АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 червня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: судді Медяного В.М.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
при секретарі: Сніжко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Козятинської державної адміністрації Вінницької області про стягнення допомоги по догляду за дитиною трирічного віку,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 7 квітня 2009 року, -
встановила:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Вінницького окружного адміністративного суду кожна зі своїм окремим позовом до Управління праці та соціального захисту населення Козятинської державної адміністрації Вінницької області про стягнення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 5.03.2009 року дані позови об’єднані в одне провадження.
В своїх позовах позивачі просили суд стягнути з відповідача недоплачену грошову допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку: на користь ОСОБА_1 - 1652 грн. 68 коп., на користь ОСОБА_2 - 4133 грн.37 коп. за період з 1 січня по 31 грудня 2007 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що вона є матір'ю малолітньої дитини дочки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» їй повинна надаватись грошова допомога в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, як особі, що фактично здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Але допомога надавалась в супереч вимогам ст. 15 зазначеного закону та всупереч ст.22 Конституції України в розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні місяців, але не менше 90 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб.
Позивачка ОСОБА_2 в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона є матір’ю малолітньої дитини сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім"ям з дітьми» їй повинна надаватись грошова допомога в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, як особі, що фактично здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Але допомога надавалась в супереч вимогам ст. 15 зазначеного закону та всупереч ст.22 Конституції України в розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні місяців, але не менше 90 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб.
Оскільки добровільно відповідач недоплачені кошти позивачам не відшкодовує, тому позивачі звернулись в суд із позовами, в яких просять захистити їх право та стягнути з відповідача на їх користь суми недоплаченої грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення ними трирічного віку.
Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 7 квітня 2009 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить постанову суду від 7.04.2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, зокрема неврахування судом тієї обставини, що з даним позовом вона звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду ще 08.04.2008 року.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, а в іншій частині постанову суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 309 ч. 1 п.п.1,4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 здійснює догляд за дочкою - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження. Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення Козятинської райдержадміністрації вона отримувала допомогу на дитину до досягнення дитиною трирічного віку з 20.07.2007 року по 31.12.2007 року - 733 гри. 27 коп.
ОСОБА_2 здійснює догляд за сином - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження. Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення Козятинської райдержадміністрації вона отримувала допомогу на дитину до досягнення дитиною трирічного віку з 19.01.2007 року по 31.12.2007 року - 1170 гри. 63 коп.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. З цього приводу Пленум Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади « звернув увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг прав і свобод встановлених Конституцією України і чинними законами.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян. їх зміст та обсяг є обмеження прав і свобод і може мати місце лише за умови введення відповідно до Конституції України, надзвичайного стану. Таку правову позицію Конституційний суд України висловив у рішенні від 20 березня 2002 року №5-рп/02р.
За змістом ч.2 п.5 рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зй суть закріпленого у ст..58 Конституції України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.
З огляду на це, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що посилання представника відповідача на те, що зазначені видатки регулюються виключно Законом України «Про державний бюджет України»на відповідні роки та Бюджетним кодексом України, які встановлюють порядок фінансування видатків, суперечить визначеному сі..8 Конституції України принципу верховенства права та встановленій ч.З ст.22 Конституції України гарантії, що при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту або обсягу існуючих прав і свобод, а тому не можуть бути взяті судом до уваги.
Крім того, встановлений ч.2 статті 95 Конституції України ч.2 статті.38 Бюджетного Кодексу України перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами , та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Встановлення Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників «Державного бюджету на 2007 рік ,, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним законом ..Залишивши незмінним зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги Закон про Державний бюджет на 2007 рік звузив обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасував конституційну гарантію забезпечення належних умов існування матерів, які здійснюють догляд за дітьми.
Конституційний Суд України своїм рішенням від 9.07.2007 року визнав такими, що не відповідають Конституції України, є неконституційними положення абзацу третього частини другої статті 56 Закону України «Про державний бюджет України» щодо встановлення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку. Дане рішення набуває чинності з часу проголошення.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов висновку проте, що позивачі мали право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, починаючи з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Колегія суддів в цій частині повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки враховуючи вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача щодо не проведення своєчасного перерахунку та виплати позивачам в період з 09 липня по 31грудня 2007 року допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними 3-го віку в розмірі, передбаченому ст.15 ЗУ “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.
Судом першої інстанції в цій частині повно з’ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об’єктивний склад, права та обов’язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права.
Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду в тій частині, що позивач ОСОБА_2 пропустила встановлений законом річний строк звернення до суду та питання про поновлення строку не ставила. Представник відповідача в свою чергу наполягав на відмові позивачам у позові також у зв'язку з пропуском строку звернення ними до адміністративного суду .
Відповідно до ст.. 99 ч.2 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.. 100 ч. 1 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів позивач ОСОБА_2 фактично не пропустила встановлений строк звернення до суду, оскільки з даним позовом за захистом своїх прав вона звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду ще 08 квітня 2008 року, що також підтверджується наданим нею суду повідомленням про вручення поштового відправлення №0063 з позовною заявою. З невідомих позивачу причин подана нею до суду позовна заява залишалася бути нерозглянутою у Вінницькому окружному адміністративному суді. Лише18.02.2009 року Козятинським міськрайонним судом винесена ухвала про залишення її позовної заяви без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Оскільки. постанова суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується, тому колегія суддів не вбачає підстав для її зміни чи скасування.
Відповідно до ч. ч. 1,3,4 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.
Колегією суддів під час розгляду справи не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст. 15, 303, 307, 309, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду 7 квітня 2009 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Козятинської державної адміністрації Вінницької області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 недоотриману допомогу по догляду за дитиною з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року до досягнення нею трирічного віку відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», встановивши зазначену доплату в розмірі прожиткового мінімуму на відповідний період для дітей віком до шести років, з урахуванням проведених раніше виплат.
В іншій частині постанову суду залишити без зміни.
Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: В.М.Медяний
Судді: М.В.Матківська
В.В.Сопрун