ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2010 р. Справа № 2-а-1919/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : Йолдич Л.А., Якимчук В.І.
відповідача : Дзюбенко М.А., Микуш С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Державного підприємства "Літинський автобусний парк"
до: Управління Пенсійного фонду України в Літинському районі Вінницької області
про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
ВСТАНОВИВ :
В травні 2010 року Державне підприємство "Літинський автобусний парк" (далі - Позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги управління Пенсійного фонду України в Літинському районі Вінницької області (далі – Відповідач) про сплату боргу від 01.03.2010 року № Ю-69.28.
Позов мотивовано тим, що 03.03.2010 року позивач отримав від відповідача вимогу про сплату боргу № Ю-69.28 від 01.03.2010 року на суму 98856 грн. 38 коп. Не погодившись з вказаною вимогою, позивач оскаржив її до управління Пенсійного фонду України в Літинському районі Вінницької області. За наслідком розгляду заяви позивача про узгодження вимоги № Ю-69.28 від 01.03.2010 року рішенням №134/06-35/09 від 16.03.2010 року управління Пенсійного фонду України в Літинському районі її залишено без розгляду. З тих підстав, що позивач не одержав вмотивованого рішення від відповідача протягом строків визначених чинними нормативними документами (п. 5.1 Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при погодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.01.2004 за № 81/8680 (далі - Порядок №21-2), а відтак, ДП "Літинський автобусний парк" керуючись вимогами вищевказаного порядку та вважаючи себе вільним від зобов’язань визначених у вимозі від 01.03.2010 року № Ю-69.28, повідомив про це Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області шляхом надсилання повторної скарги від 30.03.2010 року. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.04.2010 року скаргу направлено на новий розгляд до управління Пенсійного фонду України в Літинському районі, що на думку позивача, є порушенням вимог Порядку №21-2. Окрім того, позивач не погоджується з оскаржуваною вимогою тому, що в даний час апеляційним судом розглядається справа №2-а-2515/09/0270 за позовом ДП "Літинський автобусний парк" до управління Пенсійного фонду України в Літинському районі про визнання протиправними вимог про сплату боргу і рішень про застосування санкцій.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити з підстав наведених в позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях №298/06-35/09 від 31.05.2010 року (а.с. 30-35) просили в задоволенні позову відмовити повністю. Пояснили, що відповідач виносячи рішення на заяву про узгодження вимоги про сплату боргу № Ю-69.28 від 01.03.2010 року керувався Порядком № 21-2.
Оскільки, позивачем в порушення останнього абз. п.1.5 вказаного Порядку № 21-2, подано заяву підписану в.о. директора, а документів, який засвідчує право підпису даною особою до заяви не долучено. Крім того, позивачем в порушення п. 2.1 Порядку № 21-2 до заяви про узгодження вимоги не подано документів, що свідчили б про неправильність обчислення суми недоїмки, зазначеної у вимозі. З огляду на вказане оскаржувана вимога залишена без змін, а заява страхувальника – без задоволення.
Поряд з тим, в запереченнях звернуто увагу на те, що позивачем в якості доказів подано сфальсифіковані документи, а саме поштове повідомлення про вручення заяви про узгодження вимоги про сплату боргу відповідачеві.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом вбачається наступне.
Згідно ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Державне підприємство "Літинський автобусний парк" зареєстроване в управлінні Пенсійного фонду України у Літинському районі Вінницької області і є платником страхових внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Згідно ч. 3 ст. 18 Закону, страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 6 ст. 20 Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для позивача є календарний місяць. У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів, виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах.
Згідно ч. 3 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. На виконання зазначеної вимоги Закону постановою Правління Пенсійного Фонду України від 19.12.2003 № 21-1 затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України.
Відповідно до п.п. 8.1 Інструкції суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у визначені строки, у тому числі обчислені органами Пенсійного фонду, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Згідно п.п. 8.2. Інструкції органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:
а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків;
б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків;
в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.
У випадку "а" вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки.
У випадку "б" вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу. Вимога формується на суму боргу, який не менше 10 грн.
Відповідно до п.п. 8.3. Інструкції вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників за формою згідно з додатком 9 цієї Інструкції (для страхувальника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 10 цієї Інструкції (для страхувальника - фізичної особи).
Підпунктом 8.4. Інструкції встановлено, що протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми. В силу ж п. 8.5. Інструкції у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу, страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Про оскарження вимоги до суду страхувальник зобов'язаний письмово повідомити протягом трьох робочих днів орган Пенсійного фонду, який направив вимогу. Узгодження вимоги органу Пенсійного фонду здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
Судом встановлено, що відповідачем на адресу позивача була надіслана вимога про сплату боргу №Ю-69.28 від 01.03.2010 року на суму 98856 грн. 38 коп., яка отримана позивачем 03 березня 2010 року.
Не погодившись з пред’явленою сумою боргу позивач, скориставшись правом закріпленим у п. 8.5 Інструкції, звернувся до управління Пенсійного фонду України у Літинському районі Вінницької області із заявою № 50 від 11.03.2010 року (а.с. 7) про узгодження вказаної у вимозі суми.
В обґрунтування заяви позивач посилався на те, що в даний час судом розглядається справа №2-а-2515/09/0270 за позовом ДП "Літинський автобусний парк" до управління Пенсійного фонду України в Літинському районі про визнання протиправними вимог про сплату боргу і рішень про застосування санкцій. Наразі, справа перебуває в стадії апеляційного оскарження, тому виставлення страхувальнику нових вимог про сплату боргу та нарахування пені є неправомірним до вирішення спору по суті.
За результатами розгляду заяви управлінням Пенсійного фонду України у Літинському районі Вінницької області прийнято рішення №134/06-35/09 від 16.03.2009 року, яким заяву про узгодження вимоги про сплату боргу від 01.03.2010 № Ю-69.28 ДП "Літинський автобусний парк" залишено без розгляду.
Утім, 30.03.2010 року позивачем було подано скаргу на вимогу про сплату боргу від 01.03.2010 №-Ю 69.28 та на рішення управління Пенсійного фонду України в Літинському районі від 16.03.2010 № 134/06-35/09 (а.с.9). Підставами скасування вимоги і рішення у вказаній скарзі зазначено те, що оскільки позивач вмотивованого рішення від управління Пенсійного фонду України в Літинському районі протягом строків визначених чинними нормативними документами не одержав, відтак, ДП "Літинський автобусний парк" вважає себе вільним від зобов’язань визначених у вимозі від 01.03.2010 № Ю-69.28., а також наявністю справи № 2-а-2515/09/0270.
На заяву ДП "Літинський автобусний парк" Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було винесено рішення № 1317/06-36/09 від 20.04.2010 року (а.с. 10) про направлення скарги позивача на новий розгляд до управління Пенсійного фонду України у Літинському районі, оскільки під час розгляду заяви від 11.03.2010 № 50 питання, що були порушені скаржником щодо узгодження вимоги про сплату боргу в сумі 98856 грн. 86 коп. не розглядались.
Процедуру подання та розгляд органами Пенсійного фонду України скарг страхувальників при узгодженні ними вимог про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначено Порядком розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 №21-2, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.01.2004 № 1/8680 (далі - Порядок №21-2).
Пунктом 2.1 Порядку № 21-2 передбачено, що у разі коли страхувальник вважає, що орган Пенсійного фонду в районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган Пенсійного фонду) невірно визначив суму недоїмки, такий страхувальник має право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду, вимога про сплату недоїмки якого оскаржується, з заявою про узгодження вимоги, яка подається у письмовій формі та супроводжується документами, що свідчать про неправильність обчислень сум недоїмки, зазначених у вимозі.
Заява про узгодження вимоги про сплату боргу повинна бути подана до територіального органу протягом 10 робочих днів, наступних за днем отримання страхувальником вимоги про сплату недоїмки.
За результатами розгляду заяви про узгодження вимоги про сплату недоїмки територіальний орган Пенсійного фонду зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та повідомити про нього особу, що подала заяву (п. 2.4. Порядку № 21-2).
Згідно п.3.2 Порядку №21-2 до Головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (регіональних органів Пенсійного фонду) подаються скарги на рішення територіальних органів Пенсійного фонду.
Згідно п.5.3 Порядку №21-2 скарга, подана з порушенням порядку, не підлягає розгляду органами Пенсійного фонду і повертається із зазначенням причин.
Виходячи ж із змісту обґрунтування позовних вимог, вбачається, що позивач фактично вказує на те, що управлінням Пенсійного фонду України в Літинському районі Вінницької області порушено встановлений законодавством порядок розгляду скарг страхувальників при узгодженні ними вимог про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Поряд з наведеним, суд вважає за необхідне зазначити те, що ані рішення управління Пенсійного фонду України в Літинському районі Вінницької області про повернення скарги без розгляду, а також рішення головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області про направлення справи на розгляд до управління Пенсійного фонду в Літинському районі, ані дії відповідача щодо прийняття вказаних рішень не є предметом спору, а відповідно і розгляду у даній справі.
Натомість, предметом оскарження є, саме, вимога про сплату боргу від 01.03.2010 за № Ю- 69.28. Єдиним аргументом щодо її протиправності є посилання щодо наявності справи №2-а-2515/09/0270, яка переглядається судом апеляційної інстанції, і до прийняття по даній справі рішення по суті, що на думку позивача, виключає можливість виставлення страхувальнику нових вимог про сплату боргу та нарахування пені.
Пунктом 8 ст. 3 КАС України закріплено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
Право на захист - це суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав.
Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Зміст позову - це вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду.
Предмет позову - це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою суду. Матеріально - правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.
Підставою позову - є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою визначені правові наслідки. Підстава позову складається із таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, приналежність сторін до цієї справи та привід по позову.
Завдання правосуддя це розгляд та вирішення правового спору, захист порушених суб’єктивних прав особи. Ознакою спору є мета його учасників - доведення правомірності своїх інтересів, їх захист усупереч інтересам протилежної сторони.
Правозахисна функція органів адміністративної юстиції передбачає вжиття заходів, які захищають порушені адміністративним органом права, свободи чи інтереси особи. У такий спосіб усуваються перешкоди у реалізації особою її правових можливостей.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, на момент видання позивачем 01 березня 2010 року вимоги судове рішення у справі №2-а-2515/09/0270 не набрало законної сили. Разом з тим, суд вважає, що за наявності постановленого судом першої інстанції рішення яким в задоволенні вимог позивача про оскарження вимог та рішень про застосування фінансових санкцій та нарахування пені відмовлено, це не є підставою для не формування та не надсилання вимоги про сплату боргу, адже, як зазначалось вище відповідно до вимог п.п 8.2 п. 8 Інструкції органи Пенсійного фонду надсилають страхувальнику вимогу про сплату недоїмки, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків та, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду борг зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні відповідач довів правомірність своїх дій та рішення.
Відповідачем виконано обов’язок щодо доказування, зокрема надано наявні у нього документи та матеріали, на підтвердження правомірності своїх дій та рішення.
В силу ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Оскільки, позивачем не вказано будь-яких інших обставин якими він обґрунтовує свої вимоги щодо протиправності оскаржуваної вимоги №Ю-69.28 від 01.03.2010 року про сплату боргу у суму 98856 грн. 38 коп., а судом не встановлено підстав для її скасування, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства "Літинський автобусний парк" відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 07.06.10
Суддя Чернюк Алла Юріївна