ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2021 р. Справа№ 922/3814/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Ходаківської І.П.

Кропивної Л.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Павленко Є.В.) від 23.03.2021 у справі №922/3812/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісовози»

до 1. Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),

2. Головного управління Держпраці у Харківській області,

3. Державної казначейської служби України

про стягнення 137 709,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лісовози» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також - ВДВС), Головного управління Держпраці у Харківській області (далі також - Управління) та Державної казначейської служби України (далі також - Казначейство) про стягнення грошових коштів у розмірі 137 709,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як таких, що безпідставно набуті відповідачами у результаті примусового стягнення штрафу на підставі постанови Управління Держпраці у подальшому скасованої у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.12.2020 матеріали позовної заяви передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/3814/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 у справі №922/3812/20 позов задоволено, присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лісовози» 125 190,00 грн суми штрафу, 12 519,00 грн суми виконавчого збору, а також 2 102,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням, Державна казначейська служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 у справі №922/3812/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

В обгрунтування вимог за апеляційною скаргою Казначейство наполягає на безпідставності висновків суду щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України. Серед іншого, наголошує на неправильному обранні позивачем способу захисту порушеного права. Так, у правовідносинах, що склались, повернення коштів має відбуватись виключно на підставі Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (далі також - Порядок №787).

Одночасно, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення та звільнення від сплати або відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги у зв`язку тяжким фінансовим становищем державного органу.

27.04.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження та відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення/відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу залишено без руху, з підстав не виконання апелянтом вимог пункту 2 частини 3 статті 258 ГПК України та не надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 153,00 грн. Апелянту надано десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 153,00 грн.

19.05.2021 апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 відкрито апеляційне провадження та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 у даній справі. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

11.06.2021 до Північного апеляційного господарського суду від Головного управління Держпраці у Харківській області надійшли пояснення по справі, у яких відповідач-2 вважає апеляційну скаргу необгунтованою та безпідставною. Відповідачем-2 підтримано позицію суду стосовно наявності підстав для стягнення сплачених Товариством коштів на виконання у подальшому скасованої постанови Управління Держпраці про накладення штрафу. Управлінням Держпраці також наголошено на тому, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді стягнення коштів, сплачених на виконання постанови як таких, що набуті бюджеом безпідставно.

Розпорядженням в. о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Пономаренка Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.07.2021 у справі №922/3814/20, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Пономаренка Є.Ю., визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 у справі №922/3812/20 прийнято до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Ходаківська І.П.

Частиною першою статті 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Одночасно, згідно з частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку з таким.

Як встановлено судом першої інстанції та підтвердилось під час апеляційного перегляду справи, 18.04.2019 Управлінням Держпраці прийнято постанову ХК4813/1160/4НД/АВ/П/ТД-ФС про накладення на Товариство штрафу в розмірі 125 190,00 грн. у зв`язку із порушенням останнім статті 265 Кодексу законів про працю України.

Виконання постанови здійснювалося ВДВС у рамках виконавчого провадження № 59326764.

Згідно з наданою позивачем копією платіжного доручення від 31.07.2019 № 59326764/1 спірна сума заборгованості, що складається з суми накладеного штрафу в розмірі 125 190,00 грн. та суми виконавчого збору в розмірі 12 519,00 грн., була перерахована на рахунок ВДВС. Стягувачем у виконавчому провадженні № 59326764 було визначено Управління Держпраці.

01.08.2019 ВДВС прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження від цієї ж дати № 59326764. Вказане виконавче провадження закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2019 у справі № 520/6574/19, з урахуванням ухвал про виправлення описок від 21.09. 2020 та від 05.02.2021, адміністративний позов Товариства задоволено. Зокрема, було визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.04.2019 № ХК4813/1160/4НД/АВ/П/ТД-ФС.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2019 рішення суду першої інстанції в цій частині було залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 24.12.2019, про що свідчать відмітка на долученій до матеріалів справи копії даного судового рішення, а також відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень.

22.11.2020 Товариство звернулось до ВДВС та Управління Держпраці із заявами про повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 137 978,00 грн., що складаються з суми стягнутого штрафу та суми виконавчого збору. Докази направлення вказаних заяв містяться в матеріалах даної справи.

Листом Управління Держпраці від 31.01.2020 № 09-07/1082 позивачу надано відповідь на його заяву від 20.01.2020 року б/н, у якій роз`яснено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Казначейства, а також вказано, що процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державних та місцевих бюджетів визначено Порядком №787.

Як підтверджується матеріалами справи, звертаючись із позовом, Товариство вказує на наявність підстав для застосування норми статті 1212 ЦК України до обставин, що склались під час притягнення Товариства до адміністративної відповідальності. За приписами статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Верховним судом у постанові КЦС ВС від 14.04.2020 у справі № 495/2442/16-ц (61-15428св19) наголошено, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам сторін, колегія суддів враховує таке.

За нормою статей 1, 2 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У справі, що переглядається правовідносини сторін склались не у зв`язку із виконанням ними своїх цивільних прав.

Так, п. 1. Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 6 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, визначено, що дана служба відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, що використовують найману працю.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2-7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» урегульовано Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509.

Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Штрафи накладаються, зокрема, на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників (пункт 2 вказаного порядку).

Справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу (пункт 3 вказаного порядку).

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу (пункт 4 вказаного порядку).

Штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу (пункт 9 вказаного порядку).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадежння» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктами 6, 7 частини 1 статті 3 вказаного Закону України «Про виконавче провадежння» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Частинами 1-3 статті 42 Закону України «Про виконавче провадежння» визначено, що кошти виконавчого провадження складаються, зокрема, з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадежння» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За нормою статті 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Відповідно до частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України, казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів та інших доходів відповідно до законодавства. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад координують діяльність відповідних органів стягнення щодо виконання визначених для територій показників доходів бюджету.

Податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

Матеріалами справи підтверджується, що Управлінням Держпраці накладено штраф на Товариство під час здійснення Управлінням передбачених законом владних функцій з контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами. У подальшому цей штраф, а також виконавчий збір було стягнуто у примусовому порядку ВДВС, також під час здійснення цим органом передбачених законом функцій. Кошти перераховано до Дердбюджету у порядку здійснення Казначейством казначейського обслуговування бюджетних коштів (стаття 43 Бюджетного кодексу України). Отже, у кожному із встановлених епізодів обставин справи, державні органи, визначені Товариством відповідачами діяли не як суб`єкти приватноправових відносин, а як суб`єкти публічного права, які реалізовували покладені на них функції у межах наданих відповідними законами повноважень.

Колегія суддів, за викладеного, не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що Держава в особі державних органів, визначених Товариством відповідачами, у спірних правовідносинах діяла як учасних саме цивільних відносин.

За встановленого, відповідно сплачена у примусовому порядку сума штрафу та виконавчого збору, за своєю правовою природою є об`єктом адміністративних та бюджетних правовідносин, а не цивільних.

Отже, спірні правовідносини сторін за суб`єктним, об`єктним складом та змістом дій, які учасники таких відносин - Товариство з однієї сторони та Управління Держпраці, ВДВС, Каначейство - з іншої, вчинили або ж мають вчинити за обставин, що між ними склались, не є цивільними, що унеможливлює застосування до них положень як Цивільного законодавства у цілому, так і, зокрема, норми статті 1212 ЦК України. Повернення суми сплачених штрафу та виконавчого збору має здійснюватись у встановленому законом порядку.

Висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з посиланням на статтю 1212 ЦК України є помилковими.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що повернення коштів в даному випадку регулюється Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ 03.09.2013 № 787.

Відповідно до пунктів 3 та 5 Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Цим порядком, серед іншого, передбачено, що заява про повернення коштів з бюджету подається до відповідного органу казначейства, складається платником у довільній формі, з обов`язковим зазначенням інформації, передбаченої цим порядком.

При розгляді цього спору колегія враховує висновки щодо застосування норм права, викладені при розгляді судового спору пов`язаного з аналогічними правовими відносинами у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/13636/14.

Верховним судом серед іншого зазначено, що повернення таких коштів (сплачених до скасування судом штрафу), має здійснюватись на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ 03.09.2013 №787.

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму.

Частина 6 цієї статті передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду, враховуються іншими судами при застосування таких норм.

При цьому, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

По-перше, матеріалами справи підтверджується, що листом Управління Держпраці від 31.01.2020 № 09-07/1082 позивачу надано відповідь на його заяву від 20.01.2020 б/н, в якій було роз`яснено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Казначейства, а також вказано, що процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державних та місцевих бюджетів визначено Порядком.

По-друге, оскарження бездіяльності державного органу, якщо така бездіяльність мала місце, має здійснюватись з дотриманням правил предметної та суб`єктної підсудності справ, а також відповідності обраного способу захисту порушеного права суті такого порушення.

Зважаючи на викладене, за оцінкою колегії суддів, позивачем неправильно визначено правову природу спірних правовідносин, оскільки позов заявлено саме про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають.

Одночасно, колегія суддів, з огляду на встановлене, відхиляє доводи заявника апеляційної скарги про застосування судом до спірних правовідносин сторін норм статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, оскільки позивачем вимоги про відшкодування шкоди (збитків) на підставі вказаних норм не заявлялись і судом першої інстанції не розглядались.

Разом з цим, заявником апеляційної скарги слушно наголошено на можливості повернення сплачених Товариством до держбюджету сум штрафу та виконавчого збору виключно на підставі Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182.

У силу статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 277 названого Кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, ухвалюючи оскаржуване рішення у даній справі, суд першої інстанції припустився неправильного застосуваня норм матеріального права, а саме статті 1212 ЦК України, що мало своїм наслідком неправильне вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 у справі №922/3812/20 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «Лісовози».

Керуючись статтями 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 у справі №922/3812/20 скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі №922/3812/20, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення 125 190,00 грн суми штрафу, 12 519,00 грн суми виконавчого збору - відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лісовози» (61118, місто Харків, проспект Ювілейний, будинок 61Б, квартира 86; ідентифікаційний код 40610889) на користь Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; ідентифікаційний код 37567646) 3 153,00 грн (три тисячі сто пятдесят три гривні, 00 коп) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5.Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді І.П. Ходаківська

Л.В. Кропивна