П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  120/490/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.   

Суддя-доповідач -  Франовська К.С.   

29 липня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Франовської К.С.

суддів:  Матохнюка Д.Б.  Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2021 року суддя у відставці ОСОБА_1 звернулась з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області з наступними вимогами:

- визнати протиправними дії  щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

- зобов`язати провести нарахування їй суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із базового розміру посадового окладу судді у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020 року та щомісячної доплати в розмірі 60% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області невиплачену суддівську винагороду  за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 202 091 грн. 93 коп. та здійснити її виплату з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Ухвалою від 26.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 15 березня 2021 року розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із базового розміру посадового окладу судді у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020 року та щомісячної доплати в розмірі 60% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В решті позовних вимог відмовлено.

З рішенням в частині задоволення позову не погодився відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, подав апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування ухваленого рішення з підстав невідповідності його нормам матеріального права. Вважає дії ТУ ДСА правомірними, оскільки виплата суддівської винагороди без застосування обмежень мала би наслідком порушення ст.51 Бюджетного кодексу України.

Скаржник також зазначає, що відповідно до ч.1,3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а тому він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом.

При ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів та відсутність належного фінансування.

Крім того, зазначає скаржник, рішення суду обґрунтовано Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, однак у спірний період цього рішення не існувало, а тому воно не може впливати на правове регулювання відносин, що склались з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Державна судова адміністрація України у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що підтримує доводи апеляційної скарги ТУ ДСА у Вінницькій області і  вважає рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_1 необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відзиву позивача на апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом, Указом Президента України №551/2000 від 30.03.2000 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Козятинського районного суду Вінницької області строком на 5 років та на підставі наказу начальника Управління юстиції у Вінницькій області №43-к від 06.05.2000 року зарахована на посаду судді Козятинського районного суду.

Указом Президента України №358/2004 від 23.03.2004 "Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов`язки голів цих судів (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №1328/2004 (1328/2004) від 29.10.2004 року ОСОБА_1 була переведена до новоутвореного місцевого Козятинського міськрайонного суду Вінницької області на посаду судді.

Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 07.04.2005 № 2534-IV позивача призначено на посаду судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя №2928/0/15-20 22.10.2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку та відповідно до наказу №147-к Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05.11.2000 року відраховано зі штату суддів зазначеного суду.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

З набранням чинності Законом № 553-IX максимальний розмір суддівської винагороди (яка підлягає виплаті) встановлено в  47230,00 грн. на місяць.

На виконання Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, ТУ ДСА України у Вінницькій області суддівську винагороду судді ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року суддівська винагорода виплачувала із застосуванням обмеження 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, у зв`язку з чим у вказаний період судді недоплачено суддівської винагороди на суму 202 091 грн. 93 коп.

Вважаючи дії відповідача щодо застосування обмеження у виплаті суддівської винагороди з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того,  що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами згідно Закону України від 13.04.2020           № 553-ІХ, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII  (далі - Закон № 1402-VIII), у спірний період, відповідач вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді, тобто позивача у справі.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 9 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, які визнані неконституційними, втратили чинність 28.08.2020 року.

Враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.

З урахуванням вищевказаних прямих норм Конституції України та положень Закону, будь-які регулювання, зокрема, в частині обмеження суддівської винагороди, не можуть бути застосовані до позивачки іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону, а тому фактичне зменшення суддівської винагороди на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX є необґрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству, зокрема Конституції України.

Відтак, поведінка відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28.08.2020 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України) із застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», є протиправною.

У постанові від 03.03.2021 (справа  № 340/1916/20) Верховний Суд зазначив, що Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.

Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.

Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.  

Колегія суддів зазначає, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік "доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.

Однак, відповідач, всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.

Враховуючи висновки Верховного Суду та наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій  області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та стягнення з відповідача на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно у розмірі 202 091,93 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ТУ ДСА України у Вінницькій області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводів апеляційної скарги про те, що у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, а тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, то колегія суддів вважає, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тобто, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", а застосування останнім положень ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік суперечить ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відповідач міг проводити нарахування і виплату лише в рамках законодавства України в межах видатків Державного бюджету України, однак, на переконання колегії суддів, це не спростовує наведені  висновки про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу ТУ ДСА України у Вінницькій  області повинно було керуватися приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме ст. 135 цього Закону.

Доводи відповідача, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік " видатки Державного бюджету не визначались, а також відповідно до Додатку №3 до Закону України " Про Державний бюджет України на 2020 рік" загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом №553 були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними.

Крім того, колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

Зазначені обставини, виключають необхідність звернення відповідно до ч.4 ст.7 КАС України до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності ст.29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік.

Водночас, колегія суддів зазначає, що оскільки, як зазначалось вище, відповідачем положення статті 29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік щодо обмеження суддівської винагороди протиправно застосовані всупереч імперативним приписам ч.2 ст.130 Конституції України, то визнання цієї статті неконституційною правового значення для вирішення спору не має, а тому безпідставними є і доводи ТУ ДСА у Вінницькій області, що тільки з 28 серпня 2020 року зазначена стаття втратила чинність, а до цієї дати її застосування відповідачем було правомірним.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача з покликанням на ту обставину, що розпорядником бюджетних коштів у спірних правовідносинах виступає ДСА України, оскільки за змістом ч.3, 4ст.148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому відповідачем протиправно було обмежено позивачу виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуваннямст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, та виплатити недоотриману частину.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі   29 липня 2021 року.

Головуючий Франовська К.С.

Судді Матохнюк Д.Б.  Боровицький О. А.