РІШЕННЯ  

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

       14 квітня 2010 року   судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого –   Овсяннікової А.І.

суддів:                Коровіна С.Г.

Ситнік О.М.

при секретарі –  Черниш К.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила права користування жилим приміщенням, про визнання права власності, стягнення компенсації та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на домоволодіння, поновлення порушеного права та вселення,-

  В С Т А Н О В И ЛА:  

       У травні 2002 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позову ОСОБА_5 вказав, що перебував з ОСОБА_6.в зареєстрованому шлюбі з 19.02.1993 року до 25 січня 2002 року.

Від шлюбу дітей не мають.

10 липня 1998 року він придбав жилий будинок АДРЕСА_11 З липня 2001 року відповідачка в цьому будинку не живе, а проживає в АДРЕСА_10

Відповідно до вимог ст. ст. 4, 48, 49 Закону України “Про власність”, ст.163 ЖК України просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житлом.

У жовтні 2002 року ОСОБА_5 доповнив свої позовні вимоги і просив згідно вимог ст.ст. 56, 58 ЦК України визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним та повернути сторони у попередній стан; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля ВАЗ-21043 державний номер НОМЕР_1, оскільки не було його згоди на це; стягнути з відповідачки 50% ссуди, наданої фірмою “Олександр-Експерт”.

У наступному ОСОБА_5 неодноразово доповнював та уточнював позовні вимоги і остаточно просив провести розподіл сумісного майна подружжя та визнати за ним право власності на жилий будинок АДРЕСА_12 за ОСОБА_2 - право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2; зобов'язати ОСОБА_2 виплатити йому чотири тисячі гривень, отримані нею за продаж автомобіля; визнати її такою, що втратила право користування жилим будинком АДРЕСА_11 При цьому посилається на те, що Ѕ частина спірної квартири є їх спільною сумісною власністю, оскільки придбана на ім'я відповідачки 14.07.1998 року, під час шлюбу.

Вказана вартість квартири у розмірі 10600 грн. це фактично вартість Ѕ частини цієї квартири, яка придбана матір'ю відповідачки ОСОБА_6

  За іншу Ѕ частину ніхто коштів не платив, оскільки цю Ѕ частину вони оформляли на ім'я його дружини ОСОБА_2, тобто це їх спільне майно і йому там належить половина.

Ці кошти у розмірі 10600 гривень є його особистим майном, оскільки продане його майно, придбане до шлюбу з відповідачкою. Весь будинок коштує 23400 гривень. Отже, його особиста частка в будинку становить 45,3 %. Спільним майном в будинку є 53,7 % і, отже, кожному з них належить по 26,85%.

В грошовому еквіваленті з урахуванням висновку експертизи ОСОБА_2 володіє майном на 49450 гривень, а він — 26542 грн.

Просить залишити Ѕ частину квартири відповідачці, як Вона і користується, а йому залишити спірний будинок, яким він користується.

Різницю у вартості майна стягнути не просить.

Відповідачка позов не визнала.

Звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, в якій вказала, що фактично однією сім'єю з позивачем вони проживали з 1987 року, а зареєстрували його 19.02.1993 року. Під час шлюбу у 1992 році за сумісні кошти придбали квартиру АДРЕСА_2.

Оскільки вони бажали проживати у приватному будинку, то в 1998 році знайшли будинок АДРЕСА_11 Коштів не вистачало, а тому на сімейній нараді вирішили продати квартиру АДРЕСА_3, яка належала їй та батькам і придбати квартиру АДРЕСА_2. При цьому враховували те, що ця квартира у центрі, коштує дорожче.

Після продажу цієї квартири батьки дали їм на будинок десять тисяч гривень.

10 липня 1998 року вони придбали цей будинок, зареєструвались.

Будинок потребував ремонту і у своїх знайомих вона взяла у борг 8200 доларів США і за ці кошти зробила капітальний ремонт будинку.

ОСОБА_5 вчиняв сварки, бійки і вона вимушена була піти з будинку в квартиру де проживає і зараз.  Хоча проживати там нема де, оскільки в квартирі проживають діти її сестри.

Просить визнати за нею право власності на Ѕ частину жилого будинку у порядку розподілу майна; поновити її право на користування будинком і вселити її в цей будинок.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1

У якості правонаступників у справі визначено його матір ОСОБА_3 Та доньку ОСОБА_4, які підтримали позовні вимоги ОСОБА_5 і просили визнати за ними право власності - за кожною - по Ѕ частині будинку; зобов'язати ОСОБА_2 виплатити їм по дві тисячі гривень за проданий автомобіль, а ОСОБА_2 залишити Ѕ частину спірної квартири.

ОСОБА_2 звернулась з уточненим позовом і просила визнати за нею право власності на весь будинок АДРЕСА_13 а позивачам відмовити у задоволенні позову, посилається на те, що будинок придбано за 24 тисячі гривень, з яких 12500 гривень - її особисті кошти, а 11500 грн. дали її батьки їй та ОСОБА_5 для придбання будинку, тобто, її коштів всього витрачено 18250 гривень. Крім того, вона брала у борг гроші 8200 доларів США, на які зроблено капітальний ремонт.

Отже, весь будинок повинен належати їй. Права на яку-небудь частку в квартирі АДРЕСА_14 ОСОБА_5 Також не має.

Що стосується продажу автомобіля, то це зроблено з відома ОСОБА_5 Після продажу автівки вони проживали разом майже два роки і жодних претензій з цього приводу не було.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 Та ОСОБА_4 задоволені: визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - за кожною — по Ѕ частині жилого будинку АДРЕСА_15 після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2

  Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 Та ОСОБА_4 по дві тисячі гривень.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим будинком АДРЕСА_11

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_16 у порядку поділу спільного майна подружжя.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судом безпідставно не прийнято до уваги її доводи та заперечення.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

При цьому колегія виходить з наступного.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 лютого 1993 року до 25 січня 2002 року.

Дітей від шлюбу не мають.

Під час зареєстрованого шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 придбали жилий будинок АДРЕСА_17 згідно договору купівлі-продажу від 10 липня 1998 року; Ѕ частину квартири АДРЕСА_18 згідно договору купівлі-продажу від 14 липня 1998 року та автомобіль ВАЗ-21043 згідно договору купівлі-продажу від 20 травня 1998 року (т.1 а. с. 6, 9, 24, 43 обор).

Відповідно до вимог ст. ст. 22, 28 К про Ш та С України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Виходячи з цих вимог закону і встановлених обставин по справі кожному з подружжя, тобто, і ОСОБА_5 і ОСОБА_2 належить по Ѕ частині цього майна.

Посилання і ОСОБА_5 і ОСОБА_2, що кожному з них повністю повинен належати жилий будинок АДРЕСА_17 судовою колегією не приймається.

ОСОБА_5 як на підставу для задоволення таких вимог посилається на те, що для придбання цього будинку він продав матері відповідачки Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 за 10600 гривень, вклавши їх у покупку цього будинку, а ця квартира є його особистим майном, оскільки придбана 05.12.1991 року ще до реєстрації шлюбу з відповідачкою.

Між тим, як вбачається з цих договорів жилий будинок було придбано 10 липня 1998 року, а ОСОБА_5 продав матері відповідачки Ѕ частину квартири тільки 14 липня 1998 року.

Отже, не можна вважати, що гроші від продажу частини дошлюбного майна ОСОБА_5 вкладені в купівлю цього будинку.

Будь-яких інших доказів на підтвердження пояснень щодо отримання цих коштів раніше ніж оформлення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_5 не представлено.

Критично суд відноситься і стосовно доводів ОСОБА_5 про отримання десяти тисяч доларів США 26.06.1998 року від фірми “Олександр-експорт” Голандія згідно договору займу (т. 1 а. с. 58, 59). ці докази надані в копіях; чека про отримання цих коштів або квитанції не представлено.

Безпідставні посилання і ОСОБА_2, що жилий будинок повинен належати повністю їй, оскільки певну частку коштів в його купівлю вона внесла  дошлюбних від продажу квартири АДРЕСА_5; частину грошей їй дали її батьки, і до того ж вона взяла у борг 8 тисяч доларів на ремонт та добудову будинку у своїх знайомих, що підтверджується борговими розписками та поясненнями свідків.

Квартира АДРЕСА_6 згідно приватизації належала відповідачки та її батькам по 1/3 чистині.

09.07.1998 року ця квартира була ними продана за 24 тисячі грн, де 8 тис. грн. є її особистими коштами.

Між тим, відповідно до вимог ст. ст.10, 60 ЦПК України і нею не надано беззаперечних доказів, що ці кошти, а також і будь-які кошти від батьків вкладені в покупку будинку саме для збільшення долі ОСОБА_2 в будинку.

В своїх самих первинних поясненнях (т. 1 а. с. 15) ОСОБА_2 чітко вказує, що її батьки дали саме їм, а не їй, 10 тис. гривень для купівлі будинку. Ця сума є допомогою батьків сім'ї їх дочки, тобто ОСОБА_2, а не особисто їй. Відповідно це не є і займом.

В цьому ж позові ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності саме на Ѕ частину будинку, а не будь-яку більшу частку.

Не приймаються судовою колегією і доводи ОСОБА_2 щодо отримання нею особисто восьми тисяч доларів США, які вона вклала в будинок, що, на її думку, також є підставою для збільшення долі.

Представлені розписки (т. 2 а. с. 69-73) не містять підпису ОСОБА_5, хоча датовані 07.08.98, 03.12.98, 15.05.1999 року.

У будь-якому випадку немає підстав вважати, що ці кошти, навіть якщо вони були отримані ОСОБА_2, вкладені в ремонт та прибудови до жилого будинку.

Отже, жилий будинок був придбаний ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за їх спільні кошти під час зареєстрованого шлюбу і належить їм по Ѕ частині.

Що стосується квартири АДРЕСА_7, то 14.07.1998 року ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_6 та ОСОБА_2 придбали їх за договором купівлі-продажу ( т. 1 а. с. 23).

Отже, Ѕ частина цієї квартири належить подружжю ОСОБА_5 та ОСОБА_2, виходячи з вимог ст. ст. 22, 27, 28 К про Ш та С України, оскільки подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди. Угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, недійсні і не обов'язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб.

Таким чином, якщо подружжю належить Ѕ частина цієї квартири, то ОСОБА_5 в цьому майні-1/4 частина.

Посилання ОСОБА_2, що квартира АДРЕСА_8, хоча і була придбана на ім'я ОСОБА_5 05.12.1991 року, тобто, ще до реєстрації їх шлюбу, але є їх спільним майном, судовою колегією не приймається, оскільки ОСОБА_5 ще до 11.11.1992 року перебував у зареєстрованому шлюбі з першою дружиною.

Що стосується придбання автомобіля ВАЗ-21043, який придбано ними 20.05.1998 року, то колегія також вважає його спільним майном подружжя.

18.05.2000 року (т. 1 а. с. 44) ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу продала його ОСОБА_7 за чотири тисячі гривень. На продаж автомобіля обов'язкова письмова згода іншого подружжя не потрібна, оскільки такий продаж не передбачає його обов'язкового нотаріального посвідчення.

ОСОБА_5 також не надано ніяких доказів на підтвердження своїх пояснень щодо того, що йому не було відомо про такий продаж до жовтня 2002 року - часу подання позовної заяви про його розподіл ( т.1 а. с. 48), оскільки з договору купівлі-продажу від 28.11.2000 року цієї ж автомашини вбачається, що саме ОСОБА_5 виступав представником власника цієї автомашини, а, відповідно, і продавця ОСОБА_7 (т. 3 а. с. 92)

Отже, автомобіль ВАЗ-21043 розподілу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не підлягає, оскільки на час пред'явлення позову автомобіль ними був проданий, а тому ОСОБА_5 в цій частині позову слід відмовити.

Оскільки ОСОБА_2 в жилому будинку АДРЕСА_15 належить Ѕ частина, то вона як власник вправі  на свій розсуд розпоряджатися цим майном та користуватися. Тому її позовні вимоги про поновлення порушеного права та вселення підлягають задоволенню.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1

З заявами про прийняття спадщини після його смерті звернулись 31.01.2005 року його мати -  ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 (т.1 а.с. 244).

Як правонаступники вони підтримали позовні вимоги ОСОБА_5 та звернулись з своїми вимогами про визнання за ними права власності на спадкове майно ОСОБА_5  

Таким чином, відповідно до вимог ст.1261 ЦК України за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід визнати право власності по ј частини жилого будинку АДРЕСА_15 (Ѕ : 2) та право власності по 1/8 частині квартири АДРЕСА_9 (ј : 2).

Керуючись ст. ст 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319, 325 ЦПК України колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:  

         Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 грудня 2009 року — скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати, що жилий будинок АДРЕСА_15 та Ѕ частина квартири АДРЕСА_16 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 і їх частки у цьому майні є рівними.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності — за кожною — по ј частині жилого будинку АДРЕСА_15 та по 1/8 частині квартири АДРЕСА_4 після смерті ОСОБА_5 у порядку спадкування за законом.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_13 зареєстрованою за ОСОБА_5 та на ј частину квартири АДРЕСА_16, зареєстрованою за нею.

Поновити порушене право ОСОБА_2 та вселити її в жилий будинок АДРЕСА_11

У задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_2 чотири тисячі гривень по договору купівлі-продажу автомобіля та про визнання її такою, що втратила право користування жилим будинком АДРЕСА_15 — відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.  

Головуючий :                   /підпис/                            

          Судді:                               /підпис/

    Копія вірна