АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 червня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: судді Медяного В.М.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
при секретарі: Сніжко О.А.,
за участю сторін у справі: позивача ОСОБА_1, діючого також згідно довіреності в інтересах позивача ОСОБА_2, представника відповідача Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради Федчишиної Л.А., представника відповідача Управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) Жукової Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради, Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої щорічної допомоги,
за апеляційною скаргою Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2009 року, -
встановила:
У березні 2009 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду кожний самостійно з окремими позовами до Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради, Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої щорічної допомоги, ОСОБА_2 як інваліду 2-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи в сумі 2905 грн., а ОСОБА_1 як інваліду 3-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи в сумі 2330 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.04.2009 року дані позови об’єднані в одне провадження.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі посилаються на те, що вони є постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та інвалідами відповідно, ОСОБА_2 - 2-ї групи, ОСОБА_1 - 3-ї групи. Відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 3-ї групи має складати в розмірі 4-х, а інвалідам 2-ї групи в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат. Незважаючи на це, позивачам у 2008 році виплачено: ОСОБА_2 - 120 гривень, а ОСОБА_1 - 90 гривень допомоги. В той же час розмір мінімальної заробітної плати наприкінці 2008 року був 605 гривень. В результаті позивачам не доплачено допомогу в 2008 році ОСОБА_2 в сумі 2905 грн., а ОСОБА_1 - 2330 грн., які вони просили стягнути з Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради.
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2009 року п озови задоволено. Визнано неправомірними дії Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради та Управління праці та соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розміру щорічної одноразової допомоги на оздоровлення. Стягнуто з Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради на користь ОСОБА_2 недоплачену щорічну одноразову допомогу на оздоровлення за 2008 рік в сумі 2905 гривень. Стягнуто з Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну одноразову допомогу на оздоровлення за 2008 рік в сумі 2330 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач Головне управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради просить постанову суду від 13 травня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивачам відмовити, посилаючись на неповне з’ясування та недоведеність всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення сторін у справі, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а постанову суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачі є постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, про що їм видані відповідні посвідчення. Також згідно довідок МСЕК серії 2-18 НОМЕР_1 від 07.12.1998 року та НОМЕР_2 від 09.04.1999 року ОСОБА_2 є інвалідом - II групи, ОСОБА_1 - III групи.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, як: постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», інвалідам І, II груп щорічно виплачується грошова допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а інвалідам III групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Судом встановлено, що позивачам виплати грошової допомоги на оздоровлення здійснювались в розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема в розмір: інвалідам III групи - 90 гривень, а II групи - 120 гривень за 2008 рік згідно Постанови КМ України від 12.07.2005 року № 562.
Судом першої інстанції встановлено, з чим також погоджується і колегія суддів, виплата щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірах визначених Кабінетом Міністрів України, не є правомірним.
Так, відповідно до ч. 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом № 796-ХІІ зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного Закону встановлено, що її розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
У Законі № 796-ХІІ викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-ХІІ, є безпідставним.
Крім того, ст. 62 Закону № 796-ХІІ, на яку посилаються відповідачі в обґрунтування своїх заперечень проти позову, надано право Кабінету Міністрів України лише роз'яснювати порядок застосування закону, а не змінювати його положення.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевогс самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Здійснюючи нарахування та виплату позивачам грошової допомоги на оздоровлення, відповідачі не діяли у спосіб передбачений законом України, тобто не здійснювали нарахування та виплату у розмірі визначеному законом, а здійснювали нарахування та виплату у розмірі визначеному підзаконним нормативним актом, що є протиправним.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», зокрема зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України.
При вирішенні даної конкретної справи, суд першої інстанції також керувався принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно з’ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об’єктивний склад, права та обов’язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування постанови суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», звернуто увагу, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
З а таких вищевикладених обставин, відповідач, здійснивши позивачам виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2008 рік після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік», положення якого були не чинними на момент здійснення такої виплати, порушив права позивачів, а тому висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог є правильним.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. 15, 303, 307, 308, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради відхилити.
Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: В.М.Медяний
Судді: М.В.Матківська
В.В.Сопрун