Постанова

Іменем України

06 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 361/2633/18

провадження № 61-18898св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року

у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі -

АТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 січня 2008 року в розмірі 60 000,00 дол. США.

10 липня 2020 року АТ «Універсал Банк» подало заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

1) будинок з надвірними спорудами загальною площею 61,10 кв. м

на АДРЕСА_1 ,

у якому ОСОБА_2 на праві власності належить 3/15 часток;

2) квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 58,8 кв. м, яка належить ОСОБА_2 на праві власності;

3) нежиле приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 1,3 кв. м, яке належить ОСОБА_2 на праві власності.

Обґрунтовуючи заяву, АТ «Універсал Банк» зазначило, що відповідачі ухиляються від виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, а ОСОБА_2 має намір і можливість здійснити відчуження нерухомого майна, на яке може бути звернено стягнення у разі задоволення позову, що може істотно ускладнити

чи унеможливити виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня

2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність АТ «Універсал Банк» того, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити

чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Суд першої інстанції також вважав, що банком не надано доказів,

що підтверджують співмірність обраного виду забезпечення позову

із заявленими позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 60 000,00 дол. США.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про часткове задоволення заяви.

Накладено арешт на належні ОСОБА_5 3/15 частини будинку з надвірними спорудами загальною площею 61,10 кв. м, житловою площею 39,80 кв. м

за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 58,8 кв. м, житловою площею 21,3 кв. м, яка належить ОСОБА_2 ; нежиле приміщення

АДРЕСА_2 , загальною площею

1,3 кв. м, яке належить ОСОБА_2 .

В іншій частині заяви АТ «Універсал Банк» про забезпечення позову відмовлено.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги АТ «Універсал Банк» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є обґрунтованими, врахувавши, що за ОСОБА_2 зареєстровано 3/15 частини будинку

з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову має тимчасовий характер та поширюється на час розгляду справи, а тому накладення арешту на належне відповідачеві майно не можна розцінювати

як порушення її права власності. За наявності підстав відповідач вправі порушити питання про скасування або зміну заходів забезпечення позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просили постанову Київського апеляційного суду

від 25 листопада 2020 року скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що на підставі договору дарування від 31 липня 2020 року вона є власником квартири

АДРЕСА_2 , та нежилого приміщення НОМЕР_1 , розташованого за цією ж адресою, загальною площею

1,3 кв. м, про що апеляційний суд було повідомлено під час розгляду справи

в апеляційному порядку, отже прийнятою постановою порушено її права

як власника квартири.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що на підставі договору дарування від 09 вересня 2020 року він є власником 3/15 частин будинку

на АДРЕСА_1 , про що апеляційний суд було повідомлено під час розгляду справи в апеляційному порядку, отже ухваленою постановою порушено його права як власника цього приміщення.

Доводи інших учасників справи

У січні та у лютому 2021 року АТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких просило в задоволенні касаційних скарг відмовити та залишити оскаржувану постанову без змін.

Зазначає, що договори відчуження нерухомого майна укладені під час слухання справи з метою ухилення від виконання зобов`язань за кредитним договором, що лише підтверджує підставність поданої банком заяви про забезпечення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, справу витребувано

з Броварського міськрайонного суду Київської області.

Відмовлено у задоволенні заяви про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що у травні 2018 року АТ «Універсал Банк» подало позов,

в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 23 січня 2008 року № 010-2008-055 у розмір 60 000,00 дол. США.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 09 липня 2020 року відповідачеві ОСОБА_2 належить на праві власності: 3/15 частин будинку на АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 , та нежиле приміщення АДРЕСА_2 .

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації від 10 липня 2020 року

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вартість будинку з надвірними спорудами за адресою:

АДРЕСА_1 , становить 109 369,00 грн, вартість квартири АДРЕСА_2 становить

211 449,00 грн, вартість нежилого приміщення

АДРЕСА_2 становить 4 070,00 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 може відчужити належне їй майна

на користь третіх осіб, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, АТ «Універсал Банк» подало до суду заяву про забезпечення позову.

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду відзив

на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що 31 липня 2020 року вона відчужила квартиру АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення, розташоване за цією ж адресою, ОСОБА_4 , а у вересні 2020 року 3/15 частин будинку на АДРЕСА_1 вона відчужила ОСОБА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити

чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок,

що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення

до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має

з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав

та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення

чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Обов`язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом,

у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову від 15 липня 2020 року, поданого у 2018 році, АТ «Універсал Банк» посилалось на те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Зокрема, вказувало, що розмір заборгованості становить 88 571,14 дол. США, відповідачі тривалий час

не вчиняють дій щодо погашення заборгованості, тому невжиття заходів забезпечення позову надасть можливість ОСОБА_2 вчинити дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, за рахунок якого можна задовольнити позов, що істотно ускладнить чи взагазі унеможливить ефективний захист

та поновлення порушених прав АТ «Універсал Банк».

Установивши, що між сторонами виник спір з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором, надавши належну правову оцінку доказам позивача,

на які він посилається як на підставу для забезпечення позову, врахувавши фактичні обставини справи та дії відповідача, у тому числі те, що під час розгляду справи ОСОБА_2 відчужила належне їй нерухоме майно, за рахунок якого позивач міг задовольнити свої вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно в межах заявлених позовних вимог, оскільки існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вжиття заходів забезпечення позову має тимчасовий характер та поширюється на час розгляду справи, а тому, накладення арешту на належне ОСОБА_2 майно не можна розцінювати як порушення права власності інших осіб, які набули таке право під час розгляду справи. За наявності підстав нові власники майна вправі порушити питання про скасування або зміну заходів забезпечення позову.

До того ж обставини відчуження нерухомого майна, про накладення арешту

на яке порушував питання позивач, свідчить саме про існування об`єктивних ризиків невиконання чи утруднення виконання у майбутньому можливого рішення суду у цій справі.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права

й порушення судами норм процесуального права, фактично зводяться

до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що відповідно

до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська