Справа № 308/12392/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Данко В.Й.,

за участю секретаря судового засідання - Павлюх Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у 01 липня 2003 року вона - ОСОБА_1 отримала в дар на підставі договору дарування незакінчений будівництвом житловий будинок, розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Вказує, що надалі, у 2005 році, а саме 20 вересня 2005 року вона уклала із акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк України» кредитний договір № CNL 800/057/2005, згідно з яким отримала кредит чотирма траншами на загальну суму 78 000 доларів США для фінансування будівельних робіт та закупівлі будівельних матеріалів на будівництво будинку. Договір було укладено строком до 2025 року. Одночасно із договором кредиту було укладено договір іпотеки, згідно з яким, для забезпечення повного і своєчасного виконання взятих на себе зобов`язань, вона надала банку в іпотеку земельну ділянку, площею 0599 га та будь-яке нерухоме майно, що буде побудоване на ній за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що у 2007 році вона закінчила будівництво будинку, ввела його в експлуатацію та отримала правовстановлюючі документи на будинок, ставши його власником.

Стверджує, що протягом всього часу вона виконувала взяті на себе зобов`язання стосовно повернення кредитних коштів. Спорів та розбіжностей щодо умов виконання договору не виникало, банк не ініціював дострокового повернення чи примусового стягнення суми боргу, не звертався до суду.

Вказує також, що у 2015 році у неї виникли фінансові проблеми, що були пов`язані із різким коливанням курсу валюти, зменшенням доходів, а тому вона звернулась до позичальника - банку із заявою про реструктуризацію боргу, однак їй було відмовлено, востаннє листом від 27 квітня 2016 року, який вона отримала 13 травня 2016 року з посиланням на подальшу співпрацю та сумлінне виконання нею взятих зобов`язань щодо повернення боргу.

Однак, зазначає, що надалі вона отримала із регіонального відділення банку іншого листа-повідомлення, датованого 06 травня 2016 року, яким її проінформували про зміну кредитора та іпотекодержателя в межах укладеного нею у 2005 році кредитного договору № CNL 800/057/2005. Згідно з даним листом банк відступив право вимоги на користь « ..громадянина України ОСОБА_3 ...» на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 06 травня 2016 року.

Вважаючи укладений договір між банком та фізичною особою - ОСОБА_3 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 06 травня 2016 року незаконним, вона звернулася до суду із позовом про визнання договору, укладеного 06 травня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП БАНК» про відступлення права вимоги за кредитним договором CNL 800/057/2005 від 20 вересня 2005 року та договором іпотеки № PCL 800/347/2005 - недійсним. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 квітня 2017 року позов було задоволено і вищевказаний договір було визнано недійсним. Постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року таке рішення суду першої інстанції було підтверджено.

Однак, вказує, що за час судового розгляду вищевказаного позову про визнання договору відступлення права вимоги за кредитним договором недійсним, ОСОБА_3 11.12.2018 року розпорядився як заставодержатель належним їй - ОСОБА_1 майном, а саме: земельною ділянкою, площею 0,0599 га та будинком, за адресою по АДРЕСА_1 і дав дозвіл на їх реалізацію.

Вважає, що про триваючий судовий розгляд цивільної справи за позовом про визнання договору відступлення права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки ОСОБА_3 достеменно знав, оскільки був стороною у справі.

Зазначає, що 21.01.2019 року за результатом проведення електронних торгів ОСОБА_2 було придбано належне їй майно, що перебувало в іпотеці - земельну ділянку, площею 0,0599 га та житловий будинок , що побудований на ній за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Селехманом О.А. 07.03.2019 року було внесено запис про право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

29 травня 2019 року Постановою Верховного Суду договір від 06 травня 2016 року про відступлення права вимоги за кредитним договором CNL 800/057/2005 від 20 вересня 2005 року та договором іпотеки № PCL 800/347/2005, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП БАНК», визнано недійсним. Однак, майно, що було предметом іпотеки: земельна ділянка, площею 0,0599 га та житловий будинок, що побудований на ній за адресою: АДРЕСА_1 , вже вибули з її володіння і перейшли до нового власника - ОСОБА_2 .

Таким чином, стверджує, що майно вибуло з її володіння поза її волею, за розпорядженням ОСОБА_4 , який не наділений таким правом. Вона ж була позбавлена свого єдиного майна та єдиного житла для себе та своєї доньки. Будинок по АДРЕСА_1 і земельна ділянка, на якій він розташований, вибули з її володіння поза її волею, за рішенням іпотекодержателя ОСОБА_3 , який набув таке право відповідно до договору від 06 травня 2016 року про відступлення права вимоги за кредитним договором CNL 800/057/2005 від 20 вересня 2005 року та договором іпотеки № PCL 800/347/2005, укладеним із ПАТ - «ОТП БАНК», який визнано недійсним. Між нею - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не існує жодних юридичних відносин.

Оскільки, майно вибуло без волі її власника, то вважає, що вона наділена правом витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

На підставі вищевикладеного впросить суд:

1. Витребувати від ОСОБА_2 на її користь житловий будинок, загальною площею 275,1 кв. м., житлова площа, 50,1 кв. м, розташований в АДРЕСА_1 .

2. Витребувати від ОСОБА_2 на її користь земельну ділянку площею: 0,0599 (га), кадастровий номер: 2110100000:52:001:0091, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

26.01.2021 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

22.02.2021 року відповідач - ОСОБА_2 подав через канцелярію суду відзив по справі, в якому зазначає, що вважає, що дана позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вказує, що 20.09.2005 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффазенбанк Україна» (правонаступник AT «ОТП Банк») було укладено кредитний договір № CNL-800/057/2005, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 40 000,00 доларів США.

14.03.2006 року між тими самими сторонами укладено Додаткову угоду №1, якою погоджено внести зміни до п. 1.1 кредитного договору та передбачено, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 78 000,00 доларів США.

Вказує, що положеннями п. 1.2.1 кредитного договору встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язувалася використати кредитні кошти саме на будівництво нерухомого майна. При цьому, розділ «Визначення термінів» кредитного договору визначав, що для цілей договору термін «нерухоме майно» визначається, як житловий будинок та інші господарські споруди, за адресою: АДРЕСА_1 (встановлено рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2017 року у справі № 308/5729/16-ц).

Отже, зазначає, що позивач до моменту укладення кредитного договору не мала у власності спірного будинку та здійснила його будівництво за кредитні кошти.

У зв`язку з ухиленням ОСОБА_1 від виконання зобов`язань перед банком, 06.05.2016 року між ОСОБА_3 та AT «ОТП Банк» було укладено Договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № CNL-800/057/2005, за умовами якого новий кредитор сплатив на користь AT «ОТП Банк» 1 356 643 грн. 30 коп. в рахунок набуття права вимоги погашення боргу (обставини, встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 квітня 2017 року у справі № 308/5729/16-ц).

Станом на дату відступлення права вимоги боргові зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором складали 77 794, 28 доларів США. Таким чином, за кредитним договором ОСОБА_1 повернула тільки 205,72 доларів США тіла кредиту (обставини, встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 квітня 2017 року у справі № 308/5729/16-ц).

Стверджує, що на даний момент часу ОСОБА_3 не реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки саме за тими борговими зобов`язаннями, які виникли у пані ОСОБА_1 перед банківською установою на підставі кредитного договору.

Вказує, що окремо від зазначених правовідносин: чоловіком позивачки ОСОБА_5 у борг від громадянина ОСОБА_3 отримано грошові кошти у розмірі 110 000 доларів США, які не були повернуті, та щодо яких виник спір.

Так, 13.01.2014 року між ОСОБА_5 (позичальником) та ОСОБА_3 (позикодавцем) укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позикодавець передав позичальнику 909 370 грн. 00 коп. у еквіваленті 110 000 дол. США на строк до 30.01.2015 року.

Зазначений договір позики укладено за нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_1 (обставини, встановлені постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 308/13831/15-ц).

Враховуючи те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором позики не виконали в цілому (не повернуто жодної гривні), ОСОБА_3 був вимушений звертатися до суду за захистом порушеного права та отримав судове рішення про стягнення боргу.

Так, вказує, що рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2016 у справі № 308/13831 /15-ц (залишено без змін постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року), стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість на загальну суму в розмірі 4 331 497 грн., 19 коп., з якої: 2 783 199 грн. 54 коп. - сума основного боргу, що еквівалентно сумі 110 000 доларів США за курсом НБУ станом на 27 квітня 2016 року; 1 444 671 грн. 17 коп. - сума пені за неповернення основного борту та 103 626 грн. 51 коп. - три відсотки річних (обставини, встановлені постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №308/13831/15-ц).

Згодом, Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області як судом першої інстанції, ОСОБА_3 видано виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 на виконання резолютивної частини судового рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року у справі № 308/13831/15-ц.

За вказаним виконавчим документом, приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області - Лукеча О. В. було відкрито виконавче провадження № 57244163.

Стверджує, що саме у межах виконавчого провадження № 57244163 (відкритого на виконання судового рішення щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 за договором позики) та в порядку встановленому для виконання судових рішень, спірний будинок разом з земельною ділянкою було продано шляхом його реалізації на електронних (прилюдних) торгах (назва організатора торгів: ДП «Сетам»; реєстраційний номер лота: 322841; дата проведення торгів: 21.09.2019).

Протоколом ДП «Сетам» про проведені електронні торти № 383690 ОСОБА_2 визнано їх переможцем. В подальшому, - 07.03.2019 року за відповідачем було зареєстровано право власності на будинок. Реєстрація права власності на будинок здійснена на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна № 468 від 07.03.2019 року, виданого приватним нотаріусом Селехманом О.А. 07.03.2019 року.

Пояснює, що саме за таких умов ОСОБА_2 набув право власності на житловой будинок загальною площею 275,1 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею: 0,0599 га, кадастровий номер: 2110100000:52:001:0091, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, стверджує, що набуття ОСОБА_2 права власності на спірну нерухомість не було наслідком реалізації ОСОБА_3 його права на звернення стягнення на предмет іпотеки, яке виникло на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитним договором № CNL-800/057/2005, що наразі визнаний недійсним.

Натомість, як пояснено вище, ОСОБА_3 реалізував своє право на звернення до суду та стягнення грошових коштів за іншим борговим зобов`язанням з відмінним суб`єктним складом та умовами, які жодним чином не пов`язані з кредитним договором та пов`язаними з ним правочинами.

Враховуючи, що подружжя ОСОБА_5 - ОСОБА_1 (боржники у виконавчому провадженні) відмовилися добровільно виконувати рішення суду, приватним виконавцем було дотримано процедури розшуку майна боржників та звернення на нього стягнення з метою задоволення вимог стягувача.

При цьому, стверджує, що такі вимоги стягувача жодним чином не були пов`язані з вимогами, що випливали з договору про відступлення права вимоги за кредитним договором № CNL-800/057/2005.

Таким чином, недійсність договору про відступлення права вимоги:

- не впливає на наявність у ОСОБА_3 права вимоги за договором позики від 13.01.2014 року, укладеним між ОСОБА_5 (позичальником) та ОСОБА_3 (позикодавцем) за згодою ОСОБА_1 ;

- не впливає на чинність судового рішення про стягнення на користь ОСОБА_3 з подружжя ОСОБА_5 - ОСОБА_1 заборгованості за даним правочином;

- не впливає на висновок про наявність відмінної правової підстави відкриття виконавчого провадження щодо стягнення такої заборгованості з подружжя ОСОБА_5 - ОСОБА_1 ;

- не тягне за собою жодних наслідків у вигляді спростування законності усіх дій та рішень у межах виконавчого провадження, у тому числі тих, що були спрямовані на розшук та реалізацію майна боржників;

- не породжує наслідків у вигляді недійсності торгів, їх результатів (презумпція правомірності).

Цим самим, недійсність договору про відступлення права вимоги не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з обставинами набуття права власності ОСОБА_2 на спірну нерухомість, оскільки таке право набуте останнім з інших правових підстав.

Також зазначає, що з додатків до позовної заяви вбачається, що 11.12.2018 року ОСОБА_3 надано згоду на задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні № 57244163. Такі дії були цілком законними, оскільки ОСОБА_3 був наділений правовим статусом іпотекодержателя відносно нерухомого майна, за рахунок якого задовольнялися вимоги за іншими борговими зобов`язаннями.

Отже, сама по собі згода на реалізацію майна лише означає, що іпотекодержатель, ризикуючи власними інтересами, погоджується на задоволення вимог інших стягувачів боржника. І саме тому, єдиним суб`єктом, права якого могли б бути порушені внаслідок надання ОСОБА_3 вищевказаної згоди є AT «ОТП Банк». Водночас зазначає, що немає жодних засвідчень тому, що AT «ОТП Банк» вважає свої права та інтереси порушеними за наслідком втрати можливості задоволення власних вимог до ОСОБА_1 за кредитними зобов`язаннями.

У свою чергу, ОСОБА_1 у зазначеному виконавчому провадженні перебувала в статусі боржника, а тому не мала і не могла мати жодного впливу на відносини з приводу звернення стягнення на заставлене майно, відповідно, жодне право позивача не було порушено у зв`язку з наданням ОСОБА_3 згоди на задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні № 57244163.

Окрім цього зазначає, що будинок разом з земельною ділянкою було продано ОСОБА_2 , шляхом його реалізації на електронних (прилюдних) торгах у порядку, встановленому для виконання судового рішення - рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року у справі № 308/13831/15-ц. Таке рішення станом на сьогодні не є скасованим.

Враховуючи, що відповідач придбав майно в ході виконання судового рішення, яке не є скасованим, вважає, що витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірне майно не вбачається можливим.

Більш того, звертає увагу суду, що конструкція, застосування якої бажає позивач (за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат), у цьому випадку є неприйнятною та покладала б на набувача індивідуальний і надмірний тягар. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц та постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/ 15-ц.

Щодо підстав, за яких особа набуває право на захист в порядку, визначеному ст. 388 ЦК України, - позивачкою зазначено про те, що наче спірне майно вибуло з її володіння поза її волею. Однак, у цій частині, звертає увагу на те, що майно вибувало з володіння позивачки у позадоговірних відносинах, - у спосіб примусового виконання судового рішення. У межах такого виконавчого провадження, пані ОСОБА_1 як боржник була обізнана з усіма правовими наслідками невиконання нею рішення суду, а включно, - звернення стягнення на майно боржника з метою задоволення вимог стягувача. Більш того, пані ОСОБА_1 самовільно вступала у договірні відносини, які передували виконавчому провадженню та передбачали (прямо або опосередковано) можливий правовий наслідок у вигляді втрати права на спірне майно. При цьому, згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку», застереження в іпотечному договорі про можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на вищевикладене, просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.07.2021 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за вказаною позовною заявою до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. Однак, представник позивача ОСОБА_8 надала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просила провести розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Однак представник відповідача ОСОБА_9 надав суду заяву, в якій просить відмовити в задоволенні позовних вимог та провести розгляд справи у їх відсутності.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 47552438 від 13.11.2015 року, ОСОБА_1 була власником житлового будинку загальною площею 275,1 кв.м, житловою площею - 50,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 01.07.2003 року серії ВАМ № 266089, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міфського нотаріального округу Селехманом О.А., укладеного між ОСОБА_10 (даритель) та ОСОБА_1 (обдарованою), відповідно до п. 1 якого даритель подарував, а обдарована прийняла в дар незакінчений будівництвом житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,045 га в АДРЕСА_1 .

З копії рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (справа № 308/5729/16-ц) від 27.04.2017 року, вбачається, що 20.09.2005 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффазенбанк України» було укладено кредитний договір № CNL800/057/2005, згідно якого вона отримала кредит на загальну суму 78 000 дол. США, для фінансування будівельних робіт та закупівлі будівельних матеріалів на будівництво будинку, строком до 2025 року.

З матеріалів справи також вбачається, що 20.09.2005 року між АКБ «Райффазенбанк Україна» та гр. ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки PCL 800/347/2005, предметом якого відповідно до п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. п. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3 іпотечного договору стала земельна ділянка, заг. площею 0,0599 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 041221, виданого Ужгородською міською радою19.08.2005 року та нерухоме майно, а саме житловий будинок та інші господарські споруди, що будуть збудовані на земельній ділянці, зазначеній в п. 3.1.1 цього договору та стане власністю іпотекодавця в майбутньому.

З копії рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (справа № 308/5729/16-ц) від 27.04.2017 року також вбачається, що банк 06.05.2016 року відступив право вимоги на користь ОСОБА_3 , на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитним договором CNL800/057/2005 від 20.09.2005 року та договором іпотеки PCL 800/347/2005 від 20.09.2006 року.

Судом встановлено, що вищезазначеним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2017 року (справа № 308/5729/16-ц) визнано договір, укладений 06.05.2016 року між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» про відступлення права вимоги за кредитним договором CNL 800/057/2005 від 20 вересня 2005 року та договором іпотеки №PCL 800/347/2005 року - недійсним.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.05.2019 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04.12.2017 року скасовано, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2017 року залишено в силі.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, номер інформаційної довідки 159123637 від 12.03.2019 року, а також номер інформаційної довідки 176235568 від 02.08.2019 року, вбачається, що власником житлового будинку загальною площею 275,1 кв.м, житловою площею - 50,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на даний момент є ОСОБА_2 , номер запису про право власності 30629321 на підтставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленного майна, серія та номер 468, виданого 07.03.2019 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. Даний факт також підтверджується протоколом № 383690 проведення електронних торгів від 21.01.2019 року.

З копії акту про реалізацію предмета іпотеки від 04.02.2019 року (ВП № 57244163) вбачається, що Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 12.09.2018 року видано виконавчий лист № 308/13831/15-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості на загальну суму 4331497,19 грн., з якої 2783199,54 грн. - основний борг, 1444671,17 грн. - пеня за неповернення основного боргу та 103626,51 грн. - три відсотки річних. Також стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 по 3045,00 грн. з кожного судового збору.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 41 Закону України «Про іпотеку» передано на реалізацію нерухоме майно (предмет іпотеки): житловий будинок загальною площею 275,1 кв.м, житловою площею - 50,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з рішення колегії судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2016 року, отримного з Єдиного реєстру судових рішень № 308/13831/15-ц, де, як встановлено із сайту судової влади, сторонами у справі є: позивачем - ОСОБА_3 , відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість на загальну суму в розмірі 4331497,19 грн. та 3045,00 грн. судового збору.

Судом також встановлено, що Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2016 року залишено без змін.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (ст. 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (постанова Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, № 1522/25684/12).

Також, згідно з положеннями ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 року (справа № 3-98гс11) викладено правовий висновок, що частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна у добросовісного набувача, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.

Однак, Верховний Суд України у постанові від 13 лютого 2013 року (справа № 6-174цс12) виклав правовий висновок та зазначив про те, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу). При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованим в указаному Міністерстві 2 листопада 1999 року за № 745/4038.

У разі, якщо проведені на виконання судового рішення прилюдні торги з реалізації майна визнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, то особа, яка придбала це майно, не є добросовісним набувачем, у якого майно не може бути витребувано відповідно до положень статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 03.10.2011 року у справі № 3-98гс11).

Як уже зазначалося вище, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області видав 12.09.2018 року виконавчий лист № 308/13831/15-ц (ВП № 57244163) про стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості на загальну суму 4331497,19 грн.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 41 Закону України «Про іпотеку» передано на реалізацію нерухоме майно (предмет іпотеки): житловий будинок загальною площею 275,1 кв.м, житловою площею - 50,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Власником житлового будинку загальною площею 275,1 кв.м, житловою площею - 50,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на даний момент є ОСОБА_2 , номер запису про право власності 30629321 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленного майна, серія та номер 468, виданого 07.03.2019 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А.

Однак, враховуючи, що судове рішення, яке було підставою для проведення публічних торгів з реалізації нерухомого майна, а саме рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2016 року у справі № 308/13831/15-ц ніким не скасоване, проведені на виконання цього судового рішення прилюдні торги з реалізації майна не визнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства, суд приходить до висновку, про відсутність підстав витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_2 на підставі ст. 388 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 14.11.2019 року у справі № 757/5515/16-ц зроблено висновок, що згідно з вимогами ст. 388 ЦК України держава гарантує особливий захист права власності добросовісного набувача (особа, яка придбала майно з публічних торгів) на придбане майно тим, що таке майно не може бути витребуване у нього в разі, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 607/13132/13-ц.

Окрім цього, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 29 травня 2019 року Постановою Верховного Суду договір від 06 травня 2016 року про відступлення права вимоги за кредитним договором CNL 800/057/2005 від 20 вересня 2005 року та договором іпотеки № PCL 800/347/2005, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП БАНК», визнано недійсним. Однак, майно, що було предметом іпотеки: земельна ділянка, площею 0,0599 га та житловий будинок, що побудований на ній за адресою: АДРЕСА_1 , вже вибули з її володіння і перейшли до нового власника - ОСОБА_2 . Таким чином, стверджує, що майно вибуло з її володіння поза її волею, за розпорядженням ОСОБА_4 , який не наділений таким правом.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що набуття ОСОБА_2 права власності на спірну нерухомість не було наслідком реалізації ОСОБА_3 його права на звернення стягнення на предмет іпотеки, яке виникло на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитним договором № CNL-800/057/2005, що наразі визнаний недійсним.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 реалізував своє право на звернення до суду та стягнення грошових коштів за іншим борговим зобов`язанням, з відмінним суб`єктним складом (виконавче провадження № 57244163 відкрито на виконання судового рішення щодо стягнення боргу з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за договором позики) та умовами, які жодним чином не пов`язані з кредитним договором та пов`язаними з ним правочинами (майно було продано шляхом його реалізації на електронних торгах в порядку встановленому для виконання судових рішень).

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, недійсність договору про відступлення права вимоги від 06.05.2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк» не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з обставинами набуття права власності ОСОБА_2 на спірну нерухомість, оскільки таке право набуте останнім з інших правових підстав, а отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 204, 387, 388, 392 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 18, 76-83, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко