Справа №22-ц-4716/2010 рік                       Головуючий 1 інстанції: Вергун І.В.

Категорія: виплати на оздоровлення           Доповідач: Ситнік О.М.

                            Р І Ш Е Н Н Я

                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2010 року                                                                         м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

Головуючого, судді Овсяннікової А.І.

Суддів Ситнік О.М., СащенкаІ.С.

За участі секретаря Москаленко Е.А.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -

За апеляційною скаргою ОСОБА_1

На постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2010 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, у якій він вказував, що  є потерпілим від аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи, перебуває на обліку у Ізюмському УПСЗН.  Вважав, що як постраждалий внаслідок аварії на ЧАЕС має право відповідно до ст.48 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”  на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат на момент виплати. Просив поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав та зобов*язати УПСЗН здійснювати розрахунок та виплату щомісячної допомоги на оздоровлення відповідно до ч.4 та ч.7 ст.48 вказаного закону та стягнути з УПСЗН кошти у розмірі 1980 грн. за 2007 рік та 2505 грн. за 2008 рік і 3005 грн. за 2009 рік. Просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 500 грн.

Відповідач проти позову заперечував, вказали, що керувалися у своїй діяльності  законами України „Про Державний бюджет” на відповідні роки, просили застосувати строк позовної давності.

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2010 року у позові ОСОБА_1 відмовлено за тих підстав, що до виплат за 2007 та 2008 роки суд застосував строк позовної давнини, вказавши, що з моменту звернення до суду 14 січня 2010 року пройшло більше року і позивачем не наведено поважних підстав для поновлення строку, а щодо виплат за 2009 рік, то суд вважав, що вказана виплата носить разовий характер і ОСОБА_1 реалізував своє право, отримавши у квітні 2009 року 120 грн. допомоги на оздоровлення.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про задоволення його позовних вимог, посилаючись на недопущення обмеження прав на отримання допомоги та вказуючи, що суд першої інстанції неправомірно застосував строк позовної давності, бо відповідь УПСЗН про відмову у перерахунку допомоги він отримав у 2009 році. Також вказував на невірне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, які з’явилися, вивчивши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2008 рік та 2009 рік   колегія суддів  виходить з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» постраждалим особам  першої категорії щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі п’яти   мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.  Аналогічна вимога передбачена ст.2 ЦПК України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний  захист  громадян, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи», з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не постанови Кабінету Міністрів України №836   від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та  № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

Крім того, судом не враховано те, що розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України,  не відповідає визначеному Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» на відповідні роки.

 Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Таким чином, не обґрунтованим є висновок суду щодо не визнання неправомірними дій відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення  відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та  № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, стосовно виплати за  2007 та 2008 роки, то колегія суддів виходить з того, що у даному випадку строк на звернення до суду за захистом свого права, передбачений ч.2 ст.100 КАС України, яка підлягала застосуванню на час ухвалення постанови, не пропущено, оскільки із відповіді УПСЗН про відмову у перерахунку допомоги на оздоровлення вбачається, що така відповідь отримана ОСОБА_1  лише у грудня 2009 року, а у січні 2010 року він уже звернувся до суду з відповідним позовом.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне, зазначивши, що ОСОБА_1 не пропущено строк позовної давності, разом з тим, згодитися із висновком суду першої інстанції щодо відмови у перерахунку та стягненні допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки, виходячи з наступного:

Із довідки УПСЗН вбачається, що допомога на оздоровлення у 2007 році ним отримана 29 травня 2007 року., а у 2008 році – 22 квітня 2008 року відповідно.  У вказані період посадові особи УПСЗН керувалися чинним на той час законодавством, а саме Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” та законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік”, згідно до яких положення ст.48 Закону України ”Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не діяли, а почали діяти лише з 9 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року, тобто з моменту набрання чинності відповідними рішеннями Конституційного Суду України  за №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року. Тобто, на момент отримання ОСОБА_1 одноразової допомоги на оздоровлення діяли закони, відповідно до яких йому було нараховано та виплачено вказану допомогу. На час реалізації ОСОБА_1 свого права на отримання допомоги, він отримав її у розмірі, що був чинним на час отримання. У зв*язку з цим, обов*язок УПСЗН  з нарахування та виплати допомоги припинився із моменту її отримання ОСОБА_1

Однак, відповідно до закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” дія ст.48 закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не зупинялася і жодних законів з приводу урегулювання вказаного питання не приймалося. Тому  у 2009 році діяла ст.48 названого закону, яка передбачає розмір допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Виплата допомоги відбулася 16 квітня 2009 року. Відповідно до ст.55 закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” установлено з 1 січня 2009 року розмір мінімальної
заробітної плати 605 гривень,  з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, . Тобто, на час виплати допомоги, її розмір мав становити: (625 грн.х 5)-120 грн.=3005 грн.

У цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України  відшкодування моральної шкоди можливе за наявності сукупності кількох чинників: протиправних дій причинителя шкоди, вини, наявності шкоди та причинного зв*язку між протиправними діями ( бездіяльністю) та спричиненою шкодою. ОСОБА_1 не наведено підстав, за яких він вважав, що розмір моральної шкоди має становити саме 500 грн. та не надав відповідних доказів.

У цій частині колегія суддів відмовляє позивачеві у позові.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п. 3 ч.ю1 ст.309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2010 року змінити. Скасувати постанову в частині відмови ОСОБА_1 у позові про визнання протиправною бездіяльності,  зобов’язанні вчинити певні дії та стягненні допомоги на оздоровлення за 2009 рік і у цій частині ухвалити нове рішення.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області  щодо не здійснення перерахунку, нарахування та виплати ОСОБА_1 недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2009 рік у відповідності до ст.48 закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області призначити та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення за 2009 рік у відповідності до ст.48 закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з урахуванням здійснених виплат, у розмірі 3005 грн. ( трьох тисяч п*яти грн.).

Відмовити ОСОБА_1 у позові про відшкодування моральної шкоди.

У іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом 2 місяців від дня набрання ним законної сили.

Головуючий, суддя

Судді