ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/21737/19 Головуючий у 1 інстанції - Губська Я.В.

Провадження № 11кп/818/807/21 Суддя-доповідач - Савченко І.Б. Категорія: ч.2 ст.15, ч.2 ст.186 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді - Савченко І.Б.,

суддів - Яковлевої В.С., Грошевої О.Ю.,

при секретарі - Лисенко О.В.,

за участю прокурора - Ізотової М.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника - Малойван Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Харкова кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, адвоката Малойван Є.І. на вирок Київського районного суду м.Харкова від 11 серпня 2020 року, стосовно ОСОБА_1 ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Київського районного суду м.Харкова від 11 серпня 2020 року

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Луганськ, громадянин України, не працюючий, з середньою спеціальною освітою, раніше судимий, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1

визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч. 2 ст.186 КК України з призначенням йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Строк відбування покарання обчислено з дня фактичного затримання ОСОБА_1 , тобто з 03.10.2019 року, та зарахувано час перебування під вартою в час відбуття покарання.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_1 , 03.10.2019 року, приблизно о 13-30 годині знаходився поблизу зупинки транспорту «Парк Молодіжний», яка розташована поблизу будинку за адресою:м. Харків, вул. Пушкінська,100. Перебуваючи у вказаному місці, ОСОБА_1 помітив раніше йому незнайому ОСОБА_2 , яка проходила повз нього у напрямку метро Пушкінська по вулиці Пушкінська, а на шиї у неї знаходився золотий ланцюжок з ладанкою, і в цей момент у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення зазначеного ланцюжка з ладанкою. Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_1 спочатку пройшов повз потерпілої, а потім, підбігши ззаду до неї, зненацька для останньої, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів відкрито, з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи протиправність своїх злочинних дій, лівою рукою одним рухом зірвав з шиї належної потерпілій ОСОБА_2 золотий ланцюжок з ладанкою, вартістю згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 3437/19 від 17.10.2019 на суму 5384,07 грн. Після цього, ОСОБА_1 , намагаючись втекти з викраденим з місця вчинення злочину, не зміг розпорядитись викраденим майном, у зв`язку з тим, що був затриманий сторонніми особами, на заклики потерпілої ОСОБА_2 . В результаті вказаного ОСОБА_1 міг спричинити потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди на суму 5384, 07 грн.

Своїми умисними та протиправними діями ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення-злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК країни, тобто закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.

Не погодившись з рішенням районного суду обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник, адвокат Малойван Є.І. подали на нього апеляційні скарги в яких просять вирок Київського районного суду м.Харкова від 11 серпня 2020 року змінити та перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_1 з ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 186 КК України на ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 186 КК України та призначити ОСОБА_1 покарання у виді штрафу.

В обґрунтування апеляційних вимог вказують, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку щодо наявності у ОСОБА_1 судимості та кваліфікував його дії з ознакою повторності хоча стороною обвинувачення не було надано доказів щодо засудження обвинуваченого 23.07.2010 року Ленінським районним судом м. Луганська за ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ст. 70 КК України та не надано належним чином завірену копію вказаного вироку, що позбавило суд можливості кваліфікувати дії обвинуваченого за ознакою повторності.

Окрім цього посилаються, що суд призначив ОСОБА_1 покарання без дотримання принципу індивідуалізації та визначив його у максимальній межі, передбаченій санкцією статті не врахувавши наявність пом`якшуючої обставини та відсутність обтяжуючих обстави.

Заслухавши доповідь судді; пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційні скарги та просили про їх задоволення; думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника; вивчивши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та захисника задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Отже розглядаючи апеляційні скарги колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами сторони захисту щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_1 саме за ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 186 КК України, а не за ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 186 КК України, оскільки в його діях відсутня ознака повторності.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно вимог ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено або знято, а також після відбуття покарання за вчинення кримінального проступку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, а саме довідки УІАЗ при МВС України в Харківській області (а.с. 121) та відомостями, отриманими з Департаменту інформатизації МВС України (а.с. 169), Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУ НП в Луганській області (а.с. 171) за персонально-довідковим обліком Єдиної інформаційної системи МВС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 засуджений: 19.07.2004 року Жовтневим районним судом м. Луганська за ч.3 ст. 185, ст.15, ч.2 ст. 186, ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі. Вирок набрав законної сили 28.09.2004 року. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05.07.2006 року звільнений умовно-достроково з Божковської виправної колонії Полтавської області (№16); 23.07.2010 року Ленінським районним судом м. Луганська за ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 187, ст. 70 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вирок набрав законної сили 19.07.2011 року, 26.08.2011 року ОСОБА_1 прибув до Суходільської виправної колонії Луганської області для відбування покарання (№36). Дані про звільнення відсутні.

Отже ОСОБА_1 за вироком Ленінського районного суду м.Луганська від 23.07.2010 року було взято під варту у 2008 році, вирок набув чинності в 2011 році, обвинувачений був засуджений до 8 років позбавлення волі та строк погашення судимості за вчиненні кримінального правопорушення 6 років, отже колегія суддів вважає, що строк погашення судимості необхідно рахувати з 2016 року, а отже вона буде вважатись погашеної в законом порядку лише в 2022 році.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що у суду відсутні сумніви щодо наданих даних про судимість ОСОБА_1 за наявністю даних за персонально-довідковим обліком Єдиної інформаційної системи МВС України з зазначенням дати вироку, суду, який його виніс, статей, за якими засуджено, призначеного покарання, дати набрання вироком законної сили, датою початку відбування покарання за цим вироком, місцем відбування покарання, і всі ці дані не спростовані будь-якими іншими доказами.

Апеляційні доводи сторони захисту щодо відсутності в діях обвинуваченого ОСОБА_1 ознаки повторності, колегія суддів, вважає необґрунтованими. Окрім цього стороною захисту ні в суді першої інстанції ні при апеляційному розгляді кримінального провадження не було надано жодних доказів на підтвердження своїх посилань.

Розглядаючи апеляційні доводи обвинуваченого та захисника щодо призначення судом ОСОБА_1 покарання без дотримання принципу індивідуалізації та визначення його у максимальній межі, передбаченій санкцією статті без врахування наявності пом`якшуючої обставини та відсутність обтяжуючих обстави, колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

У відповідності до ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд діяв з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України, а саме врахував характер, ступінь тяжкості та суспільної небезпеки скоєного, єдиний епізод вчиненого, його поведінку під час розгляду справи, часткове визнання позовних вимог, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий на обліку у лікарів психіатра, нарколога не перебуває, не одружений, дітей на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, офіційних джерел доходу не має, зареєстрований згідно паспортних даних в м. Луганськ, що є непідконтрольною територією Україні, проживав з його слів в м. Києві, Полтаві, Харкові.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає апеляційні доводи обвинуваченого та захисника - безпідставними, оскільки згідно відомостей кримінального провадження та поданих апеляційних скарг, об`єктивно відсутні обставини ніж ті, що встановлені судом першої інстанції.

Призначене судом першої інстанції покарання,яке є мінімальним з врахуванням санкції ч.2 ст. 186 КК України , на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст.ст. 50 та 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку або ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції за доводами обвинуваченого та захисника, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 405,407 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, адвоката Малойван Є.І. залишити без задоволення.

Вирок Київського районного суду м.Харкова від 11 серпня 2020 року, стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою в той же строк з дня вручення копії судового рішення.

Головуючий -

Судді -