Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #95790014

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД


Справа № 761/28762/18 Головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А.

Провадження № 22-ц/824/9675/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полісмака Олександра Олександровича, заінтересована особа (боржник) - акціонерне товариство «Агропросперіс Банк»,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною вище скаргою, в якій просив скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полісмака О.О. від 21 грудня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 62423071 та зобов`язати цього державного виконавця вчинити передбачені Законами України дії для забезпечення реального виконання рішення суду від 13 листопада 2018 року у справі № 761/28762/18.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року, з урахуванням виправленої ухвалою суду від 23 квітня 2021 року описки, скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав не усунення ним недоліків цієї скарги, визначених в ухвалі суду від 9 лютого 2021 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду обставинам справи і порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, а також скасувати постанову старшого державного виконавця Полісмака О.О. від 21 грудня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 62423071.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржувана ухвала про повернення скарги як і ухвала про залишення скарги без руху є незаконними і необґрунтованими, оскільки жодних недоліків у скарзі на дії та бездіяльність державного виконавця не існувало, заявником належним чином і конкретно зазначено в чому саме полягало порушення його прав як стягувача у виконавчому провадженні, що було передчасно закінчено виконавцем без вчинення виконавчих дій примусового характеру щодо боржника, які просив вжити стягувач у відповідних письмових зверненнях з метою забезпечення реального виконання рішення суду.

Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

За правилом пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 7 липня 2021 року, розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилами частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як свідчать матеріали справи, у лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полісмака О.О., заінтересована особа (боржник) - АТ «Агропросперіс Банк», в якій просив скасувати постанову державного виконавця від 21 грудня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 62423071 та зобов`язати державного виконавця вчинити передбачені Законами України дії для забезпечення реального виконання рішення суду від 13 листопада 2018 року у справі № 761/28762/18.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 лютого 2021 року скаргу залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України, а саме: заявником у скарзі не обґрунтовано та не конкретизовано, які саме порушення були в діях державного виконавця під час винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження та які саме дії необхідно зобов`язати вчинити виконавця для забезпечення виконання рішення суду від 13 листопада 2018 року у справі № 761/28762/18. В ухвалі вказано, що після виправлення недоліків уточнену скаргу з усіма документами, що додаються до неї, слід надати суду, а копію надіслати іншим учасникам справи, надавши суду відповідне підтвердження цього.

На виконання вимог зазначеної ухвали 3 березня 2021 року заявник подав до суду заяву про уточнення вимог скарги, в якій виклав прохальну частину скарги наступним чином: скасувати постанову старшого державного виконавця Полісмака О.О. від 21 грудня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 62423071; зобов`язати старшого державного виконавця Полісмака О.О. винести відповідні постанови про арешт коштів та майна боржника АТ «Агропросперіс Банк»; зобов`язати старшого державного виконавця Полісмака О.О. письмово повідомити стягувача ОСОБА_1 про результати перевірки його звернень від 7 жовтня 2020 року (вх. № 69599 від 8 жовтня 2020 року) і від 7 грудня 2020 року (вх. № 81956 від 8 грудня 2020 року) та суть прийнятого рішення.

До заяви про уточнення вимог скарги ОСОБА_1 додав дві її копії для суб`єкта оскарження та боржника.

У подальшому заявник двічі, а саме 5 та 15 березня 2021 року звертався до суду першої інстанції з клопотанням (скаргою) про ухвалення рішення щодо прийняття скарги до розгляду та призначення справи до розгляду в судовому засіданні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 15 березня 2021 року про визнання неподаною та повернення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не в повному обсязі усунув визначені в ухвалі про залишення скарги без руху недоліки, а саме: не надав підтвердження направлення копії уточненої скарги іншим учасникам справи (провадження).

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції.

Так, загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання заперечення встановлені статтею 183 ЦПК України.

За приписами частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Згідно із вимогами частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Суд першої інстанції, повертаючи скаргу на дії та бездіяльність державного виконавця заявнику з підстав того, що ним не було надано доказів надіслання (надання) копії заяви про уточнення вимог скарги державному виконавцю та боржнику, фактично застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює ці правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 4 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Беллет проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 27 січня 2021 року в цивільній справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520 св 20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у вказаній постанові звернув також увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Таким чином, у суду першої інстанції не було обгрунтованих підстав визнавати скаргу неподаною та повертати її заявнику, ОСОБА_1 належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява № 23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

З наведених вище підстав, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в достатній мірі не звернув уваги на те, що вимоги статті 183 ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, формально поставився до вирішення питання про прийняття скарги до розгляду та помилково повернув її заявнику, порушивши право останнього на судовий захист.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо визнання неподаною та повернення скарги на дії та бездіяльність державного виконавцязаявнику є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у вигляді судового збору, який підлягав сплати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки скарга по суті заявлених вимог не розглядається.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року скасувати, справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полісмака Олександра Олександровича, заінтересована особа (боржник) - акціонерне товариство «Агропросперіс Банк», - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Судді: Н.В. Ігнатченко

С.А. Голуб

Д.О. Таргоній



  • Номер: 2/761/6825/2018
  • Опис: за позовом Соботюк М.М. до ПАТ "Агропросперіс Банк" про скасування рішення про дострокове розірвання договорів
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 761/28762/18
  • Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
  • Суддя: Ігнатченко Ніна Володимирівна
  • Результати справи: залишено без змін рішення апеляційної інстанції
  • Етап діла: Розглянуто у касаційній інстанції
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 27.07.2018
  • Дата етапу: 09.10.2019
  • Номер: 8/761/15/2020
  • Опис: заявою акціонерного товариства «Агропросперіс Банк» про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення від 13.11.2018 Шевченківського районного суду міста Києва у цивільній справі за позовом Соботюка Михайла Миколайовича до акціонерного товариства «Агропросперіс Банк» про скасування рішення про дострокове розірвання договорів,
  • Тип справи: на заяву про перегляд рішення (ухвали, судового наказу) у цивільних справах за нововиявленими обставинами
  • Номер справи: 761/28762/18
  • Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
  • Суддя: Ігнатченко Ніна Володимирівна
  • Результати справи: у задоволенні заяви відмовлено
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 15.11.2019
  • Дата етапу: 14.04.2020
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація