Судове рішення 15/81 від 24.06.2010

Судове рішення #9720519

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.06.10 р. Справа № 15/81

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Енергомаш” м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 13609872)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівельний завод” м. Краматорськ (код ЄДРПОУ 05763642)

про стягнення 10047,79 грн..

за участю представників сторін:

від позивача: Василинець Ю.М. за довіреністю № 28 від 07.05.2010 р.

від відповідача: Кравченко С.О. за довіреністю б/н від 30.07.2009 р. (в останнє судове засідання не з’явився)

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Енергомаш” м. Запоріжжя до відкритого акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівельний завод” м. Краматорськ про стягнення 10047,79 грн.

Ухвалою суду від 15.04.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/81, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

11.06.2010 р. від відповідача до суду надійшло клопотання у формі телеграми про відкладення розгляду справи у зв’язку зі зміною позивачем позовних вимог. Вказане клопотання суд відхилив з наступних підстав:

В матеріалах справи міститься заява позивача про збільшення розміру позовних вимог з доказами направлення її відповідачу 25.05.2010 р. В судовому засіданні 27.05.2010 р. представник позивача в усній формі додатково повідомив представника відповідача про збільшення розміру позовних вимог. Розгляд справи був відкладений на 14.06.2010 р.

Таким чином, процесуальні права відповідача, пов’язані з розглядом збільшеної суми позовних вимог, не були порушені.

Представник відповідача у судове засідання 14.06.2010 р. не з’явився без повідомлення про причину неявки.

Згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, суд вважає, що керівник відповідача або особа, яка виконує обов’язки керівника, у зв’язку з неможливістю попередньо визначеного представника відповідача взяти участь в судовому засіданні мали можливість згідно вимог ст. 28 Господарського процесуального кодексу України визначити своєчасно іншу особу, яка буде представляти інтереси ВАТ “Старокраматорський машинобудівельний завод” в судовому засіданні по даній справі або представляти інтереси в суді особистою участю керівника.

Крім того, відсутність представника в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установленому порядку. В матеріалах справи є достатні документи для вирішення спору по суті. Про необхідність витребування від сторін будь–яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. Сторони були повідомлені судом про дату та час проведення судового засідання належним чином, що унеможливлює порушення їх процесуальних прав в цій частині. Тільки сама неявка представника відповідача у судове засідання не є причиною неможливості розгляду справи в установлений законом двохмісячний строк.

Крім того, відповідач в клопотанні від 11.06.2010 р. просив суд продовжити строк вирішення спору на один місяць.

Статтею 69 ГПК України передбачено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

Рішення винесено в останній день встановленого ст. 69 ГПК України двохмісячного строку. Клопотань від обох сторін чи клопотань однієї сторони, погодженим з другою стороною, про продовження строку розгляду справи до суду не надходило.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

11.06.2008 р. сторони уклали договір поставки № 48/3–25, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався в порядку та на умовах, визначених даним договором, виготовити та поставити товар, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування (асортимент), ціна, кількість, загальна вартість цього товару вказуються в специфікаціях, що є невід’ємною частиною договору.

Згідно п. 2.5 договору оплата за товар здійснюється в наступному порядку: 30% – після підписання договору та виставлення рахунку; 70% – протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару.

Пунктом 10.11 договору передбачено, що даний договір вступив в сулу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання своїх зобов’язань.

До спірного договору сторони підписали специфікації № 1 та № 2 від 11.06.2008 р., якими передбачили найменування, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість товару. Спірний договір та специфікації до нього підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, завірені копії додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору поставки № 48/3–25 від 11.06.2008 р. ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 11232,00 грн. за видатковими накладними: № РН–00227 від 16.07.2008 р. на суму 1170,00 грн., № РН–00226 від 16.07.2008 р. на суму 9684,00 грн., № РН–00241 від 23.07.2008 р. на суму 378,00 грн. Факт отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписами представників позивача та відповідача в графах „Відвантажив” та „Отримав”; а також податковими накладними № 232 від 08.07.2008 р., № 251 від 16.07.2008 р., № 252 від 16.07.2008 р., № 268 від 23.07.2008 р., довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей серії ЯЖД № 117790/641 від 15.07.2008 р., серії ЯПЗ № 687038/750 від 22.07.2008 р., рахунками–фактурами № СФ–00231 від 05.06.2008 р., № СФ–00232 від 05.06.2008 р., № СФ–00315 від 23.07.2008 р. Завірені копії вказаних документів додані до позову.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору поставки № 48/3–25 від 11.06.2008 р. суд робить виходячи з того, що характеристики товару, зазначеного у накладних, повністю відповідають тим, що вказані в специфікаціях до договору № 48/3–25 від 11.06.2008 р. В позовній заяві позивач вказував на здійснення поставок за спірними видатковими накладними саме за договором поставки № 48/3–25 від 11.06.2008 р. Відповідач ствердження позивача в цій частині не спростував, навпаки в довіреностях підставою отримання товарно–матеріальних цінностей вказав спірний договір № 48/3–25 від 11.06.2008 р. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив факт укладення між сторонами спірного договору та здійснення саме на підставі нього поставок по спірним видатковим накладним. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Відповідач частково оплатив товар на суму 3250,20 грн., отриманий за спірною видатковою накладною № РН–00226 від 16.07.2008 р., в результаті чого неоплаченим залишився товар, отриманий за цією накладною на суму 6433,80 грн. (9684,00 грн. – 3250,20 грн. = 6433,80 грн.). Здійснення відповідачем часткової оплати підтверджується завіреною копією банківської виписки та оригіналом платіжного доручення, які містяться в матеріалах справи. Інші спірні видаткові накладні залишилися повністю не оплаченими. Таким чином станом на день подачі позову до суду заборгованість відповідача на користь позивача склала 7981,80 грн. (6433,80 грн. + 1170,00 грн. + 378,00 грн. = 7981,80 грн.).

Даний факт позивач обґрунтовує актом звірки взаєморозрахунків за підписом позивача за період з 01.01.2008 р. по 01.10.2009 р., який по суті є детальним та розширеним розрахунком суми позову. Завірена копія вказаного акту звірки міститься в матеріалах справи.

Позивач направив відповідачу претензію з вимогою оплатити заборгованість за отриманий товар з урахуванням пені та інфляції. Факт направлення даної претензії позивачем та отримання її відповідачем підтверджується описом вкладення до цінного листа від 25.12.2009 р. та повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення 05.01.2010 р. представнику відповідача. Завірені копії претензії, опису вкладення та повідомлення містяться в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

27.05.2010 р. від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вих. № 30 від 25.05.2010 р.), де заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 10834,37 грн. До заяви доданий розрахунок заборгованості, де сума боргу з врахуванням індексу інфляції дорівнює 9538,25 грн., пеня – 955,19 грн., всього 10493,44 грн. З письмових уточнень позивача до позовної заяви, розрахунків, доданих до заяви про збільшення позовних вимог, усних пояснень позивача вбачається, що він помилково включив до ціни позову (10834,37 грн.) у заяві про збільшення позовних вимог витрати на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу. Таким чином, фактично позивачем заявлено до стягнення заборгованість на загальну суму 10493,44 грн.

Факт направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог відповідачу підтверджується описом вкладення до цінного листа від 25.05.2010 р., оригінал якого міститься в матеріалах справи.

Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав збільшені позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 48/3–25 від 11.06.2008 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі № 48/3–25 від 11.06.2008 р. передбачили здійснення остаточної оплати протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару, тобто від дати підписання видаткової накладної. Виходячи з того, що за спірними видатковими накладними № РН–00227 та № РН–00226 товар був отриманий відповідачем 16.07.2008 р., строк оплати для відповідача наступив у період з 17.07.2008 р. по 30.07.2008 р. включно, а вже з 31.07.2008 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за цією партією товару. За спірною видатковою накладною № РН–00241 товар був отриманий відповідачем 23.07.2008 р., строк оплати для відповідача наступив у період з 24.07.2008 р. по 06.08.2008 р. включно, а вже з 07.08.2008 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за цими партіями товару. Таким чином строк оплати отриманого товару по обом спірним видатковим накладним для відповідача наступив, крім того почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому підтверджує факт укладення між сторонами спірного договору поставки та визнає наявність грошового зобов’язання за цим договором перед позивачем на суму 7981,80 грн., проти стягнення інфляції та 3% річних не заперечує. При цьому відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення пені, посилаючись на пропущення строку позовної давності.

Згідно частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Дії відповідача у даній справі, пов’язані із визнанням позову про стягнення основного боргу в сумі 7981,80 грн., не суперечать законодавству та не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити товар в передбачений договором поставки № 48/3–25 від 11.06.2008 р. строк в сумі 7981,80 грн., тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач на підставі п. 7.2 договору нарахував відповідачу пеню в сумі 955,19 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 7.2 договору за прострочення остаточної оплати, передбаченої п. 2.5 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

У розрахунках пені позивач вказує період прострочення у 182 дні (або 6 місяців), що відповідає вимогам ст. 232 п. 6 ГК України.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно п. 11 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 16.04.1993 р. № 01–6/438 „Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів” (з наступними змінами) якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов’язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо.

Вказане роз’яснення суд приймає до уваги при розгляді даного спору, оскільки застосування строку позовної давності можливо тільки стосовно права на судовий захист, яке фактично виникло у позивача.

При нарахуванні пені право на судовий захист виникає у позивача щоденно в залежності від тривалості періоду прострочення виконання грошового зобов’язання, кожен день на певну суму пені. До настання відповідної дати прострочки право звернення до суду про стягнення пені за конкретний день у позивача відсутнє.

Прострочення виконання грошового зобов’язання за спірними видатковими накладними № РН–00227 та № РН–00226 від 16.07.2008 р. почалося з 31.07.2008 р.; за спірною видатковою накладною № РН–00241 від 23.07.2008 р. – з 07.08.2008 р. Передбачений ст. 232 п. 6 ГК України шестимісячний строк нарахування пені по видатковим накладним № РН–00227 та № РН–00226 від 16.07.2008 р. закінчився 31.01.2009 р., по видатковій накладній № РН–00241 від 23.07.2008 р. – 07.02.2009 р. Таким чином, враховуючи встановлений законодавством скорочений строк позовної давності протягом одного року, позивач мав можливість правомірно звернутися до суду за захистом порушеного права з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на заборгованість, яка виникла на підставі накладних № РН–00227 та № РН–00226 від 16.07.2008 р. по 31.01.2010 р. включно; за накладною № РН–00241 від 23.07.2008 р. – по 07.02.2010 р. включно.

Таким чином, виходячи з дати надходження позовної заяви до суду – 12.04.2010 р., суд дійшов висновку, що пеня в сумі 955,19 грн. нарахована з пропущенням строку позовної давності, у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу інфляцію в розмірі 1556,45 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіркою розрахунку суми інфляції судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляції в розмірі 1556,45 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд для забезпечення позову накласти арешт та заборону на відчуження майна відповідача, що належить йому на праві власності або стане його власністю у майбутньому , а також накласти арешт на його поточні рахунки.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, а також забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що заснована на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяви стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, майно, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретно визначене майно або конкретна сума грошових коштів, за умови їх фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами. Також, діючим законодавством взагалі не передбачено накладення арешту на банківські рахунки в якості забезпечення позову при розгляді справи господарським судом.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-34; 36; 43; 46; 49; 78; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівельний завод” (юридична адреса: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Горького, б. 2; код ЄДРПОУ 05763642; рахунок 26003190480001 в Краматорській філії Приватбанку, МФО 335548) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Енергомаш” (юридична адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 12; код ЄДРПОУ 13609872; рахунок 260092801500 в ВАТ „СЕБ Банк” в м. Києві, МФО 300175) суму 9538,25 грн. (а саме: основний борг на суму 7981,80 грн., інфляцію в сумі 1556,45 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 95,38 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 214,52 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 955,19 грн.

У судовому засіданні 14.06.2010 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Показати/Приховати судові провадження

Потрібна автентифікація