Ухвала

10 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 503/2537/16-ц

провадження № 61-12593ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 13 вересня 2017 року у складі судді: Сердюк Б. С., та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Кодимської міської ради Одеської області, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, скасування відомостей в Держгеокадастрі щодо надання земельним ділянкам кадастрового номеру та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У 2016 році ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кодимської міської ради Одеської області, ОСОБА_3 , у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Кодимської міської ради Одеської області № 253-VII та № 254-VII від 12 серпня 2016 рокупро передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельних ділянок, за адресою АДРЕСА_1 , зі скасуванням відомостей в Держгеокадастрі щодо надання земельним ділянкам кадастрового номеру та державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на указані земельні ділянки.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 13 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року рішення Кодимського районного суду Одеської області від 13 вересня 2017 року залишено без змін.

ОСОБА_1 24 липня 2021 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 13 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року та № 11 від 29 грудня 1976 року, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року у справі № 503/387/15-ц.

Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року та № 11 від 29 грудня 1976 року і ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року у справі № 503/387/15-ц, на які посилається у касаційній скарзі ОСОБА_1 , не є постановами Верховного Суду, в яких викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах. Тому посилання на постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року та № 11 від 29 грудня 1976 року і ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року у справі № 503/387/15-ц не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 13 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року та № 11 від 29 грудня 1976 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року у справі № 503/387/15-ц повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат