Справа № 22- 6893/09
Головуючий у 1 інстанції Пронін С.Г.
Категорія 44
Доповідач Рибалко Л.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2009 року
м. Донецьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого судді Рибалко Л.І. суддів Ювченко Л.П., Папоян В.В. при секретарі Богданові В.В.
за участю ОСОБА_1, її представника адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, прокурора прокуратури Донецької області ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 24 червня 2009 року
цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили права користування жилим приміщенням, по зустрічному позову ОСОБА_1, яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ТОВ « фірма « Содєйствіє», Кіровський районний сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Донецького міського управління УМВС України в Донецькій області, управління комунальних ресурсів Донецької міської ради про визнання свідоцтва про власності на квартиру недійсним , про визнання незаконною реєстрацію, вселення в квартиру та зміни умов договору найма жилого приміщення,
встановила
В листопаді 2004 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_1 та їх неповнолітнього сина ОСОБА_7 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обгрунтування позову посилалися, на те, що відповідачі з березня 1994 року в квартирі , розташованої за адресою м. Донецьк вул. Купріна б. 162 кв. 7 , не проживають без поважних причин, що у відповідності зі ст. ст. 71, 72 ЖК України дає їм право ставити таке питання.
ОСОБА_1, яка діє в своїх та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7 в листопаді 2008 року пред'явила зустрічні позови, в яких ставила питання про визнання незаконною реєстрацію ОСОБА_4, бо остання зареєстрована в спірній квартирі беї її згоди. Оскільки позивачі , зокрема ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які фактично проживають в квартирі та є її
співвласниками чинять їй перешкоди у користуванні жилою площею , просила вселити її з сином в квартиру, змінити умови житлового найму, виділити їй із сином дві ізольовані кімнати роз міром 15, 7кв.м , 11, 3 кв. м, за ОСОБА_3 залишити дві ізольовані кімнати розміром 18, 3кв.м і 12, 7 кв.м, визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру , яке видане на ім»я ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх неповнолітнього сина ОСОБА_9.
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 24 червня 2009 року ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_10 визнані такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 та вони зняті з реєстраційного обліку. У задоволенні зустрічних позовів відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що справа розглянута неповноважним судом, вона з 1995 року не проживала в квартирі з поважних причин, оскільки їй родичами чоловіка були створені такі умови, змінені на вхідних дверях замки, ключів їй не надали. У 2004 році в квартирі без її дозволу прописала дружина брата її чоловіка ОСОБА_4. В 2005 році із квартири вибули батьки її чоловіка ОСОБА_7 та ОСОБА_8.. Після їх вибуття ОСОБА_4, брат її чоловіка ОСОБА_5 та їх син приватизували квартиру та отримали свідоцтво про право власності, суд необгрунтовано не визнав це свідоцтво недійсним, судом обставини справи досліджені неповно, а оцінка наданим доказам дана неправильною.
Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Розглядаючи справу , суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову про визнання ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та відмову у задоволенні зустрічних позовів.
Судом встановлено, що спірна квартира за адресою АДРЕСА_1 згідно ордеру від 5 травня 1995р, надана ОСОБА_7 на сім»ю, яка складалася із шести осіб, в тому числі і трьох відповідачів.
У серпні 1994р в квартирі був зареєстрований неповнолітній ОСОБА_11- син ОСОБА_3, у 2004 р. його дружина ОСОБА_4.
В листопаді 2004 року позов про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням заявлений особами, які проживали та були зареєстровані в спірній квартирі.
В межах заявленого позову суд перевіряв твердження позивачів, що відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_12 та їх неповнолітній син ОСОБА_13 не проживають в квартирі з березня -квітня 1994р. без поважних причин.
Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги визнав, не заперечував, що у 1994 році їх з ОСОБА_1 сім»я розпалася та він залишив квартиру , залишила спірну квартиру також відповідачка ОСОБА_1 з їх неповнолітнім сином, при цьому нею були забрані усі, належні їй речі, в тому числі, що вони розділили між собою.
Відповідачка ОСОБА_1 позов не визнала, пояснила суду , що рішенням Кіровського районного суду від 10 травня 1995 року вона вселена в спірну квартиру, рішення суду виконано у тому же році. Але позивачі перешкоджали їй користуватися квартирою, тому вона із неповнолітнім сином була вимушена у 1995 році залишити квартиру. Весь цей час вона проживає у трикімнатній квартирі своїх батьків у Ворошиловському районі м. Донецька.
Суд перевіряв доводи відповідачки щодо поважності причин відсутності її та неповнолітнього сина в спірній квартирі.
Судом встановлено та відповідачкою не заперечується, що вона та її син не проживають у спірній квартирі з 1995року. Не проживає в спірній квартирі з 1994 року і батько неповнолітнього ОСОБА_7.
ОСОБА_1 не надано доказів, що на протязі близько десяти років позивачі перешкоджали їй користуватися жилим приміщенням.
Протягом вказаного часу ОСОБА_1 не оспорювала дій позивачів, які на її думку, порушували їх право на проживання в квартирі; в житлові, правоохоронні чи судові органи не зверталася, витрат по утриманню квартири не несла.
Оцінку поясненням свідків суд дав правильну. Свідок ОСОБА_14 давала пояснення стосовно подій 1993р.-1994р., що не відноситься до спірного періоду, свідок ОСОБА_15 дала пояснення, які суперечать поясненням відповідачки та об»єктивним доказам у справі.
Аналізуючи усі докази у їх сукупності суд, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що після виконання рішення суду про вселення ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина в спірну квартиру у 1995 році , вони в ній не проживають без поважних причин, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч.1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім»ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно частини другої цієї ж статті, якщо наймач або члени його сім»ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців , цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору - судом.
Оскільки відповідно до матеріалів справи було встановлено, що відповідачі були відсутні в квартирі більше ніж шість місяців без поважним причин, то суд правильно у відповідності до ст. 72 ЖК України визнав їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявність рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 10 травня 1995р. про вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в спірну квартири є перешкодою для вирішення питання про наявність у них права на житло в майбутньому є безпідставними.
Відповідно до ч.3 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985р « Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» з відповідними змінами наявність рішення суду про право громадянина користування жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, в тому числі і у тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився.
Доводи апеляційної скарги про те, що участь у справі у якості позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які вибули із квартири в квітні 2005 року не спростовують правильності висновків суду. На момент пред»явлення позову ОСОБА_7 був основним наймачем, ОСОБА_8 - дружина член його сім»ї. Від позову вони не відмовлялися, відповідно до ст. 11, 31 ЦПК України сторони користуються своїми процесуальними правами на власний розсуд. Спір був вирішений також за позовом інших осіб, зокрема ОСОБА_3, право на користування житлом якого відповідачкою не заперечується.
Доводи апеляційної скарги про розгляд справи неповноважним судом безпідставні, оскільки скасування рішення суду у зв'язку з ново виявленими обставинами згідно зі ст. 21 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи тим же суддею.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 25 квітня 2008 року, яким скасовано рішення Кіровського районного суду від 2 грудня 2003 року, що свідчить про факт поновлення відповідачкою прав на житло суперечить вимогам ст. 61 ЦПК України. Відповідно до ч.3 зазначеної норми обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. У зазначеному рішенні суду не встановлені обставини стосовно причин непроживання відповідачів в спірній квартирі, та не зазначено, що вони не проживали з 1995 року з поважних причин.
Проте суд, задовольняючи позов в межах заявлених вимог на підставі ст. 71, 72 ЖК України , коментуючи в мотивувальній частині рішення ст.ст. 65, 71 , 107 ЖК України, п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985р. « Про деякі питання, які виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу України» з відповідними змінами, в резолютивній частині рішення наряду зі ст. ст. 71, 72 ЖК послався зайво помилково на ст. 107 ЖК України, хоча правових висновків, що відповідачі вибули на інше постійне місце проживання, а тому втратили право користування жилим приміщенням не робив. Тому посилання суду на ст. 107 ЖК України підлягає виключенню, а рішення суду зміні.
Оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_7 втратили право користування жилим приміщення, то суд обгрунтовано відмовив у задоволенні зустрічних позовів про визнання свідоцтва про право власності на спірну квартиру № 594 від 19.01. 2007 року недійсним , вселенні та зміні договору найму житлового приміщення та зняття з реєстрації ОСОБА_4.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для скасування немає.
Керуючись вимогами ст. ст. 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів
Вирішила
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 24 червня 2009 року змінити.
Виключити з резолютивної частини рішення посилання на ст. 107 ЖК України.
В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 24 червня 2009 року залишити без зміни, апеляційну скаргу без задоволення.
Рішення суду набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з вказаного часу.