ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 серпня 2021 року

м. Харків

справа № 619/1259/18

провадження № 22-ц/818/864/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів – Кругової С.С., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря – Гришиної А.О.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю ФІРМА «СВ»,

представники – Панасенко Павло Петрович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1  на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року в складі судді Нечипоренко І.М.,

у с т а н о в и в :

В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «СВ» (далі – ТОВ «СВ») та просила стягнути з відповідача: в рахунок утраченого заробітку внаслідок зменшення професійної працездатності за період 01 серпня 2017 року по 01 квітня 2018 року одноразово грошову суму в розмірі 11 024,00 грн; в рахунок втраченого заробітку внаслідок зменшення професійної працездатності за 3 роки наперед з 01 квітня 2018 року по 01 квітня 2021 року грошову суму в розмірі 49 608,00 грн; щомісячно до відновлення професійної працездатності або зміни відсотків втрати професійної працездатності по 1 378,00 грн; матеріальну шкоду в розмірі 5 095,00 грн та 3 000 000,00 грн моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що з 23 березня 2011 року по 23 травня 2016 року вона працювала в TOB «СВ» на посаді фасувальника та оператора розфасувально – пакувального автомату. У грудні 2015 року після проходження флюорографічного обстеження легенів у неї були виявлені ознаки захворювання органів дихання. 06 червня 2017 року рішенням Центральної лікарсько-експертної комісії державної установи «Інститут медицини праці національної академії медичних наук України» (далі – ЦЛЕК ДУ «Інститут медицини праці національної академії медичних наук України») № 20/493 у неї було встановлено професійне захворювання – пневмоконіоз (р/р 2/2), ЛН І (один) ст., яке є хронічним захворюванням легенів внаслідок тривалого вдихання та відкладання в легенях пилу і характеризується розвитком дифузного фіброзу. Зміни в легенях внаслідок дії пилу настають, як правило, після тривалої роботи декількох років, яке є невиліковним і незворотним. Це захворювання виникло у неї у зв`язку з тривалою роботою в умовах дії шкідливих виробничих факторів: кварцу, пилу з вмістом діоксиду кремнію більше 70 %, соди кальцинованої; синтетичних миючих засобів, які значно перевищували гранично допустимі норми у зв`язку з тривалими порушеннями ТОВ «СВ» законодавства про охорону праці, гігієнічних регламентів та нормативів з роботи в умовах дії шкідливих виробничих факторів.

Зазначає, що моральну шкоду, завдану ушкодженням її здоров`ю внаслідок невиліковного і незворотного професійного захворювання, неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає ніяких критеріїв виразу її душевного болю, глибини і тривалості моральних страждань, однак вважає, що таку шкоду слід стягнути в сумі 3 000 000,00 грн.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов є недоведеним, оскільки ОСОБА_4 не надала доказів на підтвердження вини та протиправної поведінки ТОВ «СВ» щодо порушення законодавства про охорону праці, гігієнічних регламентів і нормативів під час роботи, що призвело до професійного захворювання позивача, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

02 листопада 2020 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на підстави, передбачені статтею 376 ЦПК України, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга містить доводи, які є аналогічними доводам, які містяться у позовній заяві.

Зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки усім обставинам справи, наданим доказам на підтвердження позовних вимог та в порушення вимог частини другої статті 1166 ЦК України, яка встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, було перекладено обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди на позивача.

21 листопада 2020 року ОСОБА_3 – представник ТОВ «СВ» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач не завдавав шкоди позивачу ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відсутні підстави для її відшкодування. Твердження позивача про ймовірні порушення відповідачем умов праці, вимог охорони праці та інших приписів не підтверджено жодним доказом.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України – в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 з 23 березня 2011 року по 23 травня 2016 року перебувала у трудових стосунках з ТОВ «СВ».

З 27 листопада 2012 року вона працювала на посаді оператора фасувально – пакувального автомату (з 2016 року назву посади змінено на «Оператор розфасувально – пакувального автомату»).

Відповідно до медичного висновку ЦЛЕК ДУ «Інститут медицини праці національної академії медичних наук України» про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 06 червня 2017 року № 20/493 ОСОБА_1 встановлено діагноз: пневмоконіоз (р/р; 2/2), ЛН І (один) ст. Захворювання професійне, встановлене вперше. Повідомлення про наявність вперше виявленого професійного захворювання № 279 від 08 червня 2017 року. При винесенні остаточного рішення, комісією було взято до уваги пункт 7 першого розділу Наказу МОЗ від 08 квітня 2014 року № 248, згідно з яким – «Дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушення стану здоров`я осіб з підвищеною чутливістю (зниженою резистентністю»).

Згідно з листом КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» від 10 січня 2018 року ОСОБА_1 вперше оглянута Київською міжрайонною МСЕК у 2016 році, визнана інвалідом ІІІ групи, загальне захворювання, до 01 червня 2017 року. У 2017 році на переогляд не з`явилася. Первинно направлена на МСЕК 01 серпня 2017 року для встановлення відсотків втрати працездатності за профзахворюванням. 09 серпня 2017 року оглянута обласною МСЕК №1 – інвалідом не визнана, група інвалідності не встановлена. Встановлено 20 % втрати працездатності за профзахворюванням, первинно з 01 серпня 2017 року до 01 серпня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Захист прав, свобод та інтересів працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, здійснюється у спосіб, визначений законами України.

Оскільки позивач знаходилася в трудових стосунках з відповідачем, то правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою ХІ КЗпП України.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частинами першою – третьою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Оскільки закон покладає обов`язок створення безпечних і нешкідливих умов праці, власник або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних умов праці.

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV викладений у новій редакції: з назвою - «Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набув чинності 01 січня 2015 року (далі - Закон № 1105-ХІV, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Пункт 1 частини другої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає обов`язок страховика - Фонду соціального страхування України, виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Отже, вимоги про відшкодування майнової шкоди заявлені до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно з частиною восьмою статті 36 вказаного Закону у редакції від 01 січня 2015 року відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до пункту 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Фонд соціального страхування на час набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не був суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснювалося відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Таким суб`єктом з 01 січня 2006 року є роботодавець. Положення Закону № 717-V, якими скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, визнані Конституційним Судом України такими, що відповідають Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Конституційний Суд України встановив, що вищевказаним скасуванням право зазначених категорій громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац дев`ятий пункту 5 мотивувальної частини). Конституційний Суд України у вказаному рішенні також констатував, що такий розподіл обов`язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання неконституційними положень Закону № 717-V Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якими було скасовано право застрахованих громадян, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, гарантоване приписами Закону № 1105-XIV у первинній редакції (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

Отже на момент звернення до суду ОСОБА_1 як особи, потерпілої від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, відшкодування її моральної (немайнової) шкоди не вважалось страховою виплатою у розумінні положень частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та мало здійснюватися незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Крім того, визначене вище застосування частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не протирічить статті 58 Конституції України, оскільки Фонд соціального страхування не є особою, яка завдала моральну шкоду позивачеві.

Скасування обов`язку Фонду, який був передбачений, зокрема статтею 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» здійснювати відповідну страхову виплату потерпілому означає скасування обов`язку (функції), а не відповідальності винної особи.

Крім того, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-ХІV.

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Первинний огляд ОСОБА_1 . Обласною МСЕК був проведений у 2016 році.

Частиною другою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Відповідно до частини третьої статті 36 вказаного Закону підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Частинами першою, другою статті 22 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

На момент проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання був чинним Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (далі - Порядок № 1232).

Згідно з пунктами 86 – 88 Порядку за результатами розслідування комісія складає акт проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 (далі - акт за формою П-4) згідно з додатком 17. Акт за формою П-4 є документом, в якому зазначаються основні умови, обставини і причини виникнення професійного захворювання, заходи щодо запобігання розвитку професійного захворювання та забезпечення нормалізації умов праці, а також встановлюються особи, які не виконали відповідні вимоги законодавства про охорону праці і про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Акт за формою П-4, підписаний членами комісії з розслідування, затверджується головним державним санітарним лікарем Автономної Республіки Крим, області, міста, району, на водному, залізничному та повітряному транспорті, Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, ДПтС, Держспецзв`язку, Державного управління справами та завіряється печаткою.

У разі незгоди члена комісії з розслідування із змістом акту за формою П-4 він його підписує, письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акту і є його невід`ємною частиною, про що робиться відмітка у зазначеному акті.

Акт за формою П-4 складається протягом трьох днів після закінчення розслідування у шести примірниках та надсилається хворому, робочому органові виконавчої дирекції Фонду, первинній організації відповідної профспілки або уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві відсутня), вищому профспілковому органові, профпатологу, який направив хворого до спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу, підприємству. Акт за формою П-4 разом з матеріалами розслідування зберігається на підприємстві, в закладі державної санітарно-епідеміологічної служби та робочому органі виконавчої дирекції Фонду протягом 45 років, а в інших організаціях - не менше строку, передбаченого для вжиття визначених у ньому профілактичних заходів.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування України відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 30 червня 2017 року, затвердженим начальником Головного управління Держпраці у Харківській області, встановлено: професійне захворювання ОСОБА_1 виникло за таких обставин: індивідуальні особливості організму громадянки ОСОБА_1 , яка працювала оператором розфасувально-пакувального автомату; причина виникнення професійного захворювання: робота в умовах дії шкідливих виробничих факторів; відсутні особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи (а. с. 96 – 98 т. 1).

Згідно з частиною четвертою статті 22 Закону України «Про охорону праці» рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 30 червня 2017 року, затверджений начальником Головного управління Держпраці у Харківській області у судовому порядку не оскаржувався, отже є чинними.

Крім того, відповідно до Інформаційної довідки про умови праці оператора розфасувально-пакувального автомату відділення фасування сипучих чистящих засобів TOB «СВ», затвердженого 03 березня 2016 року Головним державним санітарним лікарем Дергачівського та Золочівського районів та протоколами дослідження повітря, шумового навантаження, освітлення тощо встановлено, що умови праці є допустимими та такими, що відповідають вимогам законодавства.

Так, відповідно до ГДК ГОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны» концентрація діоксиду кремнію кристалічного в робочій зоні в обсязі 1,0 мг/м куб вважається небезпечною.

Згідно з протоколом № 217-220 від 06 березня 2014 року вміст кварцу на робочому місці ОСОБА_1 на підприємстві ТОВ «СВ» не перевищує ГДК ТОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны» та складає 1,0 мг/м куб при ГДК 1,0 мг/м куб.;

За даними лабораторних досліджень, проведених з метою атестації робочих місць санітарно-промисловою лабораторією ПП «Екобуд-25» від 04 лютого 2016 року на робочому місці оператора розфасувально-пакувального автомату ТОВ «СВ» вміст кремнію діоксиду кристалічного становить 0,77 мг/м куб при ГДК 1,0 мг/м куб, тобто його концентрація є меншою, ніж передбачає ГДК ГОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны».

Оскільки професійне захворювання виникло у ОСОБА_1 у зв`язку із роботою у шкідливих умовах протягом тривалого часу, то зазначених відомостей за 2014 та 2016 роки не достатньо для висновку про відсутність вини відповідача у професійному захворюванні позивача, презумпція вини завдавача шкоди ТОВ фірма «СВ» не спростована.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності . Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач ТОВ «СВ» порушило законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи під час роботи в ньому ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 237 - 1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Відповідно до статті 1168 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті порушення її прав, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральні страждання, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також в інших, несприятливих для людини випадках психологічного дискомфорту.

Отже, під поняттям «моральна шкода» охоплюються негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов`язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів.

Фізичні страждання – це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров`я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина. Суд наголошує, що моральна, і фізична шкода після нанесення, по суті є непоправними і не завжди можуть бути відшкодовані. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров`я, неможливо відшкодувати почуття страху, відчуття болю.

При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину фізичних і моральних страждань, та суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.

Глибина переживань, викликаних ушкодженням здоров`я, ставиться в залежність від самої особи, тому призначення компенсації моральної шкоди полягає і в тому, аби певною мірою відновити втрату щастя особи і можливості насолоджуватися життям тепер і в майбутньому.

У пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 Про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Згідно з пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.

У даному контексті доречно також зазначити рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» (2004): «Суд вважає, що заявник може вважатися таким, що зазнав моральних страждань у результаті встановлених порушень, і ці страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення».

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: пневмоконіоз; причина виникнення професійного захворювання – робота в умовах дії шкідливих виробничих факторів. ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 20 % з 01 серпня 2017 року по 01 серпня 2018 року у зв`язку професійним захворюванням, групу інвалідності не встановлено.

Отже у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що ОСОБА_1 втратила професійну працездатність у загальному розмірі 20 %. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування, позбавлена в повній мірі реалізувати своє право на працю, повинна докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування.

Як вбачається з аналізу норм частини другої статті 153, статті 173, частини першої статті 237-1 КЗпП України до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, ступінь вини власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу, а достатньо того факту, що шкідливі умови праці були наявними у виробничій діяльності позивача.

Отже, зважаючи на те, що сторони перебували у трудових правовідносинах, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, тому наявні підстави, передбачені статтями 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди.

Відповідних висновків щодо застосування положень статей 153, 237-1 КЗпП України, 1167 ЦК України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Верховний Суд також дійшов у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 219/9095/16-ц (касаційне провадження № 61-4772св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 265/379/16 (касаційне провадження № 61-5393св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 210/4786/16 (касаційне провадження № 61-8717св18), від 31 жовтня 2018 року № 592/3565/17 (касаційне провадження № 61-14410св18), від 05 грудня № 212/4799/17 (касаційне провадження № 61-36931св18) від 19 грудня 2018 року у справі № 219/5501/17 (касаційне провадження № 61-1431св18), виклавши позицію про покладення обов`язку відшкодування моральної шкоди на роботодавця, з яким позивачка перебувала у трудових правовідносинах, з огляду на те, що професійні захворювання отримані ОСОБА_5 під час виконання нею трудових обов`язків.

На думку колегії суддів, зміст положень статті 153, частини першої статі 237-1 КЗпП України, статті 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди за загальним правилом, при цьому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній на час звернення позивача з цим позовом, не передбачено відшкодування потерпілій особі моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України, як не передбачено у Державному бюджеті України коштів на таке відшкодування.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав на підставі положень статті 237-1 КЗпП України для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійного захворювання, і стягнення моральної шкоди з роботодавця.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує обставини, які мають суттєве значення: характер, глибину і обсяг фізичних та душевних страждань, яких ОСОБА_1 постійно зазнає у зв`язку із хронічними професійними хворобами, відсоток втрати працездатності, тяжкість ушкоджень здоров`ю, вимушених змін її життєвих умов, час та зусилля, необхідних для відновлення попереднього стану.

Визначаючи розмір моральної шкоди, судом враховано конституційну значимість здоров`я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини справи, тяжкість ушкодження здоров`я, рівень фізичного болю під час її заподіяння, ступінь втрати професійної працездатності, пов`язані з цим фізичні і моральні страждання позивача, їх глибину, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що настали, тривалість роботи позивача на ТОВ «СВ» в період з 01 серпня 2017 року по 01 квітня 2018 року колегія суддів вважає, що належним розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 та достатньою сатисфакцією зазначених моральних страждань є 100 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, а отже вона підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди – скасуванню, із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову в частині цієї вимоги.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з положенням, закріпленим в пункті 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Отже, позивач звільнена від сплати судового збору на підставі вищевказаного Закону.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ставка судового збору в суді першої інстанції становить 704,80 грн, в суді апеляційної інстанції – 1 057,20 грн.

Отже з ТОВ «СВ» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 58, 73 грн (3 000 000,00 грн – заявлені позивачем вимоги : 100 000, 00 грн – задоволені позовні вимоги = 30 частина задоволених вимог; 704,80 грн : 30 = 23,49 грн; 1 057,20 грн : 30 = 35,24).

Також, з ТОВ «СВ» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на проведення у справі судової – медичної експертизи виходячи з частково задоволено позову в розмірі 2 203,00 грн (66 091,00 грн – вартість експертизи : 30 – частина задоволених вимо = 2 203,00 грн).

Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року в частині вирішення спору про відшкодування моральної шкоди – скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «СВ» про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «СВ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч грн).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «СВ» на користь держави судовий збір в розмірі 58, 73 грн (п`ятдесят вісім грн 73 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «СВ» на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 2 203,00 грн (дві тисячі двісті три грн) за проведення експертизи.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2021 року.

Головуючий –                                                                      А.В. Котелевець

Судді –                                                                         С.С. Кругова                                                        

                                                                                О.М. Хорошевський