ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року      

м. Харків

справа № 636/3404/16-ц

провадження № 22-ц/818/2598/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання : Гармаш К.В.,

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

Відповідачі - військова частина А4104, Міністерство оборони України,

третя особа: Військова прокуратура Харківського гарнізону Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4104, Міністерства оборони України, третя особа: Військова прокуратура Харківського гарнізону Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, про захист честі і гідності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 21 січня 2021 року, ухвалене суддею Оболєнською С.А., в залі суду в м. Чугуїв,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 15 серпня 2014 року він був мобілізований в добровільному порядку в Збройні Сили України. З 15 серпня 2014 року до 20 серпня 2015 року на посаді командира взводу охорони роти в військовій частині польова пошта В0414 на території військової частини А4104 в місті Чугуїв Харківської області, а з 21 серпня 2015 року по 02 жовтня 2015 року проходив військову службу на посаді командира мотопіхотного взводу мотопіхотної роти військової частини польова пошта - В0414 (на території в/ч пп В5229, А0473) в селі Дівички-1 Переяслав-Хмельницького району Київської області. Під час служби в Збройних Силах України продовжувався розгляд його заяв, скарг в органах внутрішніх справ і прокуратури, його позовів, клопотань, заяв, скарг, апеляційних скарг, касаційних скарг в судах різних інстанцій. Тому під час служби він тримав флешки і копії вищезазначених документів в паперовому вигляді при собі та займався підготовкою процесуальних документів для подання в суди різних інстанцій. Всі процесуальні документи він готував у вільний час в кімнаті офіцерів в розташуванні казарми в/ч пп В0414 або в добовому наряді в кімнаті чергового частини в/ч ПП В0414, або в кімнаті чергового КПП (внутрішнього патруля) в/ч А4104, та завжди брав з собою ноутбук з флешками в електронному вигляді на власному ноутбуку і зберігав на флешці та роздруковував на принтері. Разом з ним в добовий наряд черговим частини заступали помічники чергового частини - сержанти або солдати, але він нікому не дозволяв користуватись своїм ноутбуком. Через деякий час йому стало зрозуміло, що хтось з його помічників чергового частини або інші військовослужбовці без його дозволу таємно скористались ноутбуком і флешкою з метою викрадення інформації, шляхом копіювання та перенесення інформації на свій носій. Зазначені два файли містили позови і процесуальні документи до Ленінського районного суду міста Харкова, і до органів прокуратури Харківської області, і до Печерського районного суду міста Києва про спростування неправдивих відомостей про те, що ОСОБА_1 начебто є «гомосексуалістом». Внаслідок викрадення з флешки інформації з текстом цих двох позовів серед військовослужбовців військової частини пп В0414 і військової частини А4104 були поширені неправдиві відомості про те, що він начебто «гомосексуаліст» (з його слів на його адресу деякі військовослужбовці висловлювались нецензурним синонімом слова гомосексуаліста - «педераст» у присутності інших). Також вказує, що неодноразово піддавався зі сторони військовослужбовців образам даного характеру, та дані слова свідчать, що військовослужбовці обізнані про зміст викрадених з флешки документів. Також вказує, що в діях зазначених підозрюваних та інших невідомих військовослужбовців міститься склад злочину, передбаченого статтею 361 КК України - несанкціоноване втручання в роботу комп`ютерів, що призвело до витоку інформації (про судові справи і кримінальні провадження про сексуальні злочини), а також міститься склад злочину, передбаченого статтею 361-2 КК України - несанкціоноване розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в комп`ютерах або на носіях такої інформації (про судові справи і кримінальні провадження про сексуальні злочини), міститься склад злочину, передбаченого частиною 2 статтею 362 КК України - несанкціоноване копіювання інформації, яка оброблюється в комп`ютерах або зберігається на носіях такої інформації, якщо це призвело до її витоку, вчинені особою, яка не має доступу до такої інформації (про судові справи і кримінальні провадження про сексуальні злочини). Даними протиправними діями зазначених підозрюваних та невідомих військовослужбовців з викрадення інформації з його флешок вказує на те, що йому було нанесено моральну шкоду, а також дані викрадені і поширені неправдиві відомості принижують його честь і гідність. Крім того, він зазначає, що коштів на свою користь від військовослужбовців не отримував, надавав правову допомогу безкоштовно та передав кошти на прохання військовослужбовця його матері у сумі 1 000грн. Неправдива інформація була поширена посадовими особами військової частини А4104 та Міністерством оборони України в період з грудня 2014 року до 02 жовтня 2015 року про те, що він начебто є «педераст» та під час служби за мобілізацією в Збройних силах України він начебто «отримував гроші» (в такому змісті мається на увазі на свою користь) від військовослужбовців військової частини польова пошта В0414, на шикуванні особового складу та на оперативній нараді, у зв`язку з чим просить позов задовольнити та визнати річний строк позовної давності пропущеним з поважних причин, а саме з 03 жовтня 2016 року звернувся він до суду в межах річного строку з дня звільнення його зі складу Збройних Сил України.

У зв`язку із чим з урахуванням уточнених позовних, вимог просив:

визнати пропущений строк позовної давності з поважних причин та поновити його;

визнати неправдивою інформацію, поширену службовими особами військової частини А4104, Міністерства оборони України в період з грудня 2014 року до 02 жовтня 2015 року про те, що він начебто є «педераст», перекручену з інформації про вчинені злочини, яку викрадено (скопійовано) з електронних копій його позовів і скарг до судів, заяв до органів прокуратури і органів внутрішніх справ на його флешках з використанням його ноутбуку;

зобов`язати військову частину А4104, Міністерство оборони України спростувати неправдиву інформацію, поширену службовими особами військової частини А4104, Міністерства оборони України в період з грудня 2014 року до 02 жовтня 2015 року про те, що він начебто є «педераст», перекручену з інформації про вчинені злочини, яку викрадено (скопійовано) з електронних копій його позовів і скарг до судів, заяв до органів прокуратури і органів внутрішніх справ на його флешках з використанням його ноутбуку, у подібний спосіб, яким вона була поширена – на шикуванні особового складу та на оперативній нараді;

визнати неправдивою інформацію, поширену службовими особами військової частини А4104, Міністерства оборони України в період з грудня 2014 року до 02 жовтня 2015 року про те, що під час служби за мобілізацією в Збройних силах України він начебто «отримував гроші» (в такому змісті мається на увазі на свою користь) від військовослужбовців військової частини польова пошта В0414;

зобов`язати військову частину А4104, Міністерство оборони України спростувати неправдиву інформацію, поширену службовими особами військової частини А4104, Міністерства оборони України в період з грудня 2014 року до 02 жовтня 2015 року про те, що під час служби за мобілізацією в Збройних силах України він начебто «отримував гроші» (в такому змісті мається на увазі на свою користь) від військовослужбовців військової частини польова пошта В0414 у подібний спосіб поширення - на оперативній нараді.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 21 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 – залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив обставину недостовірності інформації щодо нього; що така інформація була поширена службовими особами у спосіб вербального повідомлення в публічних виступах на шикуванні особового складу військової частини пп В0414, поширена у конклюдентній формі публічно у присутності особового складу військової частини пп В0414, поширена у спосіб вербального повідомлення окремими особами військовослужбовців військової частин пп В0414 та військової частини А4104. Вказує на численні порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Судом було незаконно відмовлено у задоволенні клопотань позивача щодо витребування доказів та допиту свідків. Суд першої інстанції не застосував норма матеріального права, які підлягають застосуванню, а саме: ч.1, ч.4, ч.7 ст.277 ЦПК України.

Військова прокуратура Харківського гарнізону Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обставини, зазначені позивачем у своєму позові базується лише на його внутрішніх, суб`єктивно виражених припущеннях, та не доведено, що існує інформація, яка порушує особисті немайнові права позивача, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам позивача та перешкоджає повно та своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необгрнутованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

В ч. 1 ст. 16 ЦК України вказано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права чи інтересу.

Частинами 1, 3, 4 ст. 269 ЦК України, передбачено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою, особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Відповідно до положень Конституції України. ч.1 ст. 270 ЦК України, фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Згідно ст. 271 ЦК України, зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

В ч.1 ст. 277 ЦК України вказано, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За правилами ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Відповідно до положень ст.280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Згідно ст.ст.297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Згідне ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії, суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, а під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

В ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів, одержання і передання інформації та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

При цьому, з урахуванням практики застосування Конвенції, межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справах “Ляшко проти України” «Українська Прес-Група” проти України» зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (cf., Jersild v. Denmark, рішення від 23 вересня 1994, Series A no. 298, p. 23, п. 31; Janowski v. Poland [GC], no. 25716/94, n. 30, ECHR 1999-1; Nilsen and Johnsen v. Norway [GC], no. 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VIII; and Fuentes Bobo v. Spain, no. 39293/98, п. 43, 29 лютого 2000).

У рішенні «Мирський проти України» Свропейськи суд з прав людини нагадує, що наявність фактів може бути продемонстрована, у той час як достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночного судження виконати неможливо, і така вимога порушує свободу вираження думки як таку, а вона є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (див., наприклад, рішення у справах «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) від 8 липня 1986 року, п.46, Series A, №103, та згадане вище рішення у справі «Обершлік проти Австрії (№ 1)» (Oberschlick v. Austria) (no. 1)), п. 63).

Таким чином, відповідно до ст.277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, як на підставу своїх позовних вимог, що посадовими особами військової частини А4104 та Міністерством оборони України відносно нього була поширена неправдива інформація (перекручену з інформації про вчинені злочини, яку викрадено (скопійовано) з електронних копій його позовів і скарг до судів, заяв до органів прокуратури і органів внутрішніх справ на його флешках з використанням його ноутбуку), про те, що він начебто є «педераст», а також те, що він начебто «отримував гроші» від військовослужбовців військової частини, яка принижує його честь і гідність та ділову репутацію.

З`ясувавши обставини справи, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу заявлених вимог колегія суддів вважає, що певні висловлювання, нецензурні вирази на його адресу та образливі жести позивач сприймав, як інформацію щодо його сексуальної орієнтації.

Між тим, зазначене є лише особистим сприйняттям ОСОБА_1 зазначених ним обставин, його внутрішнім припущенням щодо такого змісту висловлювань.

Право особи порушене вживанням щодо неї брутальних, неприпустимих виразів не може бути захищено шляхом спростування цієї інформації.

Образливою ОСОБА_1 вважає також інформацію щодо отримання ним грошових коштів від військовослужбовців.

Між тим, запитання від військовослужбовців щодо грошей, які ОСОБА_1 нібито передавали солдати, колегія суддів не вважає поширенням щодо нього недостовірної інформації, яка може бути спростована в судовому порядку, оскільки позивач не довів, що така інформація порушує його особисті немайнові права.

Враховуючи наведене судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 21 січня 2021 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий –                                                                                             Н.П.Пилипчук

Судді –                                                                                                О.В. Маміна

                                                                                                               О.Ю. Тичкова