Справа № 22-3169/10 Головуючий 1 інстанції Кудіна А. С.
Категорія Доповідач Курило В.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів: Бабенко П.М., Будулуци М.С.
при секретарі: Степаненко В.Б., Сироті Д.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харцизького міського суду від 16 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Друга державна харцизька нотаріальна контора м. Іловайська, про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, визнання права власності в порядку спадкування, вселення в квартиру та визначення порядку користування житловим приміщенням, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, визнання права власності в порядку спадкування, вселення в квартиру та визначення порядку користування житловим приміщенням. Він посилався на те, що 28 листопада 1996 року їм на сім»ю у складі: ОСОБА_3, ОСОБА_4- батьків, ОСОБА_5, ОСОБА_1, та ОСОБА_2- дітей, було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яким засвідчено, що квартира їм належить в рівних частках по 1/5 частки. На час приватизації квартири вони всі були зареєстровані та проживали в цій квартирі.
25 квітня 2000 року він, мати ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_5 вибули зі спірної квартири, виписались з неї та вселились і зареєструвались за адресою їх бабусі у АДРЕСА_2.
25 грудня 2000 року померла їх сестра ОСОБА_5 На день її смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/5 частини квартири. ОСОБА_3 – їх мати фактично прийняла спадщину згідно чинного на той час законодавства як спадкоємець першої черги, бо була зареєстрована за однією адресою та разом проживала зі спадкодавцем. Інші спадкоємці заяви про прийняття спадщини не подавали. Таким чином, ОСОБА_3 успадкувала 1/5 частину після смерті ОСОБА_5, і їй стало належати 2/5 частки спірної квартири.
З 13 грудня 2002 року мати ОСОБА_3 знов зареєструвалась в спірній квартирі та стала там проживати. 12 травня 2003 року помер ОСОБА_4 батько. На день смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 1/5 частки спірної квартири. Спадщину фактично прийняла ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_1 – вони успадкували на двох 1/5 частину квартири, тобто по 1/10 частини.
ІНФОРМАЦІЯ_1померла мати ОСОБА_3 на день смерті якої відкрилась спадщина у вигляді Ѕ частини спірної квартири. Після її смерті спадщину прийняли він та відповідачка по справі. Таким чином, відповідачці належить 7/10 спірної квартири, а позивачу 3/10. Відповідачка не допускає його до квартири, вчиняє сварки, скандали, погрожує йому, змінила замки. Тому, позивач просив визнати за ним право на спадщину за законом на 9/20 частки квартири, вселити його в квартиру, визначити порядок користування спірною квартирою.
Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 16 лютого 2010 року заявлений позов задоволений. Поновлено ОСОБА_2 строк позовної давності для звернення у суд.
Визнані недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 червня 2006 року, № за реєстром 1467 про спадкування Ѕ частини від 1/5 частки квартири, яка належала ОСОБА_3; свідоцтво про право на спадщину по закону від 21 червня 2006 року реєстровий №1470 про спадкування 1/5 частки квартири, яка належала ОСОБА_6; свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 червня 2006 року реєстровий № 1469 про спадкування 1/5 частки квартири, яка належала ОСОБА_4, видані на ім»я ОСОБА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 2 вересня 2008 року реєстр № 1527 на ім.»я ОСОБА_2 про спадкування Ѕ частки квартири від 1/5 частки, яка належала ОСОБА_3.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 17/40 часток квартири АДРЕСА_1, з яких 9/40 частки по праву на спадщину за законом; за ОСОБА_1 право власності на 23/40 часток цієї ж квартири, з яких 15/40 частки по праву спадкування.
ОСОБА_2 вселений в квартиру АДРЕСА_1.
Визначений порядок користування вказаною квартирою, виділивши ОСОБА_2 у користування кімнати 5 площею 8.60 кв. м. та 9 площею 11.6 кв.м. ОСОБА_5 виділено у користування кімнати 4 площею 18.10 кв.м. та 8 площею 11.7 кв.м. Кімнати 1.2.3.6.7 залишені у загальному користуванні сторін. Стягнуто з відповідачки на користь позивача судові витрати у розмірі 81 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій п росить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. При розгляді справи вона заявляла в суді про застосування судом строку позовної давності, оскільки оспорювані свідоцтва на спадщину за законом видані 21.06.2006 року, а позивач звернувся до суду 30.07.2009 року. Трирічний строк позовної давності пропущений без поважних причин. Відповідачка зазначає, що вимоги щодо вселення позивача в квартиру є безпідставними, оскільки до неї він не звертався, допомоги не надавав, коли померли батьки.
Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким у позовних вимогах відмовити в повному обсязі.
Представник позивача - ОСОБА_7 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності, виданого Харцизькою міською радою відповідно до її розпорядження №31454 від 28 листопада 1996 року, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 належало право власності кожному по 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 у порядку приватизації державного житлового фонду (а.с.26). Усі вони були зареєстровані в зазначеній квартирі і фактично в ній проживали.
25 квітня 2000 року ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 знялися з реєстрації за зазначеною адресою і у травні - серпні 2000 року були зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 (а.с.9, 15-25). Вказаний факт підтверджений не тільки відповідними відмітками у паспорті позивача ОСОБА_2, але й домовою книгою, яка була досліджена як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції.
25 грудня 2000 року померла ОСОБА_5, яка була зареєстрована і постійно проживала за адресою АДРЕСА_2 (а.с.32).
Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/5 частки квартири АДРЕСА_1.
На той час діяв Цивільний Кодекс України в редакції Закону 1963 року і саме він регулює виниклі між сторонами по справі правовідносини щодо їх спадкових прав та обов»язків. І тому суд першої інстанції правильно застосовував саме ці норми Закону, на які буде посилатися і апеляційний суд в своєму рішенні.
Відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК України спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Відповідно до ч.2 ст. 524 ЦК України спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Судом встановлено, що заповіт на своє майно померла ОСОБА_5 не залишила. Тому до спадкування відповідно до ч.2 ст. 524 ЦК України залучаються спадкоємці першої черги.
Відповідно ч.1 ст. 529 ЦК України при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти і батьки померлого. Ураховуючи, що після смерті спадкодавця ОСОБА_5 залишилися у живих її батьки – ОСОБА_3 і ОСОБА_4, то у відповідності до ч.1 ст. 529 ЦК України вони і є спадкоємцями першої черги.
Відповідно до ст. 530 цього ж Кодексу спадкоємці другої черги при наявності спадкоємців першої черги не закликаються до спадкування. До спадкоємців другої черги відносяться брати і сестри.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що після смерті спадкодавця ОСОБА_5 залишилися у живих і її брат ОСОБА_2 – позивач по справі і сестра ОСОБА_1 – відповідач по справі, які відповідно до ст. 530 ЦК України є спадкоємцями другої черги. Але вони не могли закликатися до спадкування після смерті їх сестри через те, що були спадкоємці першої черги і які у порядку, передбаченому законом, прийняли спадщину.
Відповідно до ст. 549 ЦК України визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця ( ст. 525 ЦК України).
Судом встановлено, що батько померлої ОСОБА_5 – ОСОБА_4 фактично вступив в управління спадковим майном. Цей факт підтверджується його фактичним проживанням в приватизованій квартирі і його реєстрацією в квартирі задовго до смерті його дочки. Судом також встановлено, що він користувався усією квартирою, сплачував необхідні платежі. Тому відповідно до ст. 549 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.
Інший спадкоємець першої черги – матір померлої ОСОБА_3 також у нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини після смерті дочки не зверталась. Але і вона вступила в управління спадковим майном, а тому прийнята спадщину.
Відповідно до п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженої Наказом Міністерства юстиції України
від 14 червня 1994 року N 18/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України
7 липня 1994 р. за N 152/361, яка діяла на час виникнення правовідносин сторін, спадкоємець, який безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, вважається таким, що прийняв спадщину.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_5 безпосередньо перед смертю спадкодавця ОСОБА_5 проживали разом і були зареєстровані за однією адресою АДРЕСА_2.
Вказаних факті не спростовувала і відповідач по справі ОСОБА_1
Таким чином є правильним висновок суду першої інстанції про те, що після смерті ОСОБА_5 до спадкування закликалися спадкоємці померлої першої черги її батьки і їх частки у спадковому майні були рівними. Отже, 1/5 частина квартири, що належала померлій, поділялась між її батьками: 1/5 : 2 = 1/10.
Кожному з батьків перейшло право власності у порядку спадкування на 1/10 частку спірної квартири. А з урахуванням наявності у них права власності також на частку квартири, що дорівнювала по 1/5, то їм належало:
1/5 + 1/10 = 3/10 частки квартири кожному.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4. Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді 3/10 часток квартир АДРЕСА_1. Відповідно до ст. 529 ЦК України в редакції Закону 1963 року до спадкування заклякались спадкоємці першої черги, якими були його дружина ОСОБА_3 і діти ОСОБА_1 і ОСОБА_2.
Жоден із спадкоємців не звертався у нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини. Але відповідно до ст. 549 ЦК України ОСОБА_3 – дружина померлого і ОСОБА_1 – дочка померлого вважаються такими, що прийняли спадщину. Кожна з них на час смерті спадкодавця була зареєстрована в спадковій квартирі і фактично проживала в ній, несла відповідні витрати по її утриманню, користувались всією квартирою у тому числі і часткою померлого. Спадкоємець ОСОБА_2 спадщину не прийняв, тому він до спадкоємства не закликається.
Частки у спадковому майні спадкоємців складають: 3/10 6 2 = 3/20 частки квартири кожному спадкоємцю. А з урахуванням наявності у них і їх часток квартири їх частки у спільному майні складаються:
У спадкоємця ОСОБА_1 1/5 + 3/20 = 7/20.
У спадкоємця ОСОБА_3 3/10 + 3/20 = 9/20 часток квартири.
7 серпня 2005 року померла ОСОБА_3. Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 9/20 часток квартири АДРЕСА_1. Спадщину прийняли ОСОБА_2 – позивач по справі і ОСОБА_1 – відповідач по справі – діти померлої. Заповіт щодо майна померлої відсутній. Тому відповідно до ч.2 ст. 1223 і ч.1 ст. 1261 ЦК України в редакції Закону 2004 року, який діяв на час відкриття спадщини, вказані особи є спадкоємцями першої черги у рівних частках. І їх частки спадкового майна складаються з : 9/20 : 2 = 9/40 у кожного із спадкоємців. А з урахуванням їх часток у спірній квартирі, що належать їм по праву власності і у порядку спадкування їх частки в квартирі дорівнюють:
ОСОБА_2 1/5 + 9/40 = 17/40
ОСОБА_1 7/20 + 9/40 = 23/40
Розглядаючи справу, суд першої інстанції також встановив, що 21 червня 2006 року державний нотаріус Другої харцизької державної нотаріальної контори видав ОСОБА_1 – відповідачу по справі три свідоцтва про право на спадщину за законом , за номерами реєстрації 1467, 1469 і 1470 (а.с.27, 28.30), а 2 вересня 2008 року видав свідоцтво про право на спадщину за законом і ОСОБА_2 – позивачу по справ, номер за реєстром 1527 (а.с. 29).
Суд першої інстанції дослідив вказані свідоцтва про право на спадщину і зробив переконливий висновок про те, що вони є недійсними через те, що містять в собі недостовірну інформацію про розмір часток спадкового майна сторін по справі. Видаючи ОСОБА_1- спадкоємцю другої черги свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5, нотаріус не врахував взагалі наявність після смерті вказаного спадкодавця спадкоємців першої черги – батьків померлої (а.с. 30).
В свідоцтві про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, що видане ОСОБА_1, не врахований ще один спадкоємець першої черги ОСОБА_3 – дружина померлого і частка майна померлого визначна неправильно без урахування отримання ним спадщини після смерті доньки ОСОБА_5.(а.с.27).
В свідоцтві про спадщину на ім»я ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3 як і в свідоцтві про право на спадщину, виданому ОСОБА_2 після смерті того ж спадкодавця неправильно визначена спадкова маса через те, що нотаріусом не враховані спадкові права померлої після смерті доньки ОСОБА_5. і чоловіка ОСОБА_9 (а.с.28,29).
Тому суд першої інстанції мав передбачені ст. 1301 ЦК України в редакції Закону 2004 року підстави для визнання вказаних свідоцтв про право на спадщину недійсними.
Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що позивач ОСОБА_2 пропустив трирічний строк позовної давності для звернення у суд з позовом про визнання отриманих нею свідоцтв про право на спадщину недійсними є безпідставними. Розглядаючи вказане питання, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 пропустив вказаний строк з поважних причин і поновив його. Але апеляційний суд вважає, що ОСОБА_2 взагалі вказаний строк не пропустив.
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як видно з матеріалів справи ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом 30 липня 2009 року (а.с. 3). Цей факт підтверджується штампом місцевого суду. З пояснень представника позивача – адвоката ОСОБА_7 видно, що ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права після отримання свідоцтва про право на спадщину. Вказані доводи позивача є переконливими. Свідоцтво про право на спадщину він отримав лише 2 вересня 2008 року (а.с. 29). І саме там була визначена його частка квартири, яку він отримав після смерті своєї матері. До того ж вказана частка визначена нотаріусом невірно з порушенням законних прав та інтересів самої померлої.
Доводи відповідача про те, що позивач вів переписку з нотаріусом з питань залучення його до спадкування після смерті і інших спадкодавців у даному випадку не можуть бути прийняті до уваги як доказ пропуску ним строку для звернення у суд. Дослідженням вказаної переписки встановлено, що питання про визначення часток сторін у спадкуванні нотаріусом в цій переписці не обговорювалися. Під час отримання ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину сам ОСОБА_2 присутнім не був і підстав для сумнівів щодо правильності визначення нотаріусом кола спадкоємців після смерті кожного із спадкодавців і їх часток у ОСОБА_2 не було і не повинно було бути. Але нотаріус припустився помилок під час встановлення осіб спадкоємців і визначення їх часток у спадщині, що призвело і до порушення законних прав та інтересів ОСОБА_2
Разом з тим апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення суду в наведеній частині не має через те, що висновок суду першої інстанції про поновлення строку ОСОБА_2 є формальним і не тягне за собою порушення будь чиїх прав та інтересів.
Є законним і обгрунтованим рішення суду в частині спору про визначення порядку користування квартирою і вселення ОСОБА_2 у спірну квартиру. ОСОБА_2 як власнику певної частки квартири відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України належать права володіти, користуватися та розпоряджатися майном. Враховуючи, що між сторонами у справі виник конфлікт інтересів, суд першої інстанції правильно вирішив про примусове вселення ОСОБА_2 у спірну квартиру і визначив порядок користування нею в залежності від розміру часток сторін у спільній власності на квартиру. Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не приймав участі у витратах на утримання батьків і їх поховання не можуть вплинути у даному випадку на рішення апеляційного суду через те, що вимоги такого змісту ОСОБА_1 не заявлялись і не можуть бути предметом дослідження суду першої інстанції.
Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законів, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому підстав для скасування рішення суду не має.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1, 308 ч.1, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 16 лютого 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, але вона може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ухвалою суду апеляційної інстанції законної сили.
Головуючий:
Судді: