УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м.Київ вул. Солом'янська, 2-а

Справа № 22-7347                Головуючий у 1-ій інстанції - Чередніченко Н..П.

Доповідач     - Карпенко С.О.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

7 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - судді  Карпенко С.О.

суддів Прокопчук Н.О., Слободянюк С.В.,

при секретарі     Ярошенку С.В.,

з участю позивача та його представника - адвоката ОСОБА_2,

представників відповідача - адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

перекладача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у м.Києві

апеляційну скаргу ОСОБА_3,

яка діє в інтересах ОСОБА_6,

на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2009року

в справі за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_6,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,

Відділ реєстрації актів цивільного стану

Голосіївського районного управління юстиції в м.Києві,

Орган опіки та піклування Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації,

про визнання батьківства,

встановила:

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27.05.09 року позов ОСОБА_1 задоволено і визнано його батьком ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язано відділ реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в м.Києві виключити відомості про батька з актового запису про народження дитини № 461 від 05.04.07 року і внести зміни в Книгу реєстрації актів про народження стосовно ОСОБА_9 за актовим записом № 461 від 05.04.07 року, вказавши: у графі „батько" - „ОСОБА_1", у графі „ім'я" - „ОСОБА_1", у графі „по-батькові" - „ОСОБА_1".

~ ОСОБА_3, діючи в інтересах ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у позові. Посилається на те, що докази, надані позивачем, не є достатніми для визнання його батьком дитини. Вважає, що суд допустив однобічність при розгляді справи, так як рішення суду грунтується на наданих позивачем доказах, а заперечення, надані відповідачем та її представниками, не враховані. Неправильним є, на думку апелянта, і висновок про фактичне визнання відповідачем батьківства позивача як наслідок відмови ОСОБА_6 від проведення експертизи, оскільки така її поведінка зумовлена захистом інтересів дитини.

 В суді апеляційної інстанції представники ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_3 тa ОСОБА_4 - апеляційну скаргу підтримали з підстав, наведених у ній; просили скаргу задовольнити.

Позивач та його представник - адвокат ОСОБА_2 - апеляційну скаргу не визнали і просили її відхилити, вважаючи рішення суду правильним. Письмові заперечення на апеляційну скаргу долучені до матеріалів справи.

Інші особи, які беруть участь у розгляді справи, у судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином; клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило. Тому суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутності.

Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дівчинка ОСОБА_9.

Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведений за прізвищем матері, а ім'я та по-батькові - за вказівкою ОСОБА_6

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що надані позивачем докази фактично засвідчують походження дитини від нього, а відмову ОСОБА_6 від проведення судово-генетичної експертизи розцінив як фактичне визнання за позивачем батьківства.

Такі висновки суду є правильними і такими, що грунтуються на наданих сторонами доказах і запереченнях.

Відповідно до ст.128 СК України батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Частина друга цієї статті передбачає право суду визнати батьківство за позовом особи, яка вважає себе батьком дитини.

Умовою прийняття такого позову є вчинення у Книзі реєстрації народжень запису про батька дитини - за прізвищем матері, а імені та по-батькові - за її вказівкою. Актовий запис про народження ОСОБА_9 такій умові відповідає (т.1 а.с.165).

Відповідно до правил ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Позивачем та його представником на підтвердження позовних вимог надані копії електронного листування сторін по справі, диск з фільмом і фотографії, з яких вбачається, що сторони до народження дівчинки підтримували стосунки, позивач був присутнім при народженні дитини ОСОБА_6 і в подальшому приймав участь у вихованні та забезпеченні дитини, проживаючи спільно з ОСОБА_6

Судом першої інстанції правильно встановлено факт спільного проживання та ведення спільного господарства між позивачем та матір'ю дитини до народження дитини, що, зокрема, підтверджений Свідоцтвом громадянських відносин, засвідчена копія якого надана суду апеляційної інстанції і долучена до справи (т.2 ах.).

Крім того, суд врахував моральну підтримку відповідача позивачем під час пологів та народження дитини, спільне виховання і утримання ними дитини, що достовірно підтверджує визнання батьківства.

Вірно вважаючи, що допускаються будь-які докази, які підтверджують походження дитини, основним з яких є висновок судово-генетичної експертизи, суд першої інстанції ухвалою від 16.04.08року призначив судово-медичну експертизу щодо генетичної ідентифікації (т. 1 а.с. 117-118).

Проте справа повернута до суду першої інстанції без виконання, так як ОСОБА_6 на неодноразові призначення дати відбору, на відбір зразків крові не з'являлася ні сама, ні з дитиною (т.1 ах. 125).

При повторному направленні справи до експертної установи для проведення експертизи ОСОБА_6 з дитиною для відбору зразків крові знову не з'явилася (т.1 ах. 144).

 В подальшому ОСОБА_6 20.05.09 року складена письмова відмова від проведення генетичної експертизи (т.2 а.с.3).

Частиною першою ст.146 ЦПК України визначено наслідки ухилення від участі в експертизі. Так, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Тому суд першої інстанції правильно застосував при вирішення спору наслідки ухилення ОСОБА_6 від участі в експертизі і вважав доведеним батьківство позивача щодо дитини відповідача.

Викладені вище висновки суду першої інстанції узгоджуються з роз'ясненнями, викладеними у п.9 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.06 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до яких питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, суд оцінює з урахуванням положень ст.212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо, що унеможливлює її проведення, суд застосовує наслідки, передбачені ст.146 ЦПК України.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки якого доводами апеляційної скарги не спростовані. Тому підстав для скасування такого рішення і задоволення апеляційної скарги немає.

Посилання апелянта на те, що докази, надані позивачем, не є достатніми для визнання батьківства, а заперечення відповідача і її представників судом першої інстанції не враховані, безпідставні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надані докази, які він спроможний був добути, на виконання свого процесуального обов'язку з доказування і подання доказів.

Твердження про те, що заперечення, надані відповідачем і її представниками, судом першої інстанції не враховані, помилкове. Суд відповідно до ст.ст.212, 213 ЦПК України ухвалює рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Така оцінка доказів судом першої інстанції дана.

Ні пояснення відповідача, ні пояснення її представників доказами не є, тому суд оцінку їх поясненням не давав, а належних і допустимих доказів на спростування доказів позивача ними надано не було.

Керуючись ст.ст.30З, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили до Верховного Суду України шляхом подання безпосередньо до цього суду касаційної скарги.