ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2010 р. Справа № 2-а-928/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : Богданов О.В.
відповідача : Попова О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого науково - дослідного підприємства "Еліта"
до: Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
ВСТАНОВИВ :
Подано позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000362301/0 та № 00003723010 від 29.12.2010 року.
В якості обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що прийняті на підставі акту перевірки податкові повідомлення-рішення є протиправними, а тому підлягають скасуванню. У висновках акту перевірки вказано, що товариством порушено п.3.1 ст.3,п.51 п.п. 5.2.1 ст.5, п.п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 7.4.4 п.7.4,п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7, абз.11 п.9.8 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість". Позивач не погоджується з наведеними в акті перевірки порушеннями, та змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених письмово та доданих до матеріалів справи (а.с.46), зазначивши, що під час проведення перевірки, на основі представлених документів було встановлено, що позивачем в періоді, що перевіряється проведено взаєморозрахунки з ФГ "Токарчука В.М.", а саме від ФГ "Токарчука В.М." було отримано податкову накладну № 19 від 06.10.2007 року на суму 48038 грн. в т.ч. ПДВ 8006,40 грн. на отримання послуг комбайна (67,84т) та автомобіля (40 га), однак всупереч зазначеним в акті фактам позивачем додано до позовної заяви інша накладна № 19 від 31.10.2007 року на таку ж суму 48038 грн. в т.ч. ПДВ 8006,40 грн. та виписану одним і тим же постачальником ФГ "Токарчука В.М.". Відповідач вказує на ту обставину, що в перевіряємому періоді не було виявлено використання земельних ділянок, так як розрахунок по орендній платі на 2007 рік не подавався підприємством, наслідком чого є віднесення платником до валових витрат витрати, що не пов’язані з їх подальшим використанням у власній господарській діяльності. Крім того, під час перевірки встановлено, що при анулюванні свідоцтва платника ПДВ позивачем не проведено умовний продаж по ТМЦ податковий кредит по яких був включений до декларації з ПДВ за попередні періоди, чим було занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість за грудень 2008 року в сумі 42090 грн. А тому, враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважає дії по проведенню виїзної планової перевірки правомірними, оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, у зв’язку з чим в задоволенні позову просить відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що Гайсинською міжрайонною державною податковою інспекцією на підставі пункту 1 ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо науково-дослідного підприємства "Еліта" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року, іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року, валютного законодавства за період з 01.07.2007року по 30.09.2009 року, про що складено акт від 17.12.2009р. № 2488/2301/20118933.
За висновками цього акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000362301/0 від 29.12.2009р. яким визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 75144,00 грн., з яких за основним платежем 50096,00 грн. та за штрафними санкціями 25048,00 грн.; та податкове повідомлення-рішення № 0000372301/0 від 29.12.2009р., яким визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток в загальній сумі 15010,50 грн., з яких основний платіж - 10007,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 5003,50 грн.
Як вбачається з акту перевірки від 17.12.2009р., підставою для винесення згаданих податкових повідомлень-рішень було : 1) порушення позивачем п.3.1 ст. 3, п.5.2.1 п. 5.2 статті 5, п.п. 11.3.1. п. 11.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року занижено прибуток, що підлягає оподаткуванню на суму 40032,00 грн. в результаті занижено податок на прибуток в сумі 10007,00, в т.ч. 4 квартал 2007 року 10070,00 грн. 2) порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п.7.7.1 п.7.1 ст. 7, абз.11 п.9.8 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся на загальну суму в т.ч. за жовтень місяць 2007 року в сумі 8006,00 грн., за грудень місяць 2008 року 42090,00 грн.
Що стосується порушення п.5.1 п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" перевіркою встановлено, що позивачем до складу валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) включено витрати, які не пов'язані з їх подальшим використанням у власній господарській діяльності в сумі 40032,00 грн., в результаті ТОВ "Еліта" завищено витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у рядку 04.11 на суму 40032,00 грн. в тому числі за 4 квартал 2007 року в сумі 40032,00 грн.
Під час проведення перевірки, відповідно до представлених документів було встановлено, що ТОВ ВНДП "Еліта" в перевіряємому періоді проводило взаєморозрахунки з ФГ "Токарчука В.М.", а саме було отримано податкову накладну № 19 від 06.10.2007 року на суму 48038,00 грн. в т.ч. ПДВ 8006,40 грн. (видаткову накладну на час перевірки представлено не було) на отримання послуг: послуги комбайна (67,84 т.) та послуги автомобіля (40га), до перевірки не було представлено документів, які свідчили б про факт розрахунку за отримані послуги. Позивачем було включено до суми валових витрат декларації з податку на прибуток, відповідно до даних бухгалтерського обліку. Фактично перевіркою не було виявлено використання земельних ділянок, розрахунок по орендній платі не подавався, тому на думку податкових інспекторів позивачем було віднесено до валових витрат витрати, які не пов'язані з їх подальшим використанням у власній господарській діяльності, це також вплинуло на формування податкового кредиту. На порушення п.3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року занижено прибуток, що підлягає оподаткуванню на суму 40032 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 10007,00 грн. в т.ч. 4 квартал 2007 року -10007,00 грн.
Суд дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення свідка - податкового ревізора, що здійснював перевірку ОСОБА_4, не погоджується з позицією відповідача, що відображена в акті з наступних підстав.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
До виробничо-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо науково-дослідного підприємства "Еліта" відповідно до положень 2 розділу статуту віднесено, зокрема виробництво сільськогосподарської і харчової продукції, її закупівля та реалізація.
Із змісту позовної заяви вбачається те, що позивач оскаржуючи податкові повідомлення - рішення відповідача не погоджується з висновками викладеними в акті перевірки, а саме стосовного того, що ТОВ ВНДП "Еліта" у ІV кварталі 2007 року було завищено валові витрати на суму 40032,00 грн., оскільки останні понесені позивачем не зв’язку з господарською діяльністю.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем до заяви надається податкова накладна №19 від 31.10.2007 року на суму 48038,00 грн., в.т.ч. ПДВ 8006,40 грн., у якій зазначено, що ТОВ ВНДП "Еліта" придбано у ФГ "Токарчука Володимира Мефодійовича" 48 т. пшениці, яка використовувалась у господарській діяльності підприємства.
Водночас, згідно висновку акту перевірки №2488/2301/20118933 від 17.12.2009 року, позивачем було вчинено порушення п.3.1 ст.3, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п. 11.3.1 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР, а саме під час перевірки, відповідно представлених документів було встановлено, що ТОВ ВНДП "Еліта" в перевіряємому періоді проводило взаєморозрахунки з ФГ "Токарчука Володимира Мефодійовича", зокрема від останнього було отримано податкову накладну №19 від 06.10.2007 року на суму 48038,0 грн., в т.ч. ПДВ 8006,40 грн. на отримання послуг комбайна (67,84 т.) та автомобіля (40 грн).
Натомість, у судовому засіданні 05 травня 2010 року судом були оглянуті копії двох податкових накладних під одним і тим же номером, на одну і ту ж суму, від одного і того постачальника - ФГ "Токарчука Володимира Мефодійовича", однак на різні господарські операції, з яких одна податкова накладна №19 від 31.10.2007 року на постачання ФГ "Токарчука Володимира Мефодійовича" товару - пшениці, була додана позивачем до заяви (а.с.31), а інша податкова накладна №19 від 06.10.2007 року на отримання від ФГ "Токарчука Володимира Мефодійовича" послуг комбайна та автомобіля була надана відповідачем, як доказ в обґрунтування своїх заперечень на позов (а.с. 55).
В ході судового розгляду ухвалою від 05 травня 2010 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ФГ "Токарчука В.М.". В судове засідання третя особа не з'явилась, надавши супровідним листом копії податкової та видаткової накладної № 19 від 31.10.2010 року, (а.с.73-74) оригінали даних накладних було досліджено судом.
З пояснень свідка ОСОБА_4 встановлено, що перевірка проводилась у приміщенні податкової інспекції, без постійної присутності посадових осіб товариства, що суперечить абз.1.ст.11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", яким встановлено, що плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов’язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Надана податковою інспекцією копія накладної № 19 від 06.10.2010 року, а також копія витягу з журналу обліку податкових накладних не є оригіналами і належним чином копії не засвідчені, а тому не можуть вважатись письмовими доказами у розумінні ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України, натомість в судовому засіданні оглянуто оригінали податкової накладної № 19 від 31.10.2010 року та видаткової накладної № 19 від 31.10.2010 року, та журнал обліку податкових накладних (а.с. 35), що дійсно підтверджує факт правомірності віднесення до складу валових витрат суму в розмірі 40032,00 грн. за придбану пшеницю, з чого слідує відсутність заниження податку на прибуток в сумі 10007 грн. Дана господарська операція вплинула також і на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Що стосується повідомлення-рішення № 0000372301/0 від 29.12.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 75144,00 грн., з яких за основним платежем 50096 грн. та за штрафними санкціями 25048,00 грн. суд дійшов наступних висновків.
Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість регулюється Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами і доповненнями).
Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами і доповненнями), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
На підставі норм п.п.7.2.1. п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону, для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту достатньо таких підстав, як здійснення операції з придбання товарів; наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість.
В судовому засіданні досліджено оригінали податкової та видаткової накладної № 19 від 31.10.2010 року, що підтверджує наявність підстав у позивача для включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В той же час, наведена вище норма п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону, крім обов'язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту ).
У відповідності до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Таким чином, однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету витікає з самої суті визначення податку, його основної мети - формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст.2, ст.9 Бюджетного кодексу України), а також із визначення платника податку як особи, яка згідно Закону України "Про податок на додану вартість" зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, згідно із приписами п.1.3 ст. 1 даного Закону. Тобто, цим Законом встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому: спочатку сплата податку, а затим включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість.
Згідно із положеннями Закону, право на відшкодування виникає лише при встановленій надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.
Висновки відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов’язань за період з 01.07.2007 року по 31.12.2008 року в загальній сумі 42090,00 грн., в тому числі за грудень місяць 2008 року не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.
Як встановлює п. 2.1, 2.2 та п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", платником податку є будь-яка особа, яка:
а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;
б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;
в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку (п.2.2 ст. 2 вищезазначеного Закону).
Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість) (відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 вищезазначеного Закону).
Так, підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість визначені в п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно з яким реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо:
а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом;
б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання);
в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;
г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону;
ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.
Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпункті "а" цього пункту, здійснюється за заявою платника податку.
Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.
У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.
У разі якщо за наслідками останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених цим Законом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні. Це правило не поширюється на осіб, зазначених у підпункті "в" цього пункту.
Податковий орган не може відмовити в анулюванні реєстрації у разі існування підстав, визначених у підпунктах "а" - "б" цього пункту, та зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "в" - "г" цього пункту.
Рішення про анулювання реєстрації за заявою платника податку приймається у строки, визначені цією статтею для податкової реєстрації.
Платник податку зобов'язаний повернути податковому органу реєстраційне свідоцтво:
якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою платника податку, - разом із наданням заяви про таке анулювання;
якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою податкового органу, - протягом двадцяти календарних днів від дня прийняття рішення про анулювання. У цьому випадку затримка у поверненні такого свідоцтва прирівнюється до затримки у наданні податкової звітності з цього податку.
При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.
Платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.
Як встановлено судом, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000372301/0 від 29.12.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 75144,00 грн., з яких за основним платежем 50096 грн. та за штрафними санкціями 25048,00 грн.
Прийняття зазначеного рішення обумовлено висновками акту про результати документальної виїзної перевірки 17.12.2009р. № 2488/2301/20118933, яким, між іншим, встановлено порушення позивачем абз. 11 п. 9.8. ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".
Порушення, допущене позивачем, на думку відповідача, полягало в наступному.
Перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.07.2007 року по 31.12.2008 року, зокрема, встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 1 Декларацій "операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20%, крім імпорту товарів" всього у сумі 42090 грн., у тому числі за грудень 2008 року в сумі 42090 грн.
10.01.2009 року ТОВ ВНДП "Еліта" анульовано свідоцтво платника ПДВ на підставі поданої заяви платника ПДВ, відповідно до підпункту "а" пункту 9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість".
В порушення абзацу 11 пункту 9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ ВНДП "Еліта" на день анулювання реєстрації свідоцтва платника ПДВ не проведено умовний продаж залишків ТМЦ за звичайними цінами, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих податкових періодах.
Таким чином при анулюванні свідоцтва платника ПДВ ТОВ ВНДП "Еліта" не провів умовний продаж по ТМЦ податковий кредит по яких був включений до декларацій з ПДВ за попередні періоди, чим було занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість за грудень місяць 2008 року в сумі 42090,00 грн., а саме згідно даних бухгалтерського обліку станом на 01.01.2009 р. , рахувалися залишки ТМЦ по рахунку: Д-т рах. 281-210450 грн. (без ПДВ), ПДВ-42090 грн. – засоби захисту рослин, яблука, просо, пшениця.
З наведеного вбачається, що з посиланням на приписи пункту 9.8 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідач дійшов висновків, що позивач до грудня 2008 року був зобов'язаний визнати умовний продаж товарних залишків та збільшити суму податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 42090 грн.
Як вбачається з матеріалів справи запис про анулювання реєстрації позивача в якості платника податку на додану вартість було внесено до Реєстру платників податку на додану вартість 10.01.2009 року.
Отже, саме з даного моменту позивач об’єктивно міг дізнатися про анулювання реєстрації та з моменту виключення з Реєстру (10.01.09р.) був зобов’язаний визнати умовний продаж товарів, як того вимагає пункт 9.8 Закону України "Про податок на додану вартість".
Станом на день анулювання свідоцтва платника ПДВ (10.01.2009 року) у позивача залишків ТМЦ стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах не було, оскільки вони були використані раніше, доказів в спростування наведеного відповідачем не надано.
Стосовно висновків відповідача про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2007 року на суму 8006 грн. суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ґрунтуються на встановленні факту віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ згідно податкової накладної № 19 від 06.10.2007 року на отримання від ФГ "Токарчука В.М." послуг комбайна (67,84 т), послуг автомобіля (40 га) на суму 48038 грн. вт.ч. ПДВ – 8006,40 грн.
В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та ФГ "Токарчука В.М." існують договірні відносини, що підтверджується, належним чином оформленою податковою накладною № 19 від 06.10.2007 року, суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що позивачем не використовувалися земельні ділянки, а тому послуги комбайна та автомобіля не використовувались у власній господарський діяльності, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях. Окрім того, відсутність земельних ділянок у користуванні позивача спростовується наданими для огляду договорами оренди землі, що укладені і зареєстровані у встановленому порядку (а.с. 76-88).
Враховуючи вищенаведене суд приходить до переконання, що позивачем не допущено порушень вимог п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а отже податкове повідомлення-рішення Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції від 29 грудня 2009 року № 0000362301/0 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в частині визначення податкового зобов‘язання в розмірі 75144,00 грн., в т.ч. основний платіж в сумі 50096 грн., штрафні санкції на суму 25048,00 грн. є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів правомірності своїх рішень відповідач суду не надав.
Таким чином, суд прийшов до висновку про невідповідність вимогам закону оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача, що є підставою для задоволення позову та скасування таких рішень в повному обсязі.
При винесенні рішення у справі суд керується ч. 2 ст. 71 КАС України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав достатньо належних, достовірних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача щодо правомірності проведеної перевірки, результатів зафіксованих у акті перевірки та прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому підлягають задоволенню, а понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору при звернені до суду згідно зі ст. 94 КАС України підлягають стягненню з Державного бюджету.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого науково - дослідного підприємства "Еліта" задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0000362301/0 від 29.12.2009 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0000372301/0 від 29.12.2009 року.
Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого науково - дослідного підприємства "Еліта" 3 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок) судового збору.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 01.06.10
Суддя Чернюк Алла Юріївна