Справа № 4с-40/10
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2010 року м. Київ
Солом’янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Клімовських С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції ОСОБА_2,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася в суд зі скаргою на дії старшого державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції ОСОБА_2
Свої вимоги мотивує тим, що 13 січня 2010 року до ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції було направлено виконавчий лист про стягнення за рішенням Солом’янського районного суду м. Києва з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 40834 гривень. ОСОБА_3 заборгованість добровільно не погасив. У його власності перебуває земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1. Старшим державним виконавцем ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції ОСОБА_2 було направлено запит щодо власника цієї земельної ділянки. Відповідно до записів у земельному кадастрі право власності на цю земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_4, тобто ОСОБА_3 не зареєстрував своє право власності на земельну ділянку, хоча фактично набув його за договором купівлі-продажу. На підставі отриманої відповіді суб’єкт оскарження 15 лютого 2010 року виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Заявник вважає, що зазначена постанова суперечить чинному законодавству, оскільки державний виконавець не вжив заходів щодо звернення стягнення на цю земельну ділянку, яка фактично належить боржнику – ОСОБА_3.
Просить суд визнати постанову старшого державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції ОСОБА_2 про повернення виконавчого документа стягувачеві неправомірною; зобов’язати його звернути стягнення на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; стягнути судові витрати.
У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, викладені в скарзі.
Суб’єкт оскарження – старший державний виконавець ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції ОСОБА_2 та інші учасники судового розгляду у судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись, їх неявка розгляду справи не перешкоджає.
Заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 18 лютого 2009 року Солом’янським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-2574/08 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 40834 гривень (а.с. 23-24).
15 лютого 2010 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції у м. Києві – ОСОБА_2 виконавчий документ було повернуто стягувачеві (а.с. 25), оскільки згідно відповіді КОФ ДП «Центр ДЗК» земельна ділянка (кадастровий № 3222487201:01:005:0021) рахується за іншим власником.
Відповідно до п. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації
З матеріалів справи вбачається, що 29 серпня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Разом з тим, право власності на зазначену земельну ділянку не була зареєстровано покупцем у відповідному державному органі.
За таких обставин, суд вважає, що доводи скаржника у скарзі та її представника у судовому засіданні щодо неправомірності дій державного виконавця при поверненні виконавчого документа стягувачеві в зв’язку з тим, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не належить боржнику не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.
З огляду на наведене, проаналізувавши надані докази, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 57-60, 209, 212-214, 383-386 ЦПК України, статтями 40, 85 Закону України «Про виконавче провадження», суд, –
у х в а л и в:
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали або протягом десяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: