|
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
13.04.2007р. |
м.Київ |
№ 28/69-А |
за позовом управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва, м. Київ
до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві
про скасування постанови
Суддя Копитова О.С.
При секретарі судового засідання Ільмухіній Т.Ф.
За участю представників сторін:
від позивача: Марченко Н.М. -головний спеціаліст юридичного відділу (довіреність 20/11 від 09.01.2007 р.);
від відповідача ніхто не з'явився;
Розгляд справи здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до п. 6 Розділу УІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Кодексу.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13.04.07 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва звернулось з позовом до державної виконавчої служби у Святошинському районі у міста Києва про скасування постанови від 18.05.2006 р. про повернення виконавчого документа щодо примусового виконання наказу, виданого Господарським судом м. Києва 14.06.2004 р. по справі № 8/361 про стягнення з приватного підприємця Кравченко Лади Миколаївни 142,53 грн., а також зобов'язання відповідача вчинити необхідні дії щодо звернення до суду про стягнення зазначеної суми з рахунку боржника на виконання наказу.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідачем не було вжито всіх необхідних заходів для повного виконання виконавчого документу. Також позивач зазначає, що відповідачем були порушені вимоги ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” і не були виконані вимоги ст.ст.50, 63 цього ж Закону.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.12.06 року було відкрито провадження у адміністративній справі № 28/69-А і призначено попереднє судове засідання на 25.01.07 року.
Судове засідання 25.01.2007 р. було відкладене на 15.02.2007 р.
Відповідно до ч. 4 ст. 111 Кодексу адміністративного судочинства України у попередньому засіданні судом уточнено позовні вимоги, з'ясовано відмову позивача від врегулювання спору з відповідачем до судового розгляду справи, а також роз'яснено позивачу можливість щодо примирення. Також в попередньому засіданні встановлено, що у судовому розгляді справи участь братиме представник позивача, який з'явився у попереднє засідання та з'ясовано, якими доказами позивач буде обґрунтовувати свої доводи та заперечення на стадії судового розгляду справи.
Відповідач правом на участь свого представника у судових засіданнях не скористався, в судові засідання не з'явився, вимог ухвал суду не виконав. Ухвали суду та повістки про виклик були надіслані на адресу відповідача.
Ухвалою суду від 13.04.2007 року, за клопотанням позивача замінено Державну виконавчу службу в Святошинському районі м. Києва, у зв'язку з його ліквідацією на -Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві.
За таких обставин розгляд справи здійснюється за наявними в ній матеріалами.
Вислухавши представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи документи господарський суд -
ВСТАНОВИВ:
03.06.2004 р. Господарським судом м. Києва була прийнята постанова в справі № 8/361 про стягнення з ПП Кравченко Л.М. на користь УПФУ у Святошинському р-ні м. Києва 142,53 грн.
14.06.2004 р. дана постанова набрала законної сили і на її підстав був виданий наказ, який був переданий до ВДВС у Святошинському р-ні м. Києва для виконання в примусовому порядку.
В даному виконавчому документі були зазначені назва боржника, його ідентифікаційний код, адреса і номер розрахункового рахунку в установі банку.
18.05.2006 р. відповідачем була прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві. Підставою для повернення вимоги в постанові зазначається ст. 40 Закону “Про виконавче провадження”, а саме те, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
На підтвердження даного факту державним виконавцем у присутності понятих був складений Акт.
Оглянувши матеріали справи суд вважає, що вимоги позивача повністю обґрунтовані з наступних підстав.
Згідно ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” (надалі -Закону), примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою, на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону, виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду.
В той же час, згідно ст. 116 Господарського процесуального кодексту: виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 5 Закону “Про виконаче провадження”, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Як слідує з матеріалів справи, постановою цього ж відділу ДВС від 18.05.2006 р. виконавчий документ -наказ Господарського суду м. Києва, виданий 14.06.2004 р. на підставі постанови суду в справі № 8/361, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, було повернуто Управлінню у зв'язку з тим, що за вказаною адресою боржник не знаходиться. Вказаний факт відсутності боржника за адресою, зазначеною у Вимозі, підтверджується також відповідним актом державного виконавця.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 п.п. 2 та 6 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а також у випадку, якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання боржника - фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника.
В той же час, ч. 2 ст. 5 Закону, зокрема, встановлено, що державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (надалі -виконавчий документ) у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Крім того, ч. 3 ст. 5 цього ж Закону встановлює перелік правомочностей державного виконавця під час здійснення виконавчих дій. Серед цього переліку останнім пунктом є право державного виконавця вчинювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами. Тобто, положення вказаної норми Закону не обмежує коло прав державного виконавця переліком, встановленим ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”.
Так, зокрема, статтею 377 Цивільно-процесуального кодексу України (надалі -ЦПК України) встановлено, що питання про звернення стягнення на належні боржнику грошові кошти, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за поданням державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Тобто, дана процесуальна норма встановлює право державного виконавця на звернення до суду для вирішення питання про можливість звернення на грошові кошти боржника в установах банків та процедуру такого звернення.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на майно боржника;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Згідно ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження” звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Відповідно до ст. 63 Закону України „Про виконавче провадження” готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складення відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника - юридичної особи.
Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня здається в установу банку для перерахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. Готівка в іноземній валюті у той же строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в порядку, передбаченому цим Законом. Якщо даних про наявність у боржника - юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших у фінансових установах немає, державний виконавець одержує такі дані у податкових органів, які зобов'язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.
У разі якщо коштів на рахунках боржника - юридичної особи недостатньо, для погашення заборгованості перед стягувачами в повному обсязі, стягнення може бути звернуто на кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих боржниками - юридичними особами через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
Не підлягають стягненню в порядку, передбаченому цим Законом, кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України “Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки”.
Якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника - юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження.
Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.
Крім того, відповідно до п.п. 1.5 п. 1 Інструкції “Про проведення виконавчих дій”, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999р. заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на грошові кошти боржника. Підпункт 5.1.1 пункту 5 цієї ж Інструкції встановлює, що звернення на майно боржника, зокрема, на грошові кошти полягає в його виявленні шляхом надіслання запитів до відповідних органів (одним з яких є банк), описі, арешті, вилучені та примусовій реалізації.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідач у своїх поясненнях послався на Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка була затверджена постановою Правління Національного банку України за № 22 від 21.01.2004р., вказавши при цьому, що він на підставі цієї інструкції, а також Закону України “Про виконавче провадження” та ЦК України, не зобов'язаний звертатися до суду з вимогою про арешт рахунків.
Однак, як було встановлено судом, в процесі примусового виконання виконавчого листа, державний виконавець з відповідним поданням, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби про звернення стягнення на кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах до суду не звертався, що свідчить про те, що державним виконавцем не зверталось стягнення на кошти боржника, яке знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що Державною виконавчою службою у Святошинському районі м. Києва не було вжито всіх заходів примусового виконання виконавчого листа і, зокрема, заходів передбачених ст.ст. 50 і 63 Закону України “Про виконавче провадження” та ст. 377 ЦПК України.
За викладених обставин, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і доведеними відповідними доказами, а позовну заяву такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Частина 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити в повному обсязі.
Скасувати постанову державної виконавчої служби в Святошинському районі м. Києва від 18.05.2006 р. про повернення виконавчого документа -виконавчого листа, виданого Господарським судом м. Києва 14.06.2004 р. по справі № 8/361 скасувати.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві вчинити необхідні дії щодо звернення до суду про стягнення 142,56 грн. з рахунку ПП Кравченко Л.М. на виконання наказу, виданого Господарським судом м. Києва 14.06.2004 р. по справі № 8/361.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України до Київського апеляційного господарського суду.
Суддя: О.С. Копитова