Справа № 188/126/20

Провадження № 1-кп/188/23/2021

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2021 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,

при секретарі судового засідання Олійник В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження з обвинувальним актом, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040530000589 від 14.11.2018, стосовно   

       ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Брагинівка Петропавлівського району Дніпропетровської області, громадянина України, освіта середня-спеціальна, не працює, проживаючого за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , раніше судимого

       12.03.2010 Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст.121 КК України до позбавлення волі на строк 9 років, звільнений 28.07.2015 умовно - достроково на 2 роки 10 місяців 20 днів;

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, 

за участю прокурора Полозенка В.В.,

потерпілого ОСОБА_2 ,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Ілющенка Ю.А.,

                                                     ВСТАНОВИВ:

   Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 пред`явлене обвинувачення в тому, що він, будучи раніше судимим за вчинення тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, маючи не зняту і не погашену в законному порядку судимість, на шлях виправлення не став, своєї злочинної поведінки не змінив та вчинив злочин проти власності при наступних обставинах.

      ОСОБА_1 в ніч з 12.11.2018 на 13.11.2018 (точна дата та час в ході досудового слідства не встановлені), діючи зі злочинним умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна, керуючись корисливими намірами, виставив вікно на приміщенні гаражу домоволодіння ОСОБА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , звідки умисно, таємно викрав бензокосу марки «Тайга» моделі БГ-3700 вартістю 953,68 грн; бензопилу марки «GOOD LUCC-4500» вартістю 1 118,00 грн; шліфувальну машинку марки «DWT» моделі WS13-180D вартістю 876,86 грн; електродриль марки «DWT» моделі SBM-810 вартістю 887,60 грн; чотири автомобільних шини зимових марки «Кардінант Жигулі» R15  вартістю 3 937,32 грн; чотири титанових диски автомобіля марки ВАЗ вартістю 4 700,00 грн; автомагнітолу марки «SONY 1087» вартістю 289,62 грн; автомобільний акумулятор марки «Forse» 65Ah 640AL+ вартістю 803,00 грн, чим потерпілому ОСОБА_2 згідно з висновком експерта № 3660/19 від 01.11.2019  спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 13 566,08 грн.

     Викрадене ОСОБА_1 привласнив, розпорядившись ним на власний розсуд, заподіявши потерпілому ОСОБА_2 майнову шкоду на вказану суму.

        Дії ОСОБА_1 було кваліфіковано, як злочин, передбачений ч.3 ст. 185 КК України - викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у інше приміщення.

       Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні не визнав повністю, показав, що у с. Коханівка Петропавлівського району Дніпропетровської області ніколи не був, ніяких крадіжок не вчиняв, знайдена у нього вдома автомагнітола куплена його дружиною. Він не зміг пояснити, звідки на склі шибки вікна приміщення гаражу домоволодіння ОСОБА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ,взялися його відбитки пальців. Допускає фальсифікацію доказів працівниками місцевого відділку поліції, з якими у нього неприязні стосунки і які сфальсифікували протокол допиту свідка ОСОБА_3 , що останній підтвердив у судовому засіданні.  

         Оцінюючи досліджені докази у їх сукупності, суд зазначає таке.

        Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

        Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року у справі № 1-31/2011, яке є обов`язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою є недопустимими доказами.

         Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

    За положеннями ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинна відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких між іншим, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

        Так, зокрема, згідно з ст. 8, 9, 17 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

       Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

        Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

        Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

       Згідно з приписами ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

   Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

     Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

   Стосовно письмового доказу – протоколу впізнання потерпілим автомагнітоли «Sony», вилученої під час обшуку у обвинуваченого, суд зазначає таке.

        Відповідно до  ст.229 КПК України перед тим, як пред`явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети (ч.1).

       Річ, що підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала (ч.2).

      Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред`являється в одному екземплярі (ч.3).

        У протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 13.11.2018 серед відомостей, які повідомив потерпілий, відсутні відомості про марку, модель, номер, рік випуску тощо викраденої автомагнітоли. Потерпілим не надано ніяких документів про придбання цієї магнітоли.

        Під час допиту потерпілого в судовому засіданні він стверджував, що у нього викрали саме автомагнітолу «Sony», документи на яку відсутні.

         З протоколу пред`явлення речей для впізнання від 25.11.2019 вбачається, що слідчий, який проводив цю слідчу дію, не виконав вимоги ч.1 ст.229 КПК України: спочатку не запитав у потерпілого, чи може він впізнати цю річ, не опитав про ознаки цієї речі і обставини, за яких він цю річ бачив, не склав про це протокол.

        Слідчий також порушив вимоги ч.2 ст. 229 КПК України і пред`явив річ, що підлягає впізнанню, не в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, а в кількості одна штука, а інші три автомагнітоли, які разом з вилученою у обвинуваченого були пред`явлені для впізнання потерпілому, відрізнялися написами на передній панелі їх назви «Pioneer», отже, потерпілий практично не мав вибору, оскільки під час допиту в якості потерпілого він вказав слідчому, що у нього викрали саме автомагнітолу «Sony».

      Враховуючи ці порушення вимог КПК щодо порядку впізнання речей суд визнає недопустимим доказом протокол пред`явлення речей для впізнання від 25.11.2019.

      Статтею 104 КПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

        Протокол складається з:

        1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

         місце, час проведення та назву процесуальної дії;

      особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім`я, по батькові, посада);

       всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання);

     інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

        2) описової частини, яка повинна містити відомості про:

        послідовність дій;

    отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;

       3) заключної частини, яка повинна містити відомості про:

       вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації;

       спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу;

    зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

       На порушення вимог ст.104 КПК України в протоколі огляду місця події від 13.11.2018 одним із понятих вказано ОСОБА_4 , в той час в судовому засіданні було встановлено, що понятою була ОСОБА_5 , тобто інша особа; а також   не зазначено,  яким чином збережені шість фрагментів папілярних ліній слідів пальців та долоні рук, виявлених на уламках скла вікна приміщення гаражу, що вилучені на чотирьох липких стрічках, та спосіб їх ідентифікації. У протоколі відсутні відомості про поміщення їх у спец пакет, номер або інші індивідуальні ознаки цього пакету, який був би запечатаний та завірений підписами слідчого та понятих, які брали участь у цій слідчій дії.

         Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які були понятими під час огляду місця події, не дали однозначних, чітких і послідовних показань щодо вказаних обставин.

     Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 237 КПК України при проведенні огляду  дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду.

      Разом із тим, із висновку судової трасологічної експертизи (дактилоскопічне дослідження) № 20/4.6/548 від 20.12.2018 вбачається, що на дослідження надано паперовий пакет, на якому виконаний рукописний текст такого змісту: «13.11.2018.  Сліди папілярних ліній на чотирьох липких стрічках с. Коханівка пров. Береговий – 2. Поняті 1 (підпис), 2(підпис), спеціаліст (підпис), слідчий (підпис)», тобто прізвища учасників огляду не зазначені, номер конверту відсутній. У суду виник обґрунтований сумнів щодо того, що саме цей конверт був опечатаний під час слідчої дії і що аркуш паперу з чотирма липкими стрічками, на яких відображено сліди папілярних ліній, який знаходився у ньому, є тим доказом, який вилучено з місця огляду, оскільки було порушено встановлений ст.237 КПК України порядок отримання фактичних даних, тому суд визнає надані експерту для дослідження сліди пальців та долоні рук в кількості п`яти штук на чотирьох липких стрічках недопустимим доказом.

     Крім того, висновком судової трасологічної експертизи № 20/4.6/548 від 20.12.2018 встановлено лише, що чотири сліди пальців рук та слід долоні руки, які придатні для ідентифікації, залишені не потерпілим ОСОБА_2 , а іншою особою (особами). Експерт у цьому документі не робив висновок, що ці сліди пальців та долоні рук залишені обвинуваченим.

   Висновок про це зроблено іншою особою поза межами експертного дослідження в письмовому документі за № 19/104-5/1477 від 20.12.2017, який носить назву «Про перевірку слідів рук». Особа, яка підписала цей висновок, не залучалася як експерт, не попереджалася про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, з цього документу незрозуміло, звідки і які сліди пальців рук отримала ця особа для перевірки за обласним автоматизованим дактилоскопічним обліком Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України, чому таку перевірку не було здійснено експертом  в межах судової трасологічної експертизи № 20/4.6/548. За таких обставин суд визнає письмовий документ, який носить назву «Про перевірку слідів рук», в якому зазначено, що вилучені на місці події сліди пальців рук залишені обвинуваченим, недопустимим доказом, вважаючи, що такий висновок міг бути зроблений лише на підставі судової трасологічної експертизи, однак експерт, який проводив первісне дослідження слідів пальців рук, вилучених з місця події, такого висновку не зробив.

     Очевидно, зрозумівши це, слідчий призначив додаткову судову трасологічну експертизу (дактилоскопічне дослідження), за висновком якої №19/104-17/2/23 від 15.01.2020  придатні для ідентифікації чотири сліди пальців рук та один слід долоні руки, вилучені з місця події, залишені особою, дактилокарта якої заповнена на обвинуваченого.

    Однак Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» сформульована доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree). Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж ( справа «Гефген проти Німеччини»).

        На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.

    Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з  прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

       У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

       У рішеннях по справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

        Враховуючи, що суд визнав недопустимим доказом вилучені з місця події сліди пальців та долоні руки, слід визнати недопустимим доказом і висновок експерта №19/104-17/2/23 від 15.01.2020. 

       Згідно з ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоби, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

       В основі права на презумпцію невинуватості лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів ЄСПЛ засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року та «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року.

          Суд враховує, що свідок ОСОБА_3 показав суду, в тому числі і під час допиту його віч-на-віч з працівником поліції ОСОБА_7 , який допитував  його під час попереднього розслідування, що він з ОСОБА_1 з приводу вчинення останнім злочину та наміру сховатися за кордоном не спілкувався, йому про це нічого не відомо і чому в протоколі його допиту є такі слова, він пояснити не може, бо не пам`ятає, щоб він цей протокол підписував.

       Також суд не вбачає доказів наявності у ОСОБА_1 мотиву на викрадення чужого майна, оскільки раніше він таких злочинів не вчиняв, з протоколу обшуку його помешкання від 14.01.2019 вбачається, що він має достатній рівень життя, забезпечений, як він показав в судовому засіданні, постійним доходом від праці по найму; вилучені у нього під час обшуку газонокосилку («бензокосу») та  кутову шліфувальну машину («болгарку») він придбав самостійно, на що має документи, потерпілий не впізнав ці речі, як викрадені у нього.

         Досліджені судом  докази, якщо виключити з них недопустимі докази, на переконання суду, є недостатніми для визнання винуватості  обвинуваченого ОСОБА_1   у вчиненні злочину, який йому інкримінується.

       Такий висновок суду відповідно до  ст.94 КПК України  є  його внутрішнім переконанням, яке  ґрунтується  на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінці кожного доказу  з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для  ухвалення обвинувального вироку.  

        Отже, суд вважає, що винуватість  ОСОБА_1 у вчиненні  кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, не доведена і його слід виправдати на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, яким передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.  

        Цивільний  позов по справі не заявлений.

       Процесуальні  витрати на проведення судової товарознавчої експертизи № 3660/19 від 01.11.2019 в розмірі 320,0 грн; судової трасологічної (дактилоскопічної) експертизи № 20/4.6/548 від 20.12.2018 в розмірі 1 144,0 грн; судової трасологічної (дактилоскопічної) експертизи № 19/104-17/2/23 від 15.01.2020 в розмірі 1 256,08 грн, всього 2 720,08 грн, враховуючи, що суд ухвалює виправдувальний вирок, слід віднести  на  рахунок держави.

       Речовий доказ автомагнітолу марки «SONY 1087», яка згідно з розпискою знаходиться на зберіганні у потерпілого ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне повернути власнику ОСОБА_1 , у якого вона була безпідставно вилучена.

     Речовий доказ - сліди пальців та долоні рук в кількості п`яти штук та дактокартки на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід залишити при матеріалах кримінального провадження, де вони зберігаються.

       Запобіжний захід  ОСОБА_1 не обирався і підстав для його обрання  суд не вбачає.

     На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368-371, 373, 392, 532 КПК України, суд 

                                                          УХВАЛИВ:

    ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`зку з недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення та виправдати.

     Судові витрати на проведення судової експертизи в розмірі  2 720,08 грн   віднести на  рахунок держави.

    Речовий доказ автомагнітолу марки «SONY 1087», яка знаходиться у ОСОБА_2 , повернути ОСОБА_1 .

    Речовий доказ - сліди пальців та долоні рук в кількості п`яти штук та дактокартки на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід залишити при матеріалах кримінального провадження.

       Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги,  якщо таку скаргу не було подано.

       У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

   На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського  апеляційного суду  через Петропавлівський районний суд  Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня проголошення.

      Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

    Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.     

Суддя П. О. Бурда