ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/10825/20 пров. № А/857/4825/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді                                       Большакової О.О.,

суддів                                                            Заверухи О.Б., Довгої О.І.

з участю секретаря судового засідання     Квітовської Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року (суддя першої інстанції Сподарик Н.І., м. Львів, повний текст складено 04.02.2021)

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2020 року Головне управління ДПС у Львівській області звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 49  964,21 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто до бюджету з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 49964 грн.

Не погодившись із рішенням, вважаючи таке незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним встановленням обставин у справі, неправильним застосуванням норм процесуального права, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати оскаржене рішення суду від 02.02.2021 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідач не надав доказів наявності у відповідача узгодженого податкового боргу. Також стверджує, що справи про стягнення податкового боргу не можуть розглядатися в порядку спрощеного провадження.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Апелянт був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки на вказану ним адресу, яка отримана 10.07.2021, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Також апелянт був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання повідомлення на номер телефону, зазначений ним у матеріалах справи, вказане повідомлення прийняте ним 01.07.2021 о 15:20 год, що підтверджено телефонограмою.

У судове засідання апелянт не з`явився.

Представник позивача 24.06.2021 був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджено розпискою.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.04.2015 за № 24150000000068572. Місцезнаходження фізичної особи-підприємця (податкова адреса платника): АДРЕСА_1 .

Згідно довідки ГУ ДПС у Львівській області від 01.10.2020 за №7885/9/13-01-13-04 про податкову заборгованість, облікової картки платника податків фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має податкову заборгованість перед бюджетом, яка становить 49964,21 грн.

Вказана заборгованість складається з:

- податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, який виник на підставі податкової декларації про майновий стан і доходи №21461 від 10.05.2019 термін сплати 31.07.2019 на суму 360,00 грн., податкової декларації про майновий стан і доходи №11825 від 25.02.2020 термін сплати 25.02.2020 на суму 17960,58 грн.;

- військового збору в розмірі 1526,72 грн., який виник на підставі податкової декларації про майновий стан і доходи №21461 від 10.05.2019 термін сплати 31.07.2019 на суму 30,00 грн., податкової декларації про майновий стан і доходи №11825 від 25.02.2020 термін сплати 25.02.2020 на суму 1496,72 грн.;

- єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 30116,91 грн., який виник на підставі податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №9297163835 від 25.01.2018 термін сплати 19.02.2018 на суму 8367,25 грн., податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №9080907654 від 02.05.2018 термін сплати 20.05.2018 на суму 19980,25 грн., податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №91499564654 від 20.07.2018 термін сплати 19.08.2018 на суму 43,3 грн., податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №9308155570 від 21.01.2019 термін сплати 21.01.2019 на суму 600,00 грн. та пені у розмірі 1126,11 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов`язання, тому в силу п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України ця сума набула статусу податкового боргу. Станом на день розгляду справи відповідач доказів сплати податкового боргу в розмірі 49964,21 грн. не надав, доказів оскарження вимоги теж не долучив. Отже, вказаний податковий борг необхідно стягнути в судовому порядку.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення Податкового кодексу України (далі ПК України) регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи

Згідно п.20.1.34 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Підпунктом 14.1.137 пункту 14.1 ст.14 ПК України визначено, що органом стягнення є державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до п.41.2 ст.41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.

Згідно з пунктами 36.1, 36.2 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Відповідно до п.38.1. ст.38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Положеннями пункту 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 203.2 статті 203 ПК України сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно п.57.3 ст.57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54  цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до п.102.4. ст.102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Враховуючи, що відповідачем не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов`язання, тому в силу п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України ця сума набула статусу податкового боргу.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий борг – сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Встановлено, що на виконання ст.59 ПК України позивачем направлено відповідачу податкову вимогу форми «Ф» № 36298-17 від 10.07.2020, яка отримана відповідачем 22.07.2020, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.9).

Згідно п.п.20.1.34 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до п.95.1 ст.95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктами 95.2, 95.3, 95.4 статті 95 ПК України передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Встановлено, що будь-яких доказів у підтвердження погашення вказаного податкового боргу відповідачем не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що факт наявності спірного узгодженого податкового боргу відповідача в сумі 49964,21 грн. є доведеним, а тому судом першої інстанції правильно задоволено позовні вимоги Головного управління ДПС у Львівській області про його стягнення.

Разом з тим, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги стосовно недотримання судом першої інстанції при розгляді справи вимог щодо форми адміністративного судочинства, а саме помилковий розгляд даної справи у спрощеному позовному провадженні, апелянт посилається на те, що порядок звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу регулюється ст. 283 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах за зверненням податкових та митних органів.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції із порушенням норм процесуального права, що полягає у розгляді адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження справу, у той час як дана справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

КАС України передбачає для органів ДПС право звернення із позовними заявами як в загальному порядку так із заявами в порядку статті 283 КАС України.

Встановлено, що у даній справі Головне управління ДПС у Львівській області звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 49  964,21 грн. у загальному порядку адміністративного судочинства, а не у порядку передбаченому  ст. 283 КАС України.

Таким чином, при розгляді вказаної справи суд правильно не застосовував вимоги, передбачені статтею 283 КАС України.

Частинами 2, 3 ст. 12 КАС України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У свою чергу ч. 7 ст. 12 Кас України передбачено, що справами незначної складності є справи щодо, зокрема, стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження.

У свою чергу перелік справ, що підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження передбачений ч. 4 ст.12 КАС України, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі  Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції вирішуючи питання щодо обрання форми судочинства для розгляду даної справи не був обмежений ч. 4 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що прийняв рішення проводити розгляд справи за правилами спрощеного судочинства.

Таким чином, з огляду на предмет позову, колегія суддів не вбачає підстав, що перешкоджають віднесенню даної справи до справ незначної складності та неможливість її розгляду в порядку спрощеного судочинства.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що розгляд справи судом першої інстанції проводився у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, що підтверджено повторним клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.

При цьому відповідачем не наведено жодного процесуального порушення, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення на підставі положень статті 317 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. О. Большакова

судді О. Б. Заверуха

О. І. Довга

Повне судове рішення складено 29.07.2021.