.01.2007 року.  

Текст SMS  відповідача до позивачки та страховий поліс на трьох (його, позивачку та дочку) при поїздці до Турції не свідчить про наявність саме сімейних відносин.  

У відповідача 05.06.2007 року вже народилася донька від іншої жінки, з якою він 12.07.2008 року зареєстрував шлюб (а.с.77, 78).  

Отже, позивачкою у відповідності до вимог ст. 10, 60 ЦПК України не надано доказів на підтвердження позовних вимог.  

Що стосується встановлення судовим рішенням від 27.12.2007 року, що спірний жилий будинок побудовано за власні кошти відповідача, то судова колегія виходить з вимог абз.4 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі».  

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи за позовом позивачки ОСОБА_2 ретельно перевірялись її доводи з цього приводу і встановлено, що ніяких коштів позивачкою у будівництво спірного будинку не вкладено.  

Рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається.  

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308,  313, 314 ч.1 п.1, 315,  317, 319, 325 ЦПК України колегія суддів, -  

  УХВАЛИЛА:  

  Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.  

Рішення Фрунзенського районного суду  м. Харкова від 08 грудня  2009 року – залишити без змін.  

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.  

Головуючий:            

  Судді: