Справа № 2-2912/10  

  РІШЕННЯ  

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

      31 травня 2010 року Київський районний суд м.Полтава у складі:  

головуючого - судді Антонова А.В.;

при секретарі –Кононенко О.П.

за участю представник позивача-відповідача – Чудненка В.М.,   відповідача – позивача -ОСОБА_2,  представника відповідача –позивача ОСОБА_3,   та третьої особи – ОСОБА_4,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за позовом АБ «Полтава-банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АБ «Полтава-банк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, -

  ВСТАНОВИВ:  

          Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить звернути стягнення на заставне майно, що є власністю ОСОБА_2 в зв’язку з заборгованістю за кредитним договором № 224 від 05.10.2007 року, посилаючись на те, що згідно умов кредитного договору № 224 від 05.10.2007 року АБ „Полтава-банк” було надано споживчий кредит ОСОБА_2 у сумі 25 000 доларів США строком на 36 місяців з 05.10.2007 року по 05.10.2010 року зі сплатою 11.5% відсотка річних, та щомісячної комісії 0.1% відсотка від суми залишку заборгованості по кредиту на умовах визначених цим договором. 26.05.2008 року було укладено додаткову угоду якою визначено процентну ставку 13,5% річних.

В забезпечення повернення ОСОБА_2, не пізніше 05.10.2010 року грошових коштів, отриманих за кредитним договором № 224 від 05.10.2007 року, процентів за користування кредитом та щомісячної комісії, неустойки, ОСОБА_2, в подальшому  передає в іпотеку АБ «Полтава-банк», належне їй на праві власності майно: нежитлові цегляні приміщення в буд.А-1, загальною площею 48.1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці, яка перебуває в державній власності, згідно Довідки щодо земельної ділянки на території м.Полтава, виданої Полтавським міським управлінням земельних ресурсів та земельного кадастру 05.10.2007 року за №28-16/1235, іпотечною вартістю  242 905 грн. 00 коп.  

На даний час ОСОБА_2 не сплачує відсотки за користування кредитом, чим порушує п.п.1.1, 4.2.1. кредитного договору № 224 від 05 жовтня 2007 року., наслідком чого її заборгованість на 03.03.2010 року перед АБ “Полтава-банк” становить 250 692 грн. 18 коп.

ОСОБА_2 було надіслано вимоги про усунення порушень зобов’язань по кредитному договору, але остання прострочену заборгованість по кредитному договору не сплатила.  

Відповідач ОСОБА_2  звернулась з зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим , що умови кредитного договору №224 від 05.10.2007 року щодо видачі кредитодавцем валютних цінностей позичальнику у готівковій формі та здійснення позичальником платежів за користування кредитом готівковою іноземною валютою є такими, що суперечать діючому законодавству України, а тому кредитний договір підлягає визнанню недійсним як оспорюваний правочин на підставі ч.ч.1,3 ст.215, ч.1 ст.203, ст.227 Цивільного кодексу України.

ОСОБА_2 стверджує, що банківські ліцензії видані Національним Банком України ПАБ «Полтава-банк»  №73 від 04.12.2001 року, дозвіл НБУ №73-1 від 04.12.2001 року, додаток до нього, дозвіл НБУ №73-2 від 05.10.2009 року, додаток до нього, самі по собі не надають ПАБ «Полтава-банк» права на здійснення операцій щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу в готівковій формі, оскільки згідно спеціальної імперативної норми, який міститься у п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ для здійснення подібних операцій вимагається отримання також індивідуальної ліцензії, котра в АБ «Полтава-банк» відсутня. Просить визнати недійним кредитний договір посилаючись на ч.1 ст.227 ЦК України, де вказано, що вчинення юридичною особою правочину без відповідного дозволу (ліцензії), є достатньою підставою для його визнання судом недійсним.

Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, і згідно ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Так як зобов'язання ОСОБА_2 перед ПАБ «Полтава-банк» за кредитним договором №224 від 05.10.2007 року забезпечені передачею банку в іпотеку належного їй нежитлового приміщення, відповідно до ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, адже недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Таким чином, недійсність взаємних зобов'язань ОСОБА_2 та ПАБ «Полтава-банк» за кредитним договором №224 від 05.10.2007р. має наслідком недійсність і правочину, укладеного в забезпечення основного зобов’язання – договору іпотеки, посвідченого 05.10.2007 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6  

Представник АБ «Полтава-банк» Чудненко В.М. в судовому засіданні заперечував проти заявленого позову. Вказував, що позивач отримав кредит за своїм бажанням саме в іноземній валюті, визнав умови даного договору, шляхом проведення проплат в валюті договору, наголосив, що АБ «Полтава-банк» має право на оформлення та видачу кредитів у іноземній валюті на підставі ліцензії НБУ, й не потребує для цього індивідуальної ліцензії.

В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги у повному обсязі. Просила визнати кредитний та іпотечний договори недійсними, так як їх зміст суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги останньої у повному обсязі. Вказав, що дані угоди з підстав наведених ОСОБА_2 є недійсними.

Третя особа ОСОБА_4 вказав, що дані угоди з підстав наведених ОСОБА_2,  та її представником є недійсними.  

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги АБ «Полтава-банк» підлягають задоволенню в повному обсязі, а позов ОСОБА_2 є безпідставним й задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно  до  ст.3   ЦК   України,  загальними   засадами   цивільного  законодавства  є, зокрема,   свобода  договору,   яка   полягає   у   визнанні   за  суб’єктом цивільного   права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

За змістом  ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.    

ОСОБА_2 не заперечує, що на момент укладення кредитного договору №11153495000 від 14 травня 2007 року  вона не подавала жодних зауважень  щодо змісту  та умов договору, добровільно за внутрішнім волевиявленням звернулася до АБ «Полтава-банк» із заявою про надання споживчого кредиту в іноземній валюті, зокрема в доларах США, та підписала кредитний договір.    

Згідно із ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.    

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.    

Відповідач-позивач ОСОБА_2 пояснила, що у зв’язку з економічною кризою та погіршенням її майнового стану вона не може виконати умови кредитного договору. Проте, згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.    

Ст.629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Ч.1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова  установа  (кредитодавець)  зобов'язується   надати   грошові   кошти  (кредити) позичальникові   у   розмірі   та   на   умовах,   встановлених   договором,   а   позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

АБ «Полтава-банк» свої   зобов'язання   за  договором   виконав,   надавши                 ОСОБА_2 кредит в вказані договором валюті, а саме доларах США, що підтверджується платіжними документами.

Обґрунтовуючи   свої   вимоги, ОСОБА_2 послалася на  ст.99 Конституції України,                    ч.1  ст.192 Цивільного кодексу  України,  ч.1 ст. 524   ЦК   України,   у відповідності до яких зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Разом з тим,  вказана стаття  Конституції України визначає тільки правовий статус грошової одиниці України, але ні яким чином не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в України грошових одиниць іноземних держав.  

Надаючи та отримуючи кредити в іноземних валютах, між сторонами визначається та встановлюється модель регулювання грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Тобто, окрім обов'язку повернути отримані грошові кошти в іноземній валюті, у сторони виникає зобов'язання здійснювати оплату відсотків та інших платежів в іноземній валюті, якщо інший обов'язок не встановлений безпосередньо в кредитному договорі.

Ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зазначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язані якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Однак, ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України передбачає можливість виконання сторонами грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Окрім вказаного,    операція    з    надання    банками    кредитів    в    іноземній    валюті    не   потребує  індивідуальної ліцензії, адже о перації з кредитування в іноземній валюті здійснюються у відповідності до ст.1054 Цивільного кодексу України та норм Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки на підставі банківської ліцензії мають право на розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

При цьому, терміном «кошти» згідно ст.2 даного Закону визначено - гроші у національній, або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно ч.1 ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власний ризик, власних умовах є кредитною операцією.

Основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».      

Статтею 5 Декрету встановлено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються Національним банком України.

Таким чином, законодавство України чітко та однозначно визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути суб'єктом кредитних зобов'язань (правовідносин) в іноземній валюті.

Більш того, спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності не містить норм, якими забороняється банкам надавати кредити в іноземній валюті.

 Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог ст. 1 Декрету, надання кредитів в іноземній валюті відноситься до валютних операцій.  

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до ч.1 ст.5 Декрету, індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій видає Національний банк України.

Згідно ч.4 ст. 5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції, на період, необхідних для здійснення такої операції.

Пункт «в» ч.4 ст. 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, тільки за умов, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної - ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.  

3 огляду на вищезазначене, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі, однак,  на сьогоднішній день законодавством не встановлено термінів і сум кредитів в іноземний валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Ця обставина з огляду на характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками або іншими фінансовими організаціями) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

При цьому, згідно п. 5.3. Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. N 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", від 19.02.93 за N 15-93.

ВАТ «Полтава - банк» володіє: банківською ліцензією, №73, виданою йому Національним банком України від 04.12.2001 року;  дозволом Національного банку України № 73-1  від 04.12.2001 року (Додаток до Дозволу №73-1 від 04.12.2001 року, пункт 1 якого до переліку операцій, які має право здійснювати Банк відносить операції з валютними цінностями, зокрема: залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та інші); дозволом Національного банку України №73-2 від 04.12.2001 року (Додаток до Дозволу №73-2 від 05.10.2009 року пункт 1 якого до переліку операцій, які має право здійснювати Банк відносить операції з валютними цінностями, зокрема: залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та інші).

Таким чином вказані дозволи є генеральними ліцензіями на здійснення валютних операцій.

Суд також  не  бере до  уваги  посилання  позивача  на те, що  умови  вищенаведеного кредитного договору є несправедливими, так як через значне підвищення курсу долара США до української гривні позивач в даний час змушений сплачувати значно більшу суму   тіла   кредиту   в   гривні,   ніж   фактично   отриману   від   відповідача,  що стало наслідком фінансової кризи й як вважає   відповідач-позивач ОСОБА_2 є непереборною силою.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти - гривні.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний Банк України», офіційний курс гривні до іноземних  валют  встановлюється   Нацбанком.  

Згідно  з  ч.1 ст.8 Декрету  Кабінету Міністрів  України   «Про   систему валютного регулювання   та   валютного   контролю», валютні курси встановлюється НБУ за погодженням з Кабінетом міністрів України.

Поряд с цим, Положенням   «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України  №  496  від   12.11.2003 року, визначається,  що  офіційний  курс  гривні  до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно.             Для розрахунку курсу   гривні   до   іноземних   валют   використовується   інформація   про   котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті ( доларах США ) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Позивач, згідно з ч.2 ст.1056 Цивільного кодексу України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця.  

Окрім того, відповідно до п.6 ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів», у позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, позивач не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті доларах США.

Суд   приймає  до   уваги   ту  обставину,   що ОСОБА_2 виконувала   умови   договору та сплачувала платежі по кредиту та відсоткам, не оспорюючи договір, що підтверджується квитанціями про внесення грошових коштів.

Згідно з п.1 ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач в своїй позовній заяві не довів тих обставин, на які він посилається як на законні підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Беручи до уваги  зазначене вище, суд приходить до висновку,  що кредитний договір  №224 від 05.10.2007 року  та договір іпотеки від  05.10.2007 року  відповідають   діючому   законодавства та обґрунтованих підстав для визнання їх недійсними немає.  

Керуючись ст.ст. 203, 215, 524, 533, 1046, 1054 ЦК України, ст.ст.10-11,57-60, 212-215 ЦПК України, ст.ст.47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п.6 ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, -

В И Р І Ш И В :  

           Позов АБ «Полтава-банк» задовольнити в повному обсязі.

З вернути стягнення на користь АБ «Полтава-банк» на заставне майно ОСОБА_2 згідно іпотечного договору від 05.10.2007 року, а саме нежитлові приміщення в буд.А-1, цегляні, загальною площею 48.1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (сімнадцять дріб два), та розташовані на земельній ділянці, яка перебуває в державній власності, згідно Довідки щодо земельної ділянки на території м.Полтава, виданої Полтавським міським управлінням земельних ресурсів та земельного кадастру 05.10.2007 року за №28-16/1235;

За рахунок вартості заставного майна  відшкодувати АБ „Полтава-банк” заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору № 224 від 05 жовтня 2007 року  у сумі 250 692 грн. 18 коп.  

Стягнути з громадянки ОСОБА_2 витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120 грн. 00 коп., всього – 1820 грн.

 В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити за необґрунтованістю.    

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м.Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.  

Головуючий                                                                                  Антонов А.В.