П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  240/5613/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.   

Суддя-доповідач -  Франовська К.С.   

29 липня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Франовської К.С.

суддів:  Боровицького О. А.  Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши  в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просила:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, оформлену листом №1024-812/Н-02/8-0600/20 від 05.03.2020, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров ю, відповідно до ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю, доплату до пенсії непрацюючому пенсіонеру проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі, визначеному статтями 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до ст.51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при зверненні до суду 06 квітня 2020 року із позовними вимогами щодо проведення донарахувань та виплати заборгованості за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року позивачем пропущено шестимісячний строк, передбачений ст.122 КАС України та в силу вимог ст.123 КАС України позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду.

Свою правову позицію скаржник обґрунтовує висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного суду від 31.03.2021 по справі 240/12017/19, від 29.10.2020 по справі №816/197/18, від 20.10.2020 по справі №640/14865/16, від 25.02.2021 по справі 822/1928/18.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач отримує пенсію за віком, а також має статус потерпілої від аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.

Відповідач за результатами розгляду заяви листом №1024-812/Н-02/8-0600/20 від 05.03.2020 повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з огляду на те, що до основного розміру пенсії виплачувалось підвищення особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII) розмір якого встановлено постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210. Додаткова пенсія потерпілому 3 категорії у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 виплачувався у розмірі 113,88 грн.

Вважаючи, що відповідачем у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 протиправно виплачувалась пенсія у меншому розмірі, ніж визначено ст.ст. 39 та 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернулась до суду з позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, дійшов висновку, що з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач повинен був нараховувати та виплачувати пенсію та доплату до пенсії позивачу в розмірі, визначеному статтями  39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03.08.2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23.11. 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».

З 01.01.2014 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розміру додаткової пенсії, встановленого статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Отже, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року територіальні управління Пенсійного фонду повинні були нараховувати та виплачувати пенсію Позивачу в розмірі, визначеному ст.39, 50 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17, від 19 червня 2018 року у справі №344/14522/17 та від 11.09.2018 у справі №522/6810/17.

Позивач у спірний період отримувала пенсійні виплати, які відповідач нараховував у розмірах, передбачених Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210.

Відтак, у вказаний період її право на отримання вказаних виплат у розмірах, визначених ст.39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є порушеним.

Щодо дотримання строків звернення ду суду, на що звертає увагу Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статей 22, 64 Конституції України право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якої додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.

Як зазначено в позові, про порушення своїх прав  позивачу стало відомо з листа пенсійного органу від 05.03.2020 року, а позов до суду подано 06 квітня 2020  року, тобто в межах строку, передбаченого ст.122 КАС України. У зв`язку з цим, суд вважає безпідставними доводи пенсійного органу про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду (а.с.9).

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а про те, що :"... визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку."

Також слід зазначити, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.

Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Протиправна невиплата пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18) у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі №815/460/18.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення  суду - без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова суду складена в повному обсязі 29 липня 2021 року.

Головуючий Франовська К.С.

Судді Боровицький О. А.  Матохнюк Д.Б.