справа № 197/1243/20

провадження № 2/197/56/21

ШИРОКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       12 липня 2021 року смт Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Охнач О.В.,

за участі:

секретаря судового засідання: Гетьманенко О.І.,

розглянувши у приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

Позивач 19.11..2020 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором № 96027259000 від 26.12.2019 у сумі 136 504,96 грн, з яких:

- 98 147,54 грн – заборгованість за кредитом;

- 37 924,01 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 433,41 грн – заборгованість за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (згідно ст. 625 ЦК України),

- 4000 грн - витрати на професійну правничу допомогу,

- 2102 грн - судовий збір.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір № 96027259000 від 26.12.2019, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 100 260 грн на споживчі цілі шляхом зарахування коштів на картковий рахунок.

Відповідно до Договору за користування кредитними коштами відповідач зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 67% річних та за користування кредитом понад встановленого Кредитним договором терміну процентна ставка встановлюється у розмірі 74% річних. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу та починає нараховуватись на прострочену суму з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня не сплати.

Починаючи з 26.12.2019 відповідач користувався кредитними коштами, однак не виконував свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в результаті чого у нього перед позивачем станом на 12.11.2020 виникла заборгованість за цим договором у сумі 136 504,96 гривень.

ІІ. Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 07 грудня 2020 року позовна заява прийнята судом до розгляду та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.с. 42-43).        

Позивач, представник позивача повідомлені у встановленому законом порядку про час та місце судового засідання, в судове засідання представник не з`явився, від нього надійшла заява, в якій просив справу розглянути за його відсутності, позов підтримав в повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів не заперечував.

Відповідач повідомлявся про день та час місце розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив (тобто не з`явився без поважних причин), відзив до суду не подавав. Ніяких клопотань, заяв від цієї особи до суду не надходило.

За письмової згоди позивача суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку ст. 280 ЦПК України за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів і ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що сторони, їх представники не прибули в судове засідання і представник позивача заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 26.12.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір № 96027259000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття і розрахунково-касового обслуговування карткових рахунків. Відповідач, підписавши договір, погодився з викладеними у договорі та у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АТ «УКРСИББАНК», які розміщені на сайті банку (www.my.ukrsibbank.com), інформаційних стендах у приміщеннях установ Банку та оприлюднені у газеті «Урядовий кур`єр» №105 від 09.06.2017 (арк. с. 26-27).

За умовами договору банк надав відповідачу кредит (грошові кошти) в національній валюті у розмірі 100 260 грн (арк. с. 26-27).

Відповідно до умов договору, позичальник зобов`язався повернути наданий кредит, плату за кредит, інші платежі у відповідності з Правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АТ «УКРСИББАНК» та договором на рахунок банку шляхом сплати до 25-го числа щомісячно ануїтентних платежів у розмірі 5822 грн, відповідно до графіка, що викладений у додатку №1 до Договору, у повному обсязі не пізніше 25.12.2024 (п.п.3.5, 3.6, 3.7 договору) (арк. с. 26-27).

Відповідно до п. 3.8 Договору за користування кредитними коштами відповідач зобов`язався сплатити проценти у розмірі 67% річних та, відповідно до п. 3.9 за користування кредитними коштами за кредитом понад встановлений кредитним договором термін, процентна ставка встановлюється у розмірі 74% річних, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за кредитним договором та починає нараховуватися на прострочену суму основного боргу з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня несплати або не повної сплати платежу, встановленого у кредитному договорі і нараховується до моменту погашення такої заборгованості (арк. с. 26).

Нарахування процентів здійснюється в порядку, передбаченому п.1.3 Правил (арк. с. 18).

Згідно п.1.3.5 Правил, п.3.11 договору, позичальник сплачує банку комісії у розмірі та порядку відповідно до умов цього договору та додатку № 1 до договору що є його невід`ємною частиною (арк. с. 18,26).

Пунктом 4.1 Правил (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АТ «УКРСИББАНК» за порушення відповідачем термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість

Позивач направляв відповідачу вимогу від 01.10.2020 № 24-1-01/865 про усунення порушень кредитного договору та про дострокове повернення кредиту, нарахованих процентів у разі не погашення простроченої заборгованості. Однак, відповідач вимогу не виконав, заборгованість не погасив (арк. с. 31-32).

Із розрахунку позивача (арк. с. 33-35) випливає, що відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 12.11.2020 виникла заборгованості у сумі 136 504,96 грн, з яких:

-98 147,54 грн – заборгованість за кредитом;

-37 924,01 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом;

-433,41 грн – заборгованість за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (згідно ст. 625 ЦК України).

ІV. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права, оцінка суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Приписами ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як передбачено ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, позичальник зобов`язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та вимог закону.

Частина 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору грошові кошти (кредит) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, судом встановлено порушення права позивача на своєчасне отримання грошових коштів внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, а тому, позовні вимоги, в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитом підлягають задоволенню.        

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, строк надання кредиту 24 місяці, договір підписано 26.12.2019, з цього виходить, що кінцевий термін кредитування 26.12.2021 (арк.с 26-27).

Позивач звернувся із позовом 19.11.2020, тобто про дострокове повернення всієї суми кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Враховуючи вищевказані правові висновки, АТ "УкрСиббанк" мало право на стягнення процентів за користування кредитом у розмірі, передбаченому Кредитним договором до моменту пред`явлення позову, тобто 19.11.2020 і тільки після цієї дати позивач вправі вимагати від відповідача сплати процентів згідно ст. 625 ЦК України.

Разом з тим у позові позивач просить стягнути заборгованість по відсотках нарахованих на прострочений кредит відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 433,41 станом на 12.11.2020. При цьому право вимагати від відповідача сплати процентів згідно ст. 625 ЦК України у позивача виникло тільки з 19.11.2020.

Отже, позивач заявив про стягнення процентів за ст. 625 ЦК України у межах строку кредитування, на що він права не має. Протягом строку кредитування банк має право на стягнення процентів у розмірі, передбаченому кредитним договором, тобто за час правомірного користування кредитними коштами.

Згідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат, як витрати пов`язані з розглядом справи.

       Статтею 137 ЦПК України визначається порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, їх розподілу між сторонами.

       Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

       Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суду не надано доказів на підтвердження факту надання правничої допомоги, зокрема документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, договору про надання послуг, оформлених в установленому законом порядку, тому у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Як  встановлено  п. 1 ч. 1  ст.  176  ЦПК  України,  ціна позову визначається  у позовах  про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.

Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 15.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб (з розрахунку на одну особу) становить з 01.01.2020 2102 грн.

Ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сторони не звільнені від сплати судового збору.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 2102 грн (арк.с. 3).

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2080,98 грн ((136071,55 грн/136504,96грн) х 100 % = 99 %; 2102 грн х 0,99 = 2080,98 грн)

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 207, 525, 526, 530, 611, 626, 628, 633, 634, 638, 1048-1050, 1054  ЦК України, ст.ст. 81, 141, 247, 263, 265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

       В позові відмовити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРСИББАНК» заборгованість станом на 12.11.2020 за договором № 96027259000 від 26.12.2019 в сумі 136 071 (сто тридцять шість тисяч сімдесят одну) грн 55 копійок, з яких:

-98 147,54 грн – заборгованість за кредитом;

-37 924,01 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРСИББАНК» судовий збір в розмірі 2080 (дві тисячі вісімдесят) грн 98 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.        

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Повний текст судового рішення складений 19.07.2021 . Саме ця дата є датою ухвалення цього рішення.

Учасники справи (данні):

Позивач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРСИББАНК», юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12, код ЄДРПОУ 09807750.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

               СУДДЯ                                        О.В.ОХНАЧ