УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №2841/2006 Головуючий 1 інстанції Шляхтицький О.І.
Категорія 19 Доповідач суддя Коротков В.Д.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Короткова В.Д.
суддів Михайлова В.О., Шейко Л.М. при секретарі Таратіної О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 1 лютого 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИЛА:
В вересні 2005 року позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 червня 2002 року на 27 км автодороги Ізмаїл-Кілія відповідач, керуючи автомобілем ВА321102 держномер НОМЕР_1, не справився з керуванням автомобілю, виїхав на ліву по ходу руху обочину та перекинувся. Позивачка, будучи пасажиром вказаного автомобілю, отримала тілесні ушкодження у вигляді компресійного перелому першого поясничного позвонка, втратила працездатність на 30%, їй встановлена 3 група інвалідності. Позивачка просила стягнути з відповідача - витрати на лікування в сумі 5330 грн. та моральну шкоду в сумі 35 000 грн.
Відповідач позов не визнав, стверджуючи, що дорожньо-транспортна подія сталася не з його вини, а внаслідок непереборної сили, оскільки під час руху в автомобілі лопнуло колесо.
Рішенням Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 1 лютого 2006 року позов задоволено частково, з відповідача стягнуто матеріальну шкоду в сумі 5330 грн., та моральну шкоду в сумі 15000 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення зміні виходячи з наступного.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, який не справився з керуванням автомобілю та перекинувся. Позивачці, яка була пасажиром вказаного автомобілю, заподіяні тілесні ушкодження. Тому суд стягнув з відповідача витрати на її лікування в сумі 5330 грн. та моральну шкоду в сумі 15 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він грунтується на закони, та підтверджується матеріалами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 28 червня 2002 року на 27 км автодороги Ізмаїл-Кілія, прокурором Ізмаїльського району Одеської області 28 вересня 2002 року була порушена кримінальна справа в відношенні водія ОСОБА_1 за ст.286 ч.1 КК України.
З постанови про закриття кримінальної справи від 20 квітня 2005 року вбачається, що досудовим слідством встановлено, що водій ОСОБА_1, керуючи приналежним йому автомобілем ВА321102 держномер НОМЕР_1, на закругленні дороги не справився з керуванням автомобілю, виїхав за межи дорожнього полотна ліворуч та перекинувся (л.с.20).
За висновком судової автотехнічної експертизи від 18 червня 2003 року водій мав технічну можливість не втратити контроль за управлінням автомобілю та не допустити його виїзду за межи дорожнього полотна (л.с.34).
Пункт 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, передбачає, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Пункт 12.3 вказаних Правил передбачає, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Колегія суддів вважає, що порушення відповідачем п.п.12.1, 12.3 Правил дорожнього руху, які забов*язували його рухатися враховуючи дорожню ситуацію, контролювати рух автомобіля і безпечно керувати ним, а у разі виникнення перешкоди або небезпеки для руху негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, привели до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої позивачці заподіяна матеріальна та моральна шкода. При таких обставинах суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заподіяну шкоду з відповідача.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив по суті спір, але помилково посилався на ст. 1187 ч.2 ЦК України (в редакції 2003 року), оскільки правовідносини між сторонами виникли в 2002 році. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України норми цього кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Тому заподіяна позивачці матеріальна та моральна шкода підлягає стягненню з відповідача на підставі ст.ст.440-1, 450,455 ЦК України (в редакції 1963 року).
Доводи апеляційної скарги про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася не з вини відповідача, а внаслідок непереборної сили, оскільки під час руху в автомобілі лопнуло колесо, спростовуються матеріалами цивільної справи та досудового слідства, яке не встановило цей факт. При огляді місця дорожньо-транспортної пригоди (пункт 1 розділу II протоколу огляду від 27 червня 2002 року), огляді та перевірки технічного стану автомобіля (пункт 6 протоколу огляду транспорту від 27 червня 2002 року) наявність пошкодженого колеса не встановлено.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не правильно визначений розмір заподіяної матеріальної шкоди в сумі 5330 грн., оскільки необхідність вживання позивачкою ліків та лікувальних приладів підтверджується наданими позивачкою медичними документами, а розмір витрат на них - рецептами та касовими чеками (л.с.5-11). Відповідач не надав доказів часткового відшкодування ним шкоди.
При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував роз'яснення, які містяться в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4, та визначив цей розмір в сумі 15000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що діями відповідача позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в фізичних, душевних, психічних стражданнях, яких зазнала позивачка внаслідок ушкодження здоров*я. Позивачка втратила працездатність на 30%, їй встановлена 3 група інвалідності. Вона була вимушена звертатися до суду за захистом своїх прав, що привело до вимушених змін у її життєвих стосунках та значної витрати часу та зусиль для відновлення попереднього стану.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 15000 грн.
Однак суд першої інстанції неправильно визначив загальний розмір відшкодування в сумі 25330 грн., оскільки він складається з відшкодування матеріальної шкоди в сумі 5330 грн., та моральної шкоди в сумі 15000 грн., а всього складає 20330 грн.
Суд першої інстанції неправильно визначив розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави. Відповідно до вимог ч.З ст.88 ЦПК України та п.п. а), д) п.1 ст.З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року №7-93 цей розмір визначається пропорційно задоволеним позовним вимогам та складає 53,30 грн. + 8,50 грн. = 61,80 грн.
З таких обставин рішення суду підлягає зміні в частині визначення загальної суми стягнення та розміру судових витрат на підставі п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 218, 307 ч.1 п.З, 309 ч.1 п. 1, 314 ч. 2, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 1 лютого 2006 року змінити:
Всього стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20330 (двадцять тисяч триста тридцять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 61 (шістдесят одну) гривню 80 копійок.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.