Справа № 22ц-7500/2009     Головуючий у 1 інстанції Величко О.В.

Категорія - 2     Доповідач Ігнатова Л.Є.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого - судді Краснощокової Н.С., суддів: Ігнатової Л.Є., Рецебуринського А.В.,

при секретарі Шатун Л.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про захист права власності та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 про захист права власності та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що вона є власницею АДРЕСА_2

На балконі її квартири розміщений рекламний щит магазину з написом «МТС», який належить відповідачки.

Відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про рекламу» зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів, (осіб).

Такої згоди на розміщення реклами магазину відповідачки на балконі її квартири вона не надавала.

На теперішній час вона уклала договір купівлі-продажу матеріалів для ремонту балкону, який планувала провести до 15.09.2008 року.

Реклама магазину відповідачки, що розміщена на балконі її квартири перешкоджає проведенню ремонту балкону.

На її вимоги зняти рекламний щит, відповідачка відмовилася.

 Оскільки відповідачка не виявила оажання у дооровільному порядку зняти рекламний щит з балкону її квартири, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

Крім того, вона вважає, що протиправними діями відповідачки їй нанесено моральну шкоду, яка полягає в тому, що ОСОБА_3 не знімає рекламний щит з балкону її квартири, а вона не може розпочати ремонт балкону до холодів та дощів.

Також, відповідачка звернулася до міліції із заявою про те, що вона приходила до неї та погрожувала зняти рекламу її магазину із свого балкону. У зв»язку з чим вона була вимушена піти до міліції на допит. Ця обставина її дуже пригнітила, було неприємно, оскільки вона є власницею квартири і не може як власник вільно нею розпоряджатися.

З-за переживань у неї порушився сон, постійно нервує.

Все це вище наведене приносить їй моральні страждання, які вона оцінює у 1 700 грн.

Просила суд захистити її право власності на зазначену квартиру. Зобов»язати відповідачку усунути перешкоди у здійснені її права користування та розпорядження належною їй квартирою та зняти рекламний щит магазину з балкону її квартири і у відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідачки на її користь 1 700 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 06.07.2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Суд ухвалив захистити право власності ОСОБА_1 на АДРЕСА_1.

Зобов»язати приватного підприємця ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 АДРЕСА_1 - зняти рекламний щит офісу-салону фірми Українського мобільного зв»язку з балкону зазначеної квартири та стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 200 грн. скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в цій частині у повному обсязі - в розмірі 1 700 грн. та стягнути на її користь судові витрати.

Посилається на те, що суд не повно з»ясував обставини справи, а саме наявність об»єктивних причин та умов, що призвели до порушення її прав та як наслідок, завдання їй моральної шкоди, а також підстав для її відшкодування; провів неналежне судове слідство, приділивши недостатню увагу наданим доказам; виніс рішення в частині розміру моральної шкоди на власний розсуд, яке є необгрунтованим та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства.

Крім того, в супереч вимогам ст. 88 ЦПК України суд не прийняв рішення стосовно стягнення збоку відповідача на її користь судових витрат,

 які вона понесла у зв»язку подачею позовної заяви, розглядом справи в суді, в той час як нею до позову були надані квитанції про сплату судових витрат.

Також їй була надана правова допомога. Вона сплатила ці послуги у розмірі 450 грн.

Для допуску юриста до справи вона зробила нотаріальну довіреність на ОСОБА_4, який представляє її інтереси в суді, за що сплатила 116 грн. За подачу апеляційної скарги сплатила держмито у розмірі 4, 25 грн., ІТЗ у розмірі 18, 75 грн. та сплатила послуги банку в розмірі 4, 50 грн.

Крім цього вона раніше за сплату держмита та ІТЗ за послуги банку сплатила 4 грн., за направлення поштою листів відповідачці від 04.09.2008 року сплатила 4, 50 грн. та 08.09.08 року сплатила 1, 80 грн. Витрати пов»язані з явкою до суду становили 100 грн., що підтверджує додатковою квитанцією. Всього судові витрати складають 803, 80 грн., яку і просила стягнути з відповідачки

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Посилається на те, що рішення є необгрунтованим, не прийнято на підставі доказів та винесено з порушенням норм матеріального права.

Суд встановив, що нібито щит, який належить відповідачки як приватному підприємцю, знаходиться на балконі квартири позивачки. Але яких би то доказів, які б підтверджували цю обставину, судом в рішенні не наведено. Дійсно, вивіска про належність офісу до Українського мобільного зв»язку затинає балкон позивачки, але не висить на ньому, а висить на частині будинку, яка належить відповідачки, тобто на перекритті між першим та другим поверхом. Тому вважає, що висновок суду не підтверджено матеріалами справи та доказами по справі, тобто є необгрунтованим.

Суд не звернув уваги, що позивачка придбала квартиру у такому стані, коли щит вже затинав її балкон. Тобто, коли вона купувала квартиру їй було відомо про цей щит.

Заслухавши доповідача, пояснення позивачки, її представника, третьої особи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 піддягає відхиленню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

 Тобто з норми цього закону випливає, що власник майна має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Задовольняючи позовні вимоги в частині захисту права власності, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок обладнання відповідачкою під входом у приміщення влаштованого нею офісу - вивіски «МТС», позивачка немає можливості вільно користуватися балконом своєї квартири, зокрема здійснити ремонт балкону.

Наявність такого предмету на балконі квартири позивачки вже свідчить про неправомірні дії порушника прав власника квартири.

А наявність зазначених незручностей відповідачкою не спростовується.

За таких обставин, суд першої інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині повністю.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходив із того, що факт спричинення позивачки моральної шкоди випливає з факту порушення прав позивачки як власника балкону, яка не може своєчасно його відремонтувати з-за припонів які чиніть відповідачка своєю вивіскою яка знаходиться на її балконі.

Такий висновок суду є підставним та обґрунтованим матеріалами справи, наданими по справі доказами, тому апеляційний суд не може прийняти довід апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо недоведеності спричинення позивачці моральної шкоди.

На думку апеляційного суду розмір зробленого судом морального відшкодування відповідає ступеню моральних страждань позивачки, тому оскаржуване рішення і в цій частині слід залишити без змін, а апеляційні скарги відхилити, оскільки їх доводи не впливають на висновки суду.

Ухвалюючи в цій частині рішення, суд першої інстанції всебічно, повно і об»активно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги частково.

Суд у відповідності до вимог ст. ст. 57, 59, 212 ЦПК України наданим до справи доказам, дав належну правову оцінку, в судовому рішенні привів переконливі мотиви за якими він відповідні докази прийняв до уваги чи ні.

Рішення суду першої інстанції щодо захисту права власності та відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам закону і підстав для його скасування в цій частині не вбачається.

Наведені у скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення

 є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильності рішення суду в частині не стягнення витрат понесених в суді першої інстанції підлягають задоволенню частково.

Задовольняючи позовні вимоги частково в частині відшкодування моральної шкоди, суд дійсно не вирішив питання про стягнення судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, у відповідності до ч.1 ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки судові витрати, які складаються із судового збору та з витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Однак при подачі позовної заяви про стягнення моральної шкоди, позивачка помилково сплатила судовий збір в розмірі 170 грн. (а.с.3)

Відповідно до ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 року з послідуючими змінами та доповненнями, судовий збір становить 8, 50 грн. )

Тому слід змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з відповідачки на користь позивачки за: судовий збір - 8, 50 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу - 30 грн. (а.с.2), а всього підлягають стягненню судові витрати в розмірі 38, 50 грн.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами скарги позивачки, що судом першої інстанції залишено без розгляду питання відносно понесених нею витрат, які підтверджуються документально, а саме: за надану їй правову допомогу в розмірі 450 грн., за оформлення довіреності на ім»я юриста в розмірі 116 грн., за подачу апеляційної скарги у розмірі 4, 25 грн., ІТЗ у розмірі 18, 75 грн., за сплачені послуги банку в розмірі 4, 50 грн., за сплату держмита та ІТЗ сплаченого банку за послуги - 4 грн., за направлення поштою листів відповідачці - 4, 50 грн. та 1, 80 грн. Також за витрати пов»язані з явкою до суду в розмірі 100грн., а всього на суму 803, 80 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка відповідних документів до суду першої інстанції не надавала. А були надані такі документи лише до апеляційної скарги (а.с. 132-140, 146, 151, 160-162). Тому це питання судом першої інстанції в загалі не могло розглядатися.

В апеляційному судовому засіданні ОСОБА_1 заявлено клопотання про стягнення з відповідачки на її користь витрати пов»язані з явкою до апеляційного суду (проїзд на автобусі, на автомобілі та таке інше). Свої витрати підтверджує фіксальними чеками.

Апеляційний суд вважає, що таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки судом апеляційної інстанції вимоги позивачки залишилися без задоволення.

Відповідно до вимог, передбачених ст. 85 ЦПК України, витрати пов»язані з явкою до суду сплачуються лише тій стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.

 Оскільки апеляційним судом прийнято рішення не на користь позивачки, то і понесені нею витрати пов»язані з явкою до апеляційного суду сплаті не підлягають.

Керуючись ст. ст. 308, 309, 312- 315, 316 ЦПК України, апеляційний

суд, -

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 липня 2009 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 38, 50 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців безпросередньо до Верховного Суду України.