Справа № 2-346/10 р.

Р І  Ш  Е Н  Н  Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

08 червня  2010  року                                                 Лебединський районний  суд

                                                                                      Сумської  області у складі:

В складі:  головуючого – судді Гура А.О.,

                 при секретарі Ткаченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лебедині  справу  за позовом  ОСОБА_1  до  Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині   про  поновлення  пропущеного  строку  для  звернення  до  суду   та  стягнення  недоплаченої  щомісячної  державної  соціальної  допомоги   учаснику  війни  за 2001-2009 роки в сумі  15503. 80 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивачка  звернулась до суду з вищезазначеним  позовом,  мотивуючи  свої  вимоги  тим, що  вона  являється   учасником  війни  і  відповідно  до  ст. 14  Закону  України   « Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту»  № 3552-ХІІ  від 22.10.1993 року з подальшими змінами,  як  учасник  війни, вона має  право  на  отримання   щомісячної  соціальної  допомоги  до пенсії, яка становить  50  відсотків  мінімальної  пенсії  за  віком. Державні соціальні гарантії, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Однак,  виплата  такої  допомоги  їй   протягом  всього  періоду  виплачувалась  частково. Всього за період з 01.01.2001 року до 31.12.2009 року  їй не доплачено щомісячної державної соціальної допомоги (пенсії) на загальну суму 15503.80 грн. В цьому  вона вбачає  порушення своїх  прав, тому просить зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоплачену, як учаснику війни, щомісячну державну соціальну допомогу (пенсію) на вказану суму та в подальшому нараховувати допомогу згідно ст.14 Закону України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту», а також відновити пропущений строк звернення до суду, оскільки про порушення їй стало відомо після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації в березні 2010 року.

Позивачка  в  судове  засідання  не  з’явилась, надавши  суду  заяву,   в  якій  позовні  вимоги  підтримала повністю  та  просить  справу  розглянути  в  її відсутності.

Представник відповідача до  початку  судового засідання  надав  суду  свої заперечення на позовну заяву, в якій  просить суд в задоволенні позову відмовити, справу  розглянути за його відсутності. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що  позивачка  відповідно  до  вимог  Закону  України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту»   та Постанов  Кабінету  Міністрів  України  № 1686 від 10.11.2000 року  та № 1 від 03.01.2002 року  отримувала  підвищення  до пенсії, як  учасник Великої  Вітчизняної  війни  в розмірі 50 відсотків мінімальної  пенсії  за  віком  за період  з 01.01.2001 року  по 31.12.2006 року  та  в розмірі 10 відсотків  прожиткового  мінімуму для  осіб , які втратили  працездатність  за  період  з 01.01.2007 року  по 31.12.2008 року.  Зазначає, що  законодавством  України  не  визначено  поняття  «мінімальна  пенсія  за  віком», як  розрахункова  величина  для підвищення  пенсії  згідно ст. 14 Закону  України,  так  як ст. 28 Закону  України « Про  загальнообов’язкове  державне  пенсійне  страхування»  передбачає,  що мінімальний  розмір  пенсії  за віком   за  наявності  достатнього  страхового стажу  встановлюється  в розмірі  прожиткового мінімуму для  осіб,  які  втратили  працездатність, визначеного законом. Проте в ч.3 вищезгаданої статті встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, тому вважає не можливим керуватись цими визначеннями при нарахуванні пенсії позивачці.

Рішенням  Конституційного Суду  в Україні  від 09.07.2007 року № 6-рп/2007,  на  підставі  якого  були   визнані  положення   окремих  законодавчих  актів щодо  обмеження  пільг  та  гарантій  громадян, такими   що  не відповідають  Конституції України, питання відносно учасників війни та учасників бойових дій не розглядалось.

05.10.2005 року був прийнятий Закон «Про внесення змін до Закону України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії їх  соціального  захисту», яким розміри зазначених підвищень до пенсії учасникам війни визначаються у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, представник відповідача вважає, що позивачкою пропущений трирічний строк звернення до суду, тому просить врахувати це при винесенні рішення про стягнення коштів за період 2001-2007 років.

 Враховуючи викладене, відповідач вважає, що пенсійний  фонд  діяв  в межах  чинного  законодавства,  підстав для задоволення позову не вбачає,  а тому в  задоволенні позову  просить відмовити.      

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивачки задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Судом встановлено , що  ОСОБА_1    відповідно  до ст.ст. 4 та 8  Закону  України « Про статус  ветеранів  війни,  гарантії їх  соціального  захисту»   № 3552-ХІІ  від 22.10.1993 року  є  учасником    війни, що стверджується  посвідченням  серія НОМЕР_1  виданого 8 липня 2005  року  (а.с.11).

Частиною 4 ст. 14  Закону  України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту»  ( у  редакції,  що  діяла з 1995 року по 01.01.2006 року.)  встановлено, що  учасникам  війни  пенсії, або  щомісячне  довічне  грошове  утримання   чи  державна  соціальна  допомога, що  виплачується  замість пенсії,  підвищується  в  розмірі  50 відсотків  мінімальної  пенсії  за віком.

Як вбачається з довідки України управління пенсійного фонду України в м. Лебедині  ( а.с.9) в період з 01.01.2001 року  по 31.12.2001 року підвищення до пенсії позивачці виплачувалось відповідно розміру, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 1686 від 10.11.2000 року, а саме: по 18.10 грн. щомісячно, з 01.01.2002 року по 31.12.2006 року – відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України  № 1 від 03.01.2002 року, якою встановлений розмір підвищень  - 19.91 грн.

Суд вважає, що вказані виплати не відповідають вимогам ст.14 Закону  України   «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту»  ( у  редакції,  що  діяла з 1995 року по 01.01.2006 року), оскільки преюдиціальне значення має Закон, а не підзаконний акт, яким є постанови Кабінету Міністрів України № 1686 від 10.11.2000 року, Постанови Кабінету Міністрів України  № 1 від 03.01.2002 року, якими керувався відповідач при призначенні пенсії позивачці.

Тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, але вони не можуть бути задоволені, оскільки позивачкою пропущений строк звернення до суду:

Для  звернення  до   суду  за  захистом   прав , свобод  та інтересів  особи встановлюється  трирічний  строк, який,  якщо не встановлено  інше,  обчислюється  з дня,  коли  особа  дізналася,  або  повинна  була  дізнатися  про  порушення  своїх  прав,  свобод  чи  інтересів.

Як  вбачається  з матеріалів  справи, позивачка  не  зверталась  до суду  з заявами  про  перерахунок  і виплату  заявленої  соціальної  допомоги, щодо  розміру   якої  була  обізнана.  Крім того , норми  законодавства , на  які  посилається  позивач   як на  підставу  своїх   вимог , є  загальновідомими  та  діяли  у період  отримання  позивачкою   допомоги.  

Поважність  причин  пропуску строку   позивачкою  не  доведена  і  судом  не встановлена.

 Разом з тим, представник відповідача в своїх письмових запереченнях проти позову заявив про закінчення строку позовної давності, в межах яких вчиняються процесуальні дії.

Відповідно до 72 ч.1 ЦПК України та ст.267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи  те, що  позивачка  звернулась з  позовом  до   суду 2 квітня 2010 року, позовні  вимоги  про  перерахунок  та виплату  їй , як  учаснику  війни,  коштів,  виходячи  із  розміру  50  відсотків  мінімальної  пенсії  за  віком  за 2001-  01.04.2007 року  не  підлягають  задоволенню з  підстав  пропуску  строку  звернення  до суду.

Що стосується призначення та виплати пенсії позивачці в період з 01.04.2007 року до 31.12.2009 року, то пунктом 2 Закону  України  «Про внесення  змін  до  Закону  України «Про статус  ветеранів  війни, гарантії їх  соціального  захисту»  від 05 жовтня 2005 року № 2939-ІV, який  набрав  чинності  з 01  січня 2006 року, передбачено, що учасникам  війни  пенсії  або  щомісячне довічне грошове  утримання чи  державна  соціальна  допомога , що  виплачується  замість пенсії,  підвищується  на 10  відсотків  прожиткового мінімуму  для  осіб, які  втратили  працездатність. Зміни  до  зазначеної  норми  не вносилися  та  останні  не  визнані  неконституційними, тому вони є обов’язковими для виконання.

При  цьому   розмір  прожиткового мінімуму для  осіб, які  втратили  працездатність,  встановлені  законами    про  Державний  бюджети  України   на  відповідні  роки.  

Як  вбачається  з довідки  управління  Пенсійного  фонду України в м. Лебедині  (а.с. 9 ), з 01.01.2007 року позивачці нараховувалося  та виплачувалося підвищення до пенсії саме у відповідності до цього закону. Станом на 18.05.2010 року фінансування наведених виплат здійснюється Державним бюджетом згідно чинного законодавства і в межах 10% від прожиткового мінімуму наведеної категорії громадян. Отже, її  посилання  на  виплату  щомісячного  підвищення  пенсії,  як  учаснику   війни ,  виходячи  з  розміру  пенсії  за віком, є  необґрунтованими  та  безпідставними.

Враховуючи  вище викладене,  суд  дійшов  висновку про те, що  позовні  вимоги в повному об’ємі  задоволенню не  підлягають.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в порядку ст.88 ЦПК України, оскільки позивачка була звільнена від сплати витрат по подачі позову до суду.

 На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 4,8,14  Закону України «Про  статус  ветеранів  війни  , гарантії  їх соціального  захисту »,   ст.ст. 15,16, 67, 72 ЦПК України суд

В И Р І Ш И В:

В позовних вимогах  ОСОБА_1  до Управління Пенсійного  фонду  України в м. Лебедині Сумської області   про  поновлення  пропущеного  строку  для  звернення  до  суду   та  стягнення  недоплаченої  щомісячної  державної  соціальної  допомоги   учаснику  війни  за 2001-2009 роки в сумі  15503. 80 грн.  - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через Лебединський районний суд Сумської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її оголошення та наступного подання апеляційної скарги протягом  двадцяти днів після подання зазначеної заяви, або в порядку, передбаченому  ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

      Суддя                                                                                            А.О. Гура