Справа № 22ц-5795                                                              Головуючий в 1 інстанції – Вірченко О.М.,

Категорія – 27                                                                 Доповідач- Бабенко П.М.

             УХВАЛА

        іменем    України              

    10 червня   2010 року    Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого- судді  Кондратьєвої О.М.,

        суддів- Бабенка П.М. ,Могутової Н.Г.,

 при секретарі – Калині О.О.,

за участю: представника позивача Юдіна Д.Є., відповідача ОСОБА_4, відповідачки ОСОБА_5 та її представника  ОСОБА_6,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу   Публічного акціонерного товариства  комерційний банк «Приватбанк»   на  рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня   2010 року  по цивільній справі за  позовом    ПАТ комерційний банк «Приватбанк» ( далі- Банк) до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення   на предмети іпотеки,

        ВСТАНОВИВ :

    У травні 2009 року  Банк звернувся до суду з позовом до в відповідачів  про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на майно відповідачів: будинок загальною площею 124 м2 поАДРЕСА_1 , належний відповідачу    ОСОБА_4 та автомобіль  Мерседес-Бенц Віто, належний відповідачці ОСОБА_5, передати  вказане майно у заклад Банку, виселити в відповідача ОСОБА_4 з вказаного будинку, стягнути з відповідачів судові витрати.

На обгрунтування позову зазначив, що  відповідач ОСОБА_4 не виконує умови кредитного договору і станом на 29 квітня 2009 року має заборгованість  в сумі 8717,05  долара США.

Рішенням  Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня   2010 року   відмовлено Банку у задоволенні вказаного позову.

На вказане рішення суду  позивачем  подана  апеляційна скарга , у якій він просить  рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги.

На обгрунтування скарги зазначив, що  суд, дійшов висновку про те, що  відповідач ОСОБА_4  допускав несвоєчасну сплату грошових коштів за кредитним договором, але  сума заборгованості по кредиту   та майно, на яке позивач просить звернути стягнення, не є співмірними. Але суд  не послався на будь  які норми  матеріального  права, відмовивши у задоволенні позову.

Судом також встановлено, що  Банком була підвищена  процентна ставка за кредитом без укладання додаткової угоди. Проте Банк процентну ставку не підвищував, не підвищував і розмір пені,  а суд нічим не обгрунтував свій висновок.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги  підтримав.

Відповідачі та представник відповідачки  ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, зазначивши, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вислухавши доповідь судді  апеляційного суду, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали  справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає з таких  підстав:

Судом встановлено, що  15 листопада 2006 року  між банком та  ОСОБА_4 укладено кредитний договір № ЕМ54-06\S, згідно якому Банк зобов’язався надати відповідачу кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у розмірі 25 000 доларів США, окремими траншами, на підставі попередньої   вимоги згідно п.2.1.2 цього договору в обмін на зобов’язання позичальника по поверненню кредиту і сплаті відсотків згідно графіку погашення   кредиту та відсотків, які оформлюються у вигляді  додатків до цього договору і є його невід’ємною частиною, комісії та винагороди, штрафу і пені в обумовлені даним договором   терміни.

На забезпечення зобов’язань за кредитним договором були укладені договори застави та іпотеки від 15.11.2006 року :

Позивач та  відповідач ОСОБА_4 уклали договір іпотеки, згідно якому  відповідач надав в іпотеку Банку  належний йому будинок загальною площею 124 м2 по АДРЕСА_1 .

Банк  та відповідачка ОСОБА_5 уклали договір застави, згідно якому  відповідачка надала в заставу належний їй автомобіль  Мерседес-Бенц Віто.

Відповідно до  п.4.1 кредитного договору, при порушенні позичальником будь-якого зобов’язання по сплаті в відсотків за користування кредитом … Банк має право нарахувати, а позивальник сплатити Банку пеню в розмірі 0,047 відсотків від суми непогашеного платежу за кожний день  прострочення платежу, але не більш подвійної ставки  НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 вказаного договору передбачено, що усі зміни і доповнення до даного договору оформляються додатковою угодою, яка є невід’ємною частиною цього договору.

ОСОБА_4 з Банком будь яких додаткових угод не укладав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку, що  станом на листопад 2009 року  відповідач ОСОБА_4 сплатив заборгованість в сумі 8 605,53 долара США, а тому  вимоги Банку про   звернення стягнення на зазначене майно  не є співмірними, також дійшов висновку, що Банк без укладання додаткового договору з 1.01.2008 року нарахував пеню  в розмірі 0,055 %, а з 15.05.2008 року – 0,067%.   і не довів доказами наявність заборгованості за кредитом у ОСОБА_4

Висновки суду є такими, що відповідають обставинам справи та вимогам матеріального закону.

Як убачається з матеріалів справи,  позивач   зазначив у позовній заяви  про те ,що  відповідач ОСОБА_4    мав заборгованість по кредиту у загальній сумі 8717,05  долара США.

Проте з розрахунку, наведеного позивачем убачається, що  фактично відповідач мав заборгованість по кредиту у загальній сумі  8178,02 долара США. ( а.с. 2-4,   5- зворот).

Станом на 24 листопада 2009 року  ОСОБА_4 повністю сплатив заборгованість ,яка була нарахована позивачем,  в сумі   7 888,37 доларів США та 6 663,30 грн., що разом складає  8605,53 долара США. Тобто ним сплачено більше, ніж позивач нарахував заборгованості ( 8178,05 долара США).

  Ці обставини підтверджені  наданими відповідачем  квитанціями про сплату заборгованості ( а.с. 21-29 ,77-80).

Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку»  у разі порушення іпотекодавцем  обов’язків, встановлених іпотечним договором  іпотеко держатель має право вимагати дострокового  виконання основного зобов’язання, а в разі невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.19 закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель  має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Заставодержатель  набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо  в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.

Враховуючи, що на момент ухвалення рішення  відповідач ОСОБА_5. фактично не мав заборгованості перед Банком, виконав свої обов’язки достроково ( строк дії кредитного договору до   15 листопада 2011 року), суд  першої інстанції, пославшись на вказані статті закону , відмовив позивачу у задоволенні позову.  

      Розглядаючи позов, суд першої інстанції всебічно, повно і об’єктивно дослідив  надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку та дійшов правильного висновку про  відмову у  задоволенні  позову.                

Таким чином, доводи  апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах справи та на вимогах закону, не впливають на висновки суду, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм  матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

  Згідно із  ч.1  ст.. 308 ЦПК України  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням  норм матеріального і процесуального права.

      За таких обставин  апеляційну скаргу  слід відхилити, а рішення суду  залишити  без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, ч.1 ст.308, 313-315  ЦПК України, апеляційний суд,

                УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Публічного  акціонерного товариства  комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня   2010 року залишити без змін.

Ухвала   апеляційного суду набирає законної сили  з моменту  проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку  безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання  законної сили.

               Головуючий:                                                        

                   Судді: