Справа № 459/175/17 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/811/3169/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:66

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевич А.В.

секретар -Юзефович Ю.І.,

з участю представників відповідачів адвокатів Булавчака Р.І. та Курки Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 вересня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Новосада М.Д., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: КП «Червонограджитлокомунсервіс», Червоноградська міська рада в особі відділу реєстрації, орган опіки та піклування Червоноградської міської ради про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування нею, зняття їх з реєстрації і виселення, із зобов`язанням не чинити перешкод в користуванні нею,-

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2017 року позивачка звернулась в суд з позовом до відповідачів, у якому просила усунути їй перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 такими, що втратили право на користування нею, зняття їх з реєстрації та виселення з цієї квартири без надання іншого житла із зобов`язанням відповідачів не чинити їй перешкоди в користуванні цим житлом, а також стягнути витрати по справі.

Вимоги обґрунтовані тим, що вона є законним власником спірної квартири, яку придбала 16.08.2013 року з прилюдних торгів в процесі виконання рішення суду від 05.11.2012 року про стягнення з власників цієї квартири заборгованих коштів. 22.08.2013 року їй було видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру. Постановою Верховного Суду України від 13.04.2016 року залишено в силі рішення суду від 30.12.2014 року, яким було відмовлено у позові відповідачів про визнання торгів з приводу продажу спірної квартири недійсними. Реєстрація відповідачів у її квартирі створює перешкоди у користування цим майном на власний розсуд, чим порушуються її житлові права, що також суперечить її інтересам як власника. Тому просить позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 17 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (треті особи: КП «Червонограджитлокомунсервіс», Червоноградська міська рада в особі відділу реєстрації) про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування нею, зняття їх з реєстрації і виселення, із зобов`язанням не чинити перешкод в користуванні нею - задоволено частково.

Визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 разом із неповнолітніми членами сім`ї такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , та виселено їх із цієї квартири без надання іншого житла і зобов`язано не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні цією квартирою.

В решті вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з кожного по 213,33 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ОСОБА_1 оскаржив таке в апеляційному порядку. Вважає рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 15 січня 2020 року у справі №754/613/18, постанові від 22 липня 2020 року у справі №279/3572/18. Так, суд не врахував, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підствою для висленнян всіх членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі колишніх. Тривалий час проживання в спірній квартирі особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати квартиру/будинок житлом цієї особи в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відакт, важливе значення для правильного вирішення спору у цій справі має факт дослідження обставин того, чи мають відповідачі інше житло для проживання, оскільки вони у спірній квартирі проживають понад 20 років. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні ст. 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Позивачхоча і набула охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, проте не виявляла розумної дбайливості щодо інтересів відповідачів, не з`ясувала чи відмовляються вони від свого права користування жилим приміщенням.

Також зазначає, що суд необґрунтовано задоволив позовні вимоги про виселення відповідачів, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість вислення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення. За відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягало наданню відповідачам у зв`язку із виселенням, суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування нею, зняття їх з реєстрації і виселення. Аналогічна правова позиція сформульована у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №641/5484/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі №727/10731/16, від 05 червня 2019 у справі №552/1361/18.

Також звертає увагу на те, що при розгляді справи щодо прав неповнолітньої особи на користування житлом, обов`язковою є участь орагну опіки та піклування. Однак, суд розглянув справу за відсутності Органу опіки та піклування, хоча законом передбачено обов`язок представника орагну опіки та піклування бути присутнім під час розгляду даної категорії справ.

Просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 вересня 2020 року скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистомсвоїхпорушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючиправосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судоверішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права іздотриманням норм процесуального права. Судоверішеннямаєвідповідатизавданнюцивільногосудочинства, визначеномуцим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести тіобставини, на які вона посилається як на підставусвоїхвимогабозаперечень, крімвипадків, встановленихцим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоднідокази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, зареєстрованим в реєстрі за № 1586 приватним нотаріусом Павлик П.О., та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 серпня 2013 року.

Вказана квартира набута позивачкою з прилюдних торгів, під час виконання рішення суду, боржником за яким є ОСОБА_3 .

Судовими рішеннями у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», відділу державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції Львівської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним цих прилюдних торгів, в задоволенні позову відмовлено.

Як вбачається із довідки № 13261 від 09 грудня 2016 року відділу реєстрації Червоноградської міської ради Львівської області в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідачі по справі.

Згідно із актом №422 від 01 червня 2018 року КП «Червонограджитлокомунсервіс» в спірній квартирі разом із вище переліченими особами, проживаєбез реєстрації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ).

Згідно заяви ОСОБА_2 , остання зверталася до відповідача ОСОБА_3 із письмовою заявою від 17 червня 2016 року з вимогою усунути перешкоди в доступі до житлового приміщення по АДРЕСА_2 . Із повторною вимогою про виселення ОСОБА_2 зверталася до відповідачів 17 січня 2017 року.

Із витягу із рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради (як органу опіки та піклування) від 28 листопада 2019 року убачається, що вирішення питання щодо зняття з реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 зв адресою: АДРЕСА_2 покладено на розсуд суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтями 317, 319 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз статті 391 ЦК України свідчить, що підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником свого права. Таким чином, право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 465/8613/13-ц (провадження № 61-16222св18).

У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 зроблено висновок, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Від вказаного висновку Велика Палата Верховного Суду на данйи час не відступала. Цей правовий висновок підтримано і Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду (постанова від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц (провадження № 61-18966св18).

Встановивши, що право користування спірною квартиро у відповідачів було похідним від прав колишнього її власника, позивач членом сім`ї відповідачів не є та не був, набув квартиру у передбачений законом спосіб, добросовісно, що підтверджено судовим рішенням, відповідачами чиняться перешкоди у реалізації ним прав власника, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, їх виселення, та зобов`язання відповідачів не чинити перешкод в користуванні квартирою.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про зняття відповідачів з реєстрації за адресою спірної квартири, судом першої інстанції вірно застосовано положення абзацу 3 частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно з яким, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11 про те, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням».

Щодо незастосування судом першої інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18 і 22 липня 2020 року у справі № 279/3572/18 та від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц.

Предметом позову у справі № 754/613/18 є позовна вимога про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, заявлена внучкою колишнього власника до члена її сімї (доньки), яка була вселена до неї колишнім власником та набула право користування цим приміщенням. Позивачка набула право власності на спірне жиле приміщення на підставі договору дарування.

Тобто, обставини цієї справи не є тотожними обставнам справи, яка переглядається в апеляційному порядку.

Задовольняючи касаційну скаргу частково у справі № 279/3572/18, та скасовуючи судові рішення у справі, із передачею на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав таке: «Висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 , які виходили з того, що позивачем набуто право власності на спірну квартиру на законних підставах, тому її вимоги як власника майна про усунення перешкод з боку відповідачів у користуванні житловим приміщенням підлягають захисту, є передчасними, оскільки ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не дослідили, чи були, ураховуючи фактичні обставини у справі, недобросовісними дії сторін за договором купівлі-продажу від 30 травня 2018 року щодо передачі ОСОБА_4 права власності на квартиру ОСОБА_1 , стосовно ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та спрямованими на позбавлення їх права користування житлом».

Аналогічний по своїй суті висновок, щодо врахування добросовісності сторін правочину, на підставі якого позивачем набуто право власні на житло, при вирішенні спорів про вислення з нього колишніх членів сімї попереднього власника, викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №569/4373/16-ц. За обставинами цієї справи, позивачем набуто житло на підставі договору міни.

З огляду на обставини набуття позивачем у справі, яка переглядається, права власності на квартиру (купівля з прилюдних торгів), та відсутності під час цього недобросовісних дій учасників такого правочину, висновки щодо застосування номр права, посилання щодо неврахування яких міститься в апеляційній справі, є не релевантним.

Щодо невірного застосування положень статті 109 ЖК України, на підтвердження чого в апеляційній скарзі міститься посилання на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду віж 03 липня 2019 року у справі № 641/5484/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 727/10731/16, від 05 червня 2019 року у справі № 552/1361/18, таке також є не релевантним, адже за обставинами цих справ вислення відбувалося з майна, яке виступало предметом іпотеки, а у справі, яка переглядається, такі обставини відсутні, адже квартира продана з прилюдних торгів у порядку виконання рішення суду про стягнення боргу і предметом іпотеки не була, що не заперечили представники відповідачів у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 56 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Статтею 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як убачається з матеріалів справи, 28 листопада 2019 року виконавчим комітетом Червоноградської міської ради (як органом опіки та піклування) прийнято рішення щодо розв`язання даного спору, із змісту якого видно, що його вирішення покладено на розсуд суду.

За таких обставин, в суді першої інстанції був представлений належною юридичною особоюорган опіки та піклування, який надав свій висновок щодо розв`язання спору, а незгода з його рішення з боку апелянта, не свідчить про його невірність або про можливість у цьому разі суду вимагати від орагну опіки та піклування будь-який інший висновок (рішення).

Також, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно вважав, що права малолітнього ОСОБА_5 щодо користування житлом не порушені, оскільки останній на час укладення договору щодо майна, ще не проживав в ньому, а на час вирішення питання виселення, в такому зареєстрованим не був, у нього права користування спірною квартирою не виникло.

Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Відповіднодо ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегіясуддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набираєзаконноїсили з дняїїприйняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 серпня 2021 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.