№ 2-2832/2010 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2010 р. Малиновський райсуд м.Одеси
в складі: головуючого судді Савинської І.О.
при секретарі Гриценко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в Одеській області, Державного казначейства України про стягнення збитків, матеріальної та моральної шкоди, спричиненого бездіяльністю державного органу України,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, уточнивши свої позовні вимоги, просить суд
стягнути з держави Україна в особі Міністерства юстиції України 132938 грн. посилаючись на те, що йому була спричинена майнова шкода у разі невиконання рішення Центрального районною суду м.Одеси від 16.10.1995 р., яким було стягнуто на користь позивача матеріальну шкоду з УКБ „Відродження" на суму 18466,4 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 311040 грн., яка виразилася у його душевних та фізичних стражданнях у зв'язку із бездіяльністю відповідача.
Помимо того, позивач просит стягнути транспортні розходи у сумі 3039 грн. та поновити йому строк позовної давності, стверджуючи, що він був пропущений з поважних причин, оскільки відповідач тривалий час затягував виконання своїх обов’язків та не реагував на нагадування позивача.
Представники відповідачів Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в Одеській області - Журбенко М.О, та Державного казначейства України – Желяскова О.М. позовні вимоги не визнали, просили застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у позові, зазначивши, що позивачем не надано доказів поважних причин пропуску позовної давності, що виключає можливість задоволення позову. Також, позивачем не надано обґрунтованих доказів, завдання йому моральної шкоди відповідачами.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що в позові необхідно відмовити.
У судовому засіданні встановлено, що 23.12.1995 р. набрало законної сили рішення Центрального районного суду м.Одеси від 16.10.1995 р., яким з УКБ „Відродження" на користь ОСОБА_1 було стягнуто матеріальної шкоди на суму НОМЕР_1 крб.
На підставі зазначеного рішення 25.12.1995 р. був виписаний виконавчий лист.
15.02.1996 р. виконавчий лист був прийнятий до виконання судовим виконавцем Центрального районного суду м. Одеси. Ним було встановлено, що УКБ «Відродження» не мав грошових коштів необхідних для виплати заподіяної матеріальної шкоди, в зв'язку з чим судовий виконавець приступив до примусового виконання рішення суду.
У травні 1996 р. ОСОБА_1 у рахунок виконання рішення отримав 4450 грн. та залишок боргу складав 12620 грн.
Тобто, після травня 1996 р. позивач взнав про порушене право, що пдтверджує переписка позивача з державними органами з приводу невиконання рішення суду.
На підставі Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 р. до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК України 1963 р.
Згідно ст.440 ЦК України 1963 р. ш кода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.
Згідно ст.440-1 ЦК України 1963 р. м оральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Згідно ст.442 ЦК України 1963 р. ш кода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов’язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі ч.ч.1 та 3 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Позивач звернувся до суду 13.10.2003 р., тобто після спливу 7 років.
ОСОБА_5 звертався до Центрального райсуду м.Одеси зі скаргою на бездіяльність ДВС з приводу невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів, але йому було у вимогах відмовлено 22.09.1998 р., рішення суду вступило в законну силу.
Ст.71 ЦК України 1963 р. передбачає строк позовної давності у 3 р. по зазначеним правовідносинам.
У термін 3 р. позивач без поважних причин не звернувся за захистом своїх порушених прав.
Тому суд вважає, що немає підстав для поновлення процесуальних строків.
Згідно ст.74 ЦК України 1963 р. вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
На підставі ст.75 ЦК України 1963 р. позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Ст.76 ЦК України 1963 р. передбачає, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст.78 і 79 цього Кодексу.
Ст.80 ЦК України 1963 р. передбачає, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Суд вважає, що відсутні підстави визнання поважності причини пропуску строку позовної давності у позивача, тому відмовляє у позові у зв'язку з закінченням строку позовної давності.
Керуючись ст.ст.10,11,57,60,67-70,72,208-209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.71,73-77,80,440,440-1,442 ЦК України 1963 р., суд,
ВИРІШИВ:
В позовних вимогах ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в Одеській області, Державного казначейства України про стягнення збитків, матеріальної та моральної шкоди, спричиненого бездіяльністю державного органу України - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі протягом 10 днів заяви про апеляційне оскарження з подальшою подачею протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя: