ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2010 р. Справа № 2-а-2054/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : Мельник Т.І. - представник на підставі доручення;
відповідача : Паламарчук О.А. - представник на підставі довіреності;
розглянувши у відкритому сдовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяміськбуд"
про: стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені
ВСТАНОВИВ :
В травні 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяміськбуд" (далі - ТОВ "Вінницяміськбуд"), в якому позивач просить стягнути з товариства адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій, розраховану відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці та соціальної політики від 15.05.2007 №233, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач повинен бути самостійно розрахувати і сплатити Вінницькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів до 15 квітня 2009 року адміністративно-господарські санкції у розмірі двох середньорічних заробітних плат за 2008 рік за кожне робоче місце не зайняте інвалідом в сумі 25897,30 грн.
Ухвалою суду від 21 травня 2010 року провадження у справі відкрито та призначено її до судового розгляду.
Представник позивача - Мельник Т.І. в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві.
Представник відповідача - Паламарчук О.А. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, однак позовні вимоги визнала частково та просила суд не стягувати пеню. Окрім того, зазначила, що наслідки фінансово - економічної кризи призвели до різкого скорочення чисельності працівників товариства та унеможливлювали прийняття будь - яких нових працівників, в тому числі і інвалідів.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази в обґрунтування та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Протягом 2007 - 2008 років відповідач не реєструвався у відділенні Фонду, що передбачено Порядком реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, та не подавав Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007 року, в термін, передбачений ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів та зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, чим порушив вимоги ч. 9 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
В серпні 2009 року відділенням Фонду була проведена планова виїзна перевірка відповідача за результатами якої був складений акт № 146 від 19.08.2009 року та встановлено що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у кількості 2-х робочих місць, та не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, в 2008 році у відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав - 1 робоче місце та відповідно останнім в 2008 році не дотримано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 2 робочих місць.
Як зазначено вище, приписами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю також зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Однак, доказів надання державній службі зайнятості інформації, щодо наявності вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів у 2008 році, відповідачем не надано та відповідно матеріали справи не містять.
Натомість, як вбачається з листа Ленінського районного центру зайнятості № 01-31/1322 від 12.05.2010 року, ТОВ "Вінницяміськбуд" у 2008 році звіт за формою 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, не подавало.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
В силу ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону.
Згідно ч. 2 п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Крім того, як зазначено вище, відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону, а в силу ч. 2 ст. 20 вказаного Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Отже, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році, відповідач зобов'язаний був розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції в строк до 15 квітня 2009 року.
Відповідно до акту перевірки №146 від 19.08.2009 року відповідачу було запропоновано усунути порушення, виявлені в ході проведення перевірки, а саме зареєструватись у відділенні Фонду, подати Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік та сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі двох середньорічних заробітних плат штатного працівника на підприємстві та пеню. За результатами перевірки відповідач подав до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідні документи для його реєстрації у відділенні та Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік, в якому вказав середньооблікову кількість працівників облікового складу в кількості 74 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в кількості 3 особи, та розрахував суму коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 25897,30 гривень
Так, в даному випадку Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є спеціальним нормативним актом, яким визначено порядок застосування, умови, строки та розмір адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються до особи, за порушення норм цього Закону, яким до того ж не передбачений термін застосування адміністративно-господарських санкцій.
Згідно гарантійного листа №182 від 21.09.2009 року ТОВ "Вінницяміськбуд" взяло на себе зобов'язання перед позивачем протягом п'яти місяців перерахувати, розраховані в звіті адміністративно-господарські санкції в сумі 25897,30 грн. та виплачувати до 15-го числа кожного місяця по 5179,46 грн., згідно графіка. Крім того, відповідач взяв зобов'язання нарахувати і сплатити пеню за невчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.
Відповідач самостійно сплатив до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів частково адміністративно-господарські санкції після встановленого законодавством терміну - до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" лише у розмірі 21558,92 гривень.
Суд погоджується з позивачем, що за таких умов відповідач не забезпечив нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та не сплатив решту адміністративно-господарських санкцій в сумі 4338,38 грн., що зумовило в подальшому нарахування пені у сумі 2303,16 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 4 п.п. 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1434 передбачає, що Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до ч.2 ст. 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Елементами правопорушення, виходячи із загальних норм права, є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Виходячи з загального розуміння вини, суд приходить до висновку, що відповідачем не добросовісно виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки ним не вживалися необхідні заходи задля недопущення господарських правопорушень, тому суд вбачає в діях відповідача - роботодавця склад правопорушення, який в даному випадку виражений у формі бездіяльності роботодавця і тягне за собою відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Згідно ст.217 Господарського кодексу (далі – ГК) України адміністративно господарські санкції є різновидом господарсько-правової відповідальності.
Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
З вищенаведених правових норм вбачається, що обов’язок роботодавця самостійно розраховувати та сплачувати штрафні санкції, а звернення Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до суду з позовом про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені з відповідача є вимушеним кроком, у випадку добровільної несплати штрафних санкцій підприємством.
Судом враховані ті обставини, що відповідачем було добровільно сплачено більшу частину адміністративно-господарських санкцій.
Водночас судом з'ясовано, що відповідач не приймав міри по створенню робочих місць для інвалідів, належним чином центр зайнятості не інформував про наявність вакансій для інвалідів, адміністративно-господарські санкції в сумі 4338,38 грн. вчасно не сплатив, а тому позивачем правомірно нараховано пеню в сумі 2303,16 грн., відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Суду доказів сплати вказаних вище фінансових санкцій та пені не надано.
У відповідності зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за свої внутрішнім переконання, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що відповідач не проводив заходів щодо інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями та з урахуванням того, що на день розгляду справи відповідач адміністративно-господарські санкції та пеню, які підтверджується матеріалами справи повністю не сплатив, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Що стосується розподілу судових витрат, то згідно з ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяміськбуд" (21018, м. Вінниця, вул. В.Стуса, 7, р/р 26003055303268, ВФ АБ "Приватбанк", МФО 302686, код ЄДРПОУ 32976737) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет м. Вінниці, р/р 31214230700002, код ЄДРПОУ 34701167, банк одержувача: ГУДКУ у Вінницькій області, м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "Платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 4338 грн. 38 коп. (чотири тисячі триста тридцять вісім гривень, тридцять вісім копійок), та пеню в розмірі 2303 грн. 16 коп. (дві тисячі триста три гривні, шістнадцять копійок).
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 07.06.10
Суддя Чернюк Алла Юріївна