ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №: 621/2601/19 Головуючий 1 інстанції: Волчек О.О.

Провадження №: 11-кп/818/2361/21 Головуючий апеляційної інстанції: Курило О.М.

Категорія: ст.115 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді Курила О.М., суддів Савченка І.Б. та Савенка М.Є., при секретареві Черкасові А.О., з участю прокурора Кузьменко І.Г., обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Акопян Т.А., без участі потерпілого ОСОБА_2 , належним чином повідомленого про розгляд справи, від якого надійшла заява про розгляд справи без нього, розглянувши в режимі відеоконференції, у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові дану справу за апеляційними скаргами обвинуваченого та його захисника на вирок Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 21 04 2021 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Вищевказаним вироком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Великий Бурлук Великобурлуцького району Харківської області, непрацюючого, неодруженого, з середньою освітою, який фактично мешкає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, та призначено йому покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 , у виді тримання під вартою, залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Визначено, що строк відбування покарання ОСОБА_1 слід рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме, з 24 07 2019 року.

Вирішено питання щодо речових доказів в порядку ст. 100 КПК України.

Судом встановлено, що 23 07 2019 року ОСОБА_1 , перебував за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , де близько 22 год., поблизу свого подвір`я зустрів раніш незнайомого ОСОБА_2 , який проходив повз вказане домоволодіння, у якого ОСОБА_1 запитав цигарку. В ході розмови між ОСОБА_1 . ОСОБА_2 виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_3 виник умисел на вбивство ОСОБА_2 . З метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_1 пішов до свого будинку, де взяв дерев`яну биту, після чого, бажаючи настання смерті ОСОБА_2 , повернувся до останнього, якому навмисно завдав не менш трьох ударів дерев`яною битою в область голови.

В результаті зазначених злочинних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 заподіяно тілесне ушкодження у виді: гостра важка відкрита черепно-мозкова травма у формі лінійного перелому лобової кістки праворуч, забитих ран лобової кістки праворуч, забитих ран лобової та тім`яної ділянок праворуч, що ускладнилися у своїй течії забоєм головного мозку, з формуванням субдуральної гематоми лівої скронево-тім`яної ділянки, які за ступенем тяжкості, у своїй сукупності, що утворилися по єдиному механізму, кваліфікується, як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

ОСОБА_1 виконав всі необхідні дії, направлені на протиправне позбавлення життя ОСОБА_2 , проте його умисел не був доведений до кінця, так як ОСОБА_2 був вчасно госпіталізований до КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня», де йому своєчасно було надано медичну допомогу.

Вказані дії ОСОБА_1 судом першої інстанції кваліфіковані за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України як закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (т.3 а.с.187-190).

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуваний вирок скасувати та повернути справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Такі вимоги обвинувачений обґрунтував тим, що судом першої інстанції невірно кваліфіковано його дії.

Вказав, що в обвинувальному акті слідчим було викладено не фактичні обставини справи, а його особисті припущення, які не підтверджуються жодними доказами.

Обвинуваченим також було подано доповнення до апеляційної скарги, в яких він просив перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України. В доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений вказав про те, що у нього не було умислу на заподіяння смерті потерпілому. Зазначив, що поки свідок викликала швидку, він зі своїм знайомим намагався привести потерпілого до тями, вмиваючи його холодною водою.

Зазначив також, що потерпілий в стані алкогольного сп`яніння прийшов до нього та став вибивати двері в двір, ліз до нього з бійкою та намагався нанести йому удари скляною пляшкою, яка була в нього в руках, тому він вимушений був постояти за себе та свою сім`ю.

Крім того, обвинувачений подав клопотання, в якому просив зарахувати йому строк попереднього ув`язнення в строк відбування покарання з розрахунку: один день попереднього ув`язнення відповідає двом дням позбавлення волі.

На вказаний вирок було також подано апеляційну скаргу захисником обвинуваченого, яка просила перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Вимоги щодо зміни кваліфікації дій обвинуваченого захисник обґрунтувала тим, що свідки по справі не надали достатніх показів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_1 , прямого умислу на вбивство.

Вимогу про призначення менш суворого покарання захисник обґрунтувала наявністю ряду пом`якшуючих покарання обставин, а також позицією потерпілого, який не заявляв цивільний позов, не мав жодних претензій до обвинуваченого та просив суд суворого його не карати.

Позиції учасників апеляційного провадження.

Захисник обвинуваченого просила задовольнити вимоги її апеляційної скарги та перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_1 з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України.

Обвинувачений дав пояснення аналогічні тим, що містяться в його апеляційній скарзі, у повному обсязі підтримав позицію свого захисника та просив перекваліфікувати його дії.

Крім того, обвинувачений наголосив на тому, що завдав потерпілому лише один ковзний удар в голову, два інших – в область плечей, умислу на вбивство потерпілого не мав. Після завдання ударів потерпілому залишив його на вулиці та пішов в будинок, де попросив свою дружину викликати швидку.

Прокурор заперечувала проти задоволення вимог апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, вважала рішення суду законним та обґрунтованим, а кваліфікацію дій обвинуваченого – вірною.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням вимог ст.62 Конституції України та ст.404 КПК України в межах апеляційних скарг в обсязі, підтриманому стороною захисту у суді апеляційної інстанції, а саме: в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України та призначення покарання.

Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Як вбачається з матеріалів провадження, досудове розслідування, з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами, проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, які були б істотними і тягли за собою скасування судового рішення, у справі не допущено, а висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, при зазначених у вироку обставинах, відповідає матеріалам провадження та ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах.

Обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав частково, вказавши, що бив ОСОБА_2 , але не згоден з кваліфікацією його дій. В силу ст.63 Конституції України від давання показань відмовився.

Незалежно від такої позиції обвинуваченого, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, підтверджується даними як об`єктивних, так і суб`єктивних доказів, які в деталях узгоджуються між собою, є належними та допустимими.

Доводи обвинуваченого та його захисника, що містять твердження про припущення та помилковість висновків суду, зазначених у вироку, а також їх суперечність фактичним обставинам справи, мають суто суб`єктивний характер та спрямовані на ухилення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з обраною лінією захисту. Такі твердження апелянтів повністю спростовуються об`єктивними відомостями дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні за участю сторін, внаслідок чого судом їм надано обґрунтовану оцінку в нарадчій кімнаті за наслідками проведення всього судового розгляду.

Зокрема, суд першої інстанції послався у вироку в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 за пред`явленим йому обвинуваченням на низку доказів, які походять з різних джерел, що безпосередньо стосуються події злочину та його наслідків, тому є належними та допустимими доказами.

Так, під час судового розгляду, судом першої інстанції було допитано та надано об`єктивну оцінку показанням потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 .

При цьому, суд дійшов висновку, що зазначені показання потерпілого та свідка об`єктивно підтверджуються та доповнюються ще й наступними доказами: рапортом пом. Зміївського ВП ГУНП в Харківській обл., зареєстрованим в журналі єдиного обліку Зміївського ВП ГУНП за № 6207 від 23 07 2019 року; рапортом пом. Зміївського ВП ГУНП в Харківській обл., зареєстрованим в журналі єдиного обліку Зміївського ВП ГУНП за № 6208 від 24 07 2019 року; протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 23 07 2019 року; протоколом огляду місця події з ілюстраційним матеріалом від 23 07 2019 року; постановою про визнання речовими доказами та передачу їх на зберігання від 24 07 2019 року; письмовою інформацією комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» від 24 07 2019 року; листом комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» від 25 07 2019 року № 18/3573; протоколом слідчого експерименту від 19 08 2019 року за участю ОСОБА_1 , захисника Великої О.А., спеціаліста СВ Зміївського ВП, судово-медичного експерта; випискою із медичної карти стаціонарного хворого №9.11673 з нейрохірургічного відділення № 1 комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня»; висновком експерта № 12-14/138-3м/19 від 23 08 2019 року стосовно ОСОБА_2 .

Наведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими та достатніми.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 01 1978 року та «Коробов проти України» від 21 10 2011року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та дав їм у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів та наводити її вдруге вважає недоцільним.

При цьому, судом першої інстанції ретельно проаналізував заперечення захисту щодо незгоди з кваліфікацією обвинувачення, висунутого ОСОБА_1 та його недоведеності, і визнав ці заперечення необґрунтованими, належним чином мотивувавши своє рішення.

Апеляційні доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження і під час перегляду вироку апеляційним судом.

Як зазначено вище, визнаючи доведеним вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, судом в основу обвинувального вироку було покладено як покази самого обвинуваченого, який в ході досудового розслідування та судового розгляду не заперечував факту спричинення потерпілому тілесних ушкоджень битою в область голови, так і покази потерпілого та свідка, допитаних в судовому засіданні, висновки експертиз, протоколами огляду місця події, слідчого експерименту тощо.

За змістом ст.24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату, тобто наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчинити замаху на їх досягнення.

При цьому якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч.2 ст.15 КК України як закінчений замах на умисне вбивство.

Злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є закінченою і суб`єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб здійснити ціль і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату. У цьому випадку вольовий акт уже закінчений, наслідки, які не настали, не змінюють його змісту; особа робить останній крок, за яким закінчується панування над обставинами і свобода вибору.

Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений не мав прямого умислу на вбивство потерпілого – спростовуються наведеними у вироку доказами.

З встановлених фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 не менш трьох ударів дерев`яною битою в область голови, після чого, зі слів потерпілого, він втратив свідомість та отямився вже у лікарні.

Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого №9.11673 з нейрохірургічного відділення №1 комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня», вбачається, що ОСОБА_2 перебував у стаціонарі з 24 07 2019 року по 20 08 2019 року з діагнозом: гостра важка відкрита непроникаюча тяжка черепно-мозкова травма; забій головного мозку з формуванням субдуральної гематоми лівої скронево-тім`яної ділянки; лінійний перелом лобової кістки справа; забиті рани лобової та тім`яної ділянок праворуч (т.1 а.с.103).

Аналогічний діагноз міститься в висновку експерта № 12-14/138-3м/19 від 23 08 2019 року (т.1 а.с.110-111).

Такий стан потерпілого, а також видимі ушкодження голови виключають можливість того, що ОСОБА_1 завдаючи, з прикладанням сили, ударів в область голови потерпілого, не міг передбачити наслідки у виді смерті потерпілого чи свідомо припустити можливість їх настання.

Наявність множинних ушкоджень голови, зокрема кількох забитих ран лобової та тім`яної ділянок праворуч, спростовують доводи обвинуваченого про те, що битою по голові він завдав лише один удар, а два інші удари прийшлись по плечах потерпілого.

Такі доводи також спростовуються показанням самого потерпілого, який вказував, що ОСОБА_1 наніс йому кілька ударів по голові.

Натомість жодних ушкоджень плечей потерпілого ОСОБА_2 ні лікуючим лікарем, яким була надана виписка з медичної карти хворого, ні судово-медичним експертом, встановлено не було.

Та обставина, що удар в голову був ковзний, як про це вказав обвинувачений у апеляційній скарзі та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, спростовується вищевказаним висновком експерта, з якого, поміж іншим, вбачається, що тілесні ушкодження у ОСОБА_2 утворилися від дії тупого предмета, з обмеженою травмуючою поверхнею по механізму удару, можливо, внаслідок завдання удару дерев`яною битою нападаючого (представлену на експертизу), з місцем прикладання сили в область голови потерпілого.

Разом з тим, виконавши всі дії для досягнення злочинного умислу, ОСОБА_1 залишив потерпілого у непритомному стані з видимими ушкодженнями голови та пішов в хату.

Доводи потерпілого з приводу того, що він попросив свою співмешканку викликати швидку допомогу для ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Співмешканка ОСОБА_1 – ОСОБА_5 , також дану обставину не підтвердила, та, посилаючись на ст.63 Конституції України, відмовилася від давання показань.

Доказів того, що обвинувачений намагався привести потерпілого до тями, вмиваючи його холодною водою, як він про це вказує в апеляційній скарзі, спростовуються показаннями потерпілого та свідка.

Зважаючи на наведене, існує сукупність необхідних обставин для встановлення наявності у ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілого: спосіб – завдання кількох ударів битою в життєво важливу частину тіла – голову; знаряддя злочину – спеціальне знаряддя у виді спортивної бити; кількість, характер і локалізація поранень – гостра важка відкрита черепно-мозкова травма у формі лінійного перелому лобової кістки праворуч, забитих ран лобової кістки праворуч, забитих ран лобової та тім`яної ділянок праворуч, що ускладнилися у своїй течії забоєм головного мозку, з формуванням субдуральної гематоми лівої скронево-тім`яної ділянки, які за ступенем тяжкості, у своїй сукупності, що утворилися по єдиному механізму, кваліфікується, як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя; причини припинення злочинних дій – впевненість в тому, що виконав усі дії, які необхідні для доведення кримінального правопорушення до кінця; поведінка винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки – неприязні стосунки напередодні, раптово виниклий конфлікт в ході спілкування; посткримінальна поведінка обвинуваченого – після завданого ударів битою по голові, втрати свідомості потерпілим та усвідомлення наявності на голові у потерпілого видимого ушкодження, з якого текла кров, не намагався надати потерпілому допомогу або викликати швидку медичну допомогу, а навпаки, холоднокровно залишивши потерпілого на вулиці, пішов до свого будинку, куди відніс знаряддя злочину.

Враховуючи зазначене, суд вірно дійшов висновку, що характер дій ОСОБА_1 у сукупності свідчать про те, що він у цьому випадку діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_2 та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть смерть потерпілого, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від його волі, оскільки потерпілому ОСОБА_2 своєчасно надано медичну допомогу, яка прибула за викликом сторонніх осіб.

Отже, місцевий суд вірно встановив наявність у діях обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого та правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України.

Інші доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника щодо невірної кваліфікації дій ОСОБА_6 не можна визнати переконливими, оскільки вони є похідними від проаналізованих вище та не містять доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність судового рішення.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції щодо кваліфікації дій обвинуваченого повністю відповідають встановленим судом обставинам справи, ґрунтуються на ретельно досліджених та всебічно оцінених доказах у їх сукупності відповідно до вимог ст.94 КПК України. Вирок місцевого суду відповідає вимогам ст.ст.370, 374 цього Кодексу, є законним та обґрунтованим.

Що стосується доводів апеляційної скарги з доповненнями обвинуваченого про те, що потерпілий перший напав на нього, та ударів битою потерпілому він завдав у цілях самооборони, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж неонеобхідної оборони.

Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Згідно з ч.3 ст.36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.

Дії особи кваліфікуються за ст.124 КК України тоді, коли заподіяння тяжкого тілесного ушкодження вчиняється лише з метою захисту прав та інтересів від суспільно небезпечних посягань або затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади.

Як вбачається з вироку суду першої інстанції, сукупністю доказів встановлено, що в момент завдання удару битою по голові ОСОБА_2 був повернутий спиною до ОСОБА_1 , при цьому жодних активних дій, спрямованих на заподіяння ОСОБА_1 шкоди, не вчиняв.

Такі обставини підтверджуються показаннями потерпілого, який вказував, що удари битою по голові ОСОБА_1 йому спричинив після того як він відійшов та відвернувся від нього, а останній його догнав.

В ході слідчого експерименту ОСОБА_1 після конфлікту із ОСОБА_2 , зайшов до себе у будинок, де взяв дерев`яну биту, після чого вийшов на двір та наніс битою удари потерпілому.

Тобто, у випадку реальної загрози здоров`ю чи життю ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 , він мав можливість залишитися в будинку, натомість він, взявши спеціальне знаряддя, завдав потерпілому удари.

Таким чином, враховуючи викладені фактичні обставини справи, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що в момент завдання ударів битою ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони, оскільки наявності суспільно небезпечного посягання або реальної загрози такого посягання з боку ОСОБА_2 не встановлено.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, в тому числі показання свідків, які б підтверджували, що з боку ОСОБА_2 представлялася загроза життю ОСОБА_6 , чи що останньому були спричинені хоча б якісь тілесні ушкодження.

Зважаючи на наведене, доводи апеляційної скарги з доповненнями обвинуваченого в цій частині є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження та сукупністю здобутих доказів.

Посилання на невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційний суд до уваги не приймає, враховуючи наступне.

Так, згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як самим засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст.65 КК України та роз`яснень, наведених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 10 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання відповідно до вимог ст.65 КК України, суд першої інстанції правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують йому покарання.

Так, відповідно до класифікації кримінальних правопорушень, наведеної в ст.12 КК України, інкриміноване ОСОБА_1 кримінальне правопорушення відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.

Дослідженням даних про особу ОСОБА_1 , судом встановлено, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку Зміївської ЦРЛ в психіатричному і наркологічному кабінеті не знаходиться, на обліку в Зміївському районному військовому комісаріаті не перебуває,згідно інформації Соколівської сільської ради Харківської області ОСОБА_1 не зареєстрований, але проживає за адресою: АДРЕСА_1 .. Компрометуючих матеріалів сільська рада на ОСОБА_1 не отримувала, раніше не судимий.

Судом також враховано висновок судово-психіатричної експертизи № 469 від 05 08 2019 року, згідно якого ОСОБА_1 хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_1 перебував поза хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. В провадженні Зміївського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 152 КК України (т.1, а.с.60-66, 97-99, т.2, а.с.74);

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, в силу ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 , з урахуванням положень ст.68 КК України, покарання за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України у виді 7 років позбавлення волі.

Колегія суддів погоджується, що саме таке покарання, у цьому випадку, буде справедливим, необхідним і достатнім для запобігання вчиненню нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Посилання захисника на характеризуючі особу обвинуваченого відомості та його сімейний стан як на підстави для призначення більш м`якого покарання, колегією суддів не приймаються, з огляду на те, що зазначені відомості були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.

Доказів, які б підтверджували, що наразі обвинувачений мешкає із дружиною та дитиною, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, представлено не було.

Доводи захисника щодо наявності пом`якшуючих покарання підстав, таких як визнання вини у повному обсязі, його щиросердне розкаяння та активне сприяння розкриттю злочину, колегією суддів не приймаються з підстав їх необґрунтованості.

Слід зазначити, що щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_1 як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, вину визнавав лише частково, намагався перекласти провину у тому, що сталося на потерпілого, вказуючи, що той перший на нього напав і він вимушений був оборонятися, хоча жодними доказами такі доводи не підтверджуються.

Відомостей про те, що обвинувачений вибачався перед потерпілим, намагався якось загладити свою провину чи компенсувати йому перенесені страждання, в матеріалах справи не міститься.

Та обставина, що потерпілий не заявляв цивільний позов та не має претензій до обвинуваченого жодним чином не знижує суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, не виправдовує дії обвинуваченого та не спростовує ту обставину, що обвинувачений посягав на найвищу соціальну цінність – життя людини.

Зважаючи на наведені обставини, в колегії суддів відсутні дані, які б дали можливість визнати визнання обвинуваченим вини у повному обсязі, його щиросердне розкаяння та активне сприяння розкриттю злочину обставинами, які пом`якшують покарання.

Інших обставин, які б свідчили про призначення обвинуваченому надмірно суворого покарання – апелянтами не наведено.

Щодо клопотань обвинуваченого, в яких міститься вимога про застосування положень ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону 838-VIII від 26 11 2015 року, то колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, з огляду на те, що злочин, за який засуджений ОСОБА_1 було скоєно ним 23 07 2019 року, тому дія зазначеного вище Закону при призначенні покарання за вказаними злочинами, не розповсюджується.

Згідно правового висновку щодо застосування норми права, передбаченої ч.5 ст.72 КК України (зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 08 2018 року, якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 06 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII (пряма дія Закону № 2046-VIII), тобто попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Інших переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків та свідчили б про необхідність зміни кваліфікації дій обвинуваченого, призначення йому менш суворого покарання або застосування положень ч.5 ст.72 КК України, в редакції Закону 838-VIII від 26 11 2015 року, апелянтами не наведено.

Зважаючи на те, що кримінальний закон судом першої інстанції застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, протиправні дії обвинуваченого кваліфіковано вірно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, підстав для зміни оскаржуваного вироку та задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, колегією суддів не вбачається.

Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Вирок Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 21 04 2021 року по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , - залишити без змін.

Апеляційні скарги обвинуваченого та захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

____________ _____________ ____________

О.М. Курило І.Б. Савченко        М.Є. Савенко