Справа № 443/398/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Павлів А.І.

Провадження № 22-ц/811/1147/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія:96

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.,

при секретарі Симець В.В.

з участю заявниці ОСОБА_1 , представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 05 січня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (заявниця) подала до суду заяву, заінтересованими особами у якій зазначені: Міністерство закордонних справ України, Жидачівська районна державна адміністрація, Перша Львівська державна нотаріальна контора, у якій просить:

встановити факт непроведення взаємозаліку органами влади України, Міністерством закордонних справ України, Жидачівською районною державною адміністрацією, договірною стороною з переселеною в 1951 р. родиною ОСОБА_4 , згідно Міждержавної угоди від 09.09.1944 p., що призвело до порушення їх прав та законних інтересів їх спадкоємців;

встановити факт відсутності рішення органу влади про взаєморозрахунок евакуйованої, примусово переселеної - департованої родини ОСОБА_5 з с.Стрв`яжик Нижньо-Устріцького району Дрогобицької області в м. Жидачів;

встановити факт депортації ОСОБА_5 на підставі архівних документів та погосподарської книги.

В обґрунтування заяви заявниця покликається на те, що вона є дружиною ОСОБА_6 і її діти ОСОБА_3 , ОСОБА_7 хочуть прийняти спадщину після померлого ОСОБА_6 , однак органами влади не проведений взаємозалік з переселеною родиною. У 1951 р. родина ОСОБА_4 переселена згідно Міждержавної угоди 09.09.1944 р. з с. Стерв`яжек Нижньо-Устріцького району Дрогобицької області в Миколаївську область. Після обміну територіями жителі були виселені до Миколаївської області, а на їх місце заселені поляки. Однак в Миколаївську область вони не поїхали, а приїхали та оселились у м. Жидачеві Львівської області. Таким чином, родина ОСОБА_4 була примусово виселена з місць постійного проживання - депортовані в Миколаївську область. При переселенні ними було залишено господарське майно в с. Стерв`яжек Нижньо-Устріцького району Дрогобицької області. У той же час є розбіжність з даними погосподарської книги щодо належного їм майна. Після смерті батька ОСОБА_5 та мами ОСОБА_8 спадкоємцями першої черги є їх діти ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , які мають право на успадкування майна. На час смерті чоловіка - батька ОСОБА_6 з ним мешкала ОСОБА_3 , відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України в належний спосіб прийняла спадщину. Подала заяву про прийняття спадщини за законом до першої державної нотаріальної контори м. Львова, однак свідоцтво про прийняття спадщини за законом нотаріус не видав, оскільки не виконана Міждержавна угода від 09.09.1944 p. п. 1 і договірна сторона Польща виселила родину Неїлик з с.Стерв`яжек Нижньо-Устріцького району Дрогобицької області, а договірна сторона Україна не провела взаєморозрахунок з переселеною родиною ОСОБА_4 . Відтак, слід встановити факт, що саме органи влади надали родині ОСОБА_4 і що саме мають право успадкувати їх спадкоємці в даному випадку залишене майно в Польщі, чи надане воно в Україні і що саме надано в Україні.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 05 січня 2021 року відмовлено повністю в задоволенні заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме:

встановлення факту непроведення взаємозаліку органами влади України, Міністерством закордонних справ України, Жидачівською районною державною адміністрацією, договірною стороною з переселеною в 1951 р. родиною ОСОБА_4 , згідно Міждержавної угоди від 09.09.1944 p., що призвело до порушення їх прав та законних інтересів їх спадкоємців;

встановлення факту відсутності рішення органу влади про взаєморозрахунок евакуйованої, примусово переселеної - депортованої родини ОСОБА_5 з с. Стрв`яжик Нижньо-Устріцького району Дрогобицької області в м. Жидачів;

встановлення факту депортації ОСОБА_5 на підставі архівних документів та погосподарської книги.

Рішення суду в апеляційному порядку через свого представника ОСОБА_2 , оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконними. Звертає увагу, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються за правилами цивільного судочинства в порядку окремого провадження. Звертає увагу, що судом не було взято до уваги фактичні обставини та розбіжності в зазначених нею документах. Стверджує, що родина ОСОБА_4 була примусово виселена з місць постійного проживання - депортовані в Миколаївську область і належним доказом в підтвердження цього є архівна довідка. Зазначає, що після смерті батька ОСОБА_5 та мами ОСОБА_8 , спадкоємцями першої черги є їх діти ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 і такі мають право на спадкування майна. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 за приписами ст. 1261 ЦК України є його дружина - ОСОБА_12 та діти: ОСОБА_3 і ОСОБА_7 .

Після смерті її батька і після смерті ОСОБА_6 , спадкоємцями на частку його майна та земельної ділянки і іншого, є його дружина ОСОБА_1 , 1933 року народження, донька ОСОБА_3 , 1960 року народження і син ОСОБА_7 , 1958 року народження. Вважає, що частка у спадщині кожного із спадкоємців на майно і землю є рівною.

В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 05 січня 2021 року і встановити факти, що мають юридичне значення, розглянувши заяву по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника та її представників, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , а батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , про що свідчать відповідні свідоцтва про народження (т.1 а.с.235, 236).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя, сформованого 04.03.2016, ОСОБА_6 та ОСОБА_15 зареєстрували шлюб 26.10.1957, актовий запис №96 (т.1 а.с.208, 232).

Згідно із записами у по господарській книзі у господарстві № 30 у с. Стрв`яжек проживали ОСОБА_16 ., 1890 року народження (голова), ОСОБА_17 , 1895 року народження (дружина), ОСОБА_18 , 1926 року народження, (дочка), ОСОБА_19 , 1924 року народження (син), ОСОБА_20 , 1928 року народження (дочка), ОСОБА_21 , 1932 року народження (син), ОСОБА_17 , 1934 року народження (дочка) (т.1 а.с.174).

Відповідно до Архівних довідок від 02.02.99 №Н-566/п та 08.07.2014 №300/01-22/а/ родина у складі ОСОБА_5 , 1890 року народження, ОСОБА_8 , 1895 року народжегння, ОСОБА_11 , 1927 року народження, ОСОБА_6 , 1932 року народження, ОСОБА_8 , 1936 року народження, у 1951 році була переселена у Миколаївську область у зв`язку з відселенням з території, що відійшла до Польщі з с. Стрв`яжик Нижньо-Устріцького району Дрогобицької області. При переселенні ними залишено господарське майно, яке складалось із житлового будинку - 162 м3, стайні - 81 м3, стодоли - 65 м3, прибудови - 41 м3. Сім`я мала 0,38 га землі (орної) та 100 коренів фруктового саду. Загальна сума залишеного майна 2 979 крб. (т.1 а.с.2, 177).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Львів Львівської області (т.1 а.с.2, 231, 234).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Жидачів Жидачівського району Львівської області (т.1 а.с.234).

У спадковому реєстрі зареєстрована спадкова справа після смерті ОСОБА_6 , що підтверджується відповідною інформацією з цього реєстру (т.1 а.с.4).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з наступних обставин.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку аргументам сторони заявниці щодо встановлення факту непроведення взаємозаліку органами влади України, Міністерством закордонних справ України, Жидачівською районною державною адміністрацією, договірною стороною з переселеною в 1951 р. родиною ОСОБА_4 , згідно Міждержавної угоди від 09.09.1944 p., що призвело до порушення їх прав та законних інтересів їх спадкоємців та встановлення факту відсутності рішення органу влади про взаєморозрахунок евакуйованої, примусово переселеної - департованої родини ОСОБА_5 з с. Стрв`яжик Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області в м. Жидачів, правильно звернув увагу, що заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).

Суд звернув увагу, що заявниця не позбавлена права отримати відповідну інформацію про вчинення (чи невчинення) суб`єктом владних повноважень певних дій та прийняття ним певних рішень звернувшись безпосередньо до цього суб`єкта, однак в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про те, що вона зверталася з цими питаннями до заінтересованих осіб - Міністерства закордонних справ України та Жидачівської районної державної адміністрації і їй було відмовлено у наданні такої інформації.

Суд першої інстанції прийшов до вмотивованого висновку, що дія Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» не поширюється на правовідносини, які виникли у зв`язку з Угодою між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР.

Судом встановлено, що відповідно до статті 1 Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР, підписаної 09.09.1944 та яка набула чинності 09.09.1944, евакуації підлягають всі громадяни української, білоруської, російської і русинської національностей, що проживають в Хелмському, Грубешувському, Томашувському, Любачувському, Ярославському, Перемишльському, Ліськовському, Замостінському, Красноставському, Білгорайському, Влодавському повітах і в інших районах Польщі, де можуть виявитися громадяни української, білоруської, російської і русинської національності, які побажають переселитися з території Польщі на Україну, та всі поляки і євреї, що перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року, які проживають в західних областях УРСР і бажають переселитися на територію Польщі. Евакуації підлягають лише ті з перелічених в абзаці 1 осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі (стаття 1 Угоди).

Відтак, виходячи зі змісту Угоди суд констатує, що евакуація (переселення) українського населення з території Польщі відбувалася виключно на добровільній основі, без застосування примусу у будь-якій формі.

Водночас, відповідно до Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» депортація - це насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік.

Таким чином, основною ознакою депортації є примус до переселення, а не добровільна воля особи на це.

Суд доречно звернув увагу, що заявницею не зазначено, які саме юридичні наслідки породжує для неї визнання ОСОБА_5 депортованим.

Судом не встановлено, а заявницею не доведено, що вищезгадані факти, які просить встановити заявниця, породжують для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну або припинення у неї особистих чи майнових прав), в зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що така заява підлягають розгляду у порядку окремого провадження.

Згадані обставини доводи апеляційної скарги не спростовують і не дають підстав вважати, що така заява з врахування фактів, які заявник просить встановити, породжують юридичні наслідки і підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 05 січня 2021 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 05 січня 2021 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2021 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: О.М. Ванівський

Н.П. Крайник