Справа № 22ц-5640                                                      Головуючий 1 інстанції –Чернишов Ю.В.

Категорія   - 5                                                           Доповідач –Бабенко П.М.

        РІШЕННЯ

                   іменем     України                                            

17 червня    2010   року   Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Кондратьєвої О.М.,

суддів: Бабенка П.М., Могутової Н.Г.,

при секретарі-  Семенченко С.С.,

за участю позивачки ОСОБА_1.її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку  апеляційні скарги   ОСОБА_1 на рішення Слов’янського міськрайонного суду   Донецької області від 17 лютого  2010 року та на додаткове рішення цього ж суду від  3 березня 2010 року   по цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права власності та визнання права власності на частку у майні,

                                          В С Т А Н О В И В :

У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна, на обгрунтування якого зазначила, що вона та відповідач є власниками  нежитлового приміщення  складу пиломатеріалів по 1\2 частині кожний .

Відповідач користується вказаним складом  сам і перешкоджає їй користуватися цим приміщенням.

Просила провести розподіл складу, виділити їй в натурі  частину складу площею 73,7 м2 відповідно до  висновку експерта.

Відповідач у свою чергу звернувся до ОСОБА_1 із зустрічним позовом , просив припинити   її права власності на 1\2 частку  складу та визнати за ним право власності на частку, належну  відповідачці, стягнувши  з нього на користь відповідачки у зустрічному позові  її вартість в сумі 57 250 грн. На обґрунтування позову зазначив, що  він користувався  спірним приміщенням разом із чоловіком  відповідачки, за свої кошти придбав обладнання, провів електроенергію. При поділі складу в натурі зміниться його цільове призначення, внаслідок чого  приміщення складу не можна буде використовувати  для виробництва  по переробці деревини.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду   Донецької області від 3 березня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов задоволено, припинено право власності ОСОБА_1 на 1\2 частку приміщення складу пиломатеріалів, розташованого по АДРЕСА_1 та визнано право ОСОБА_3 на зазначену частку майна, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1  52 250 грн.

Додатковим рішенням цього ж суду від 3 березня 2010 року  стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати: судовий збір в сумі 571,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., витрати на проведення експертизи в сумі 1850 грн. та витрати на юридичну допомогу в сумі 3 000 грн.

  В апеляційних скаргах ОСОБА_1 просить рішення суду та додаткове рішення  скасувати, ухвалити нове рішення, яким  задовольнити її позовні вимоги, а ОСОБА_3 у позові та стягненні судових витрат відмовити .

Зазначила, що суд припинив її право власності на  1\2 частки складу з порушенням норм матеріального права, не врахувавши підстави  для припинення права власності, які передбачені ст..365 ЦК України.

Суд при цьому не врахував, що  її частка у майні не є незначною і спільне володіння і користування складом не є неможливим, а склад можна розподілити, що підтверджено висновком експерта.

Суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що   на час розгляду справи склад  змінив своє функціональне призначення і не врахував, що  відповідач використовує склад не за призначенням, облаштувавши його як  приміщення для  розпилювання деревини. При цьому він користується усім приміщенням, використовує його у своїх цілях, орендну плату їй не сплачує.

 Суд ,посилаючись на висновок експерта , не врахував, що    експерт  вийшов за межі поставлених йому питань, вказавши, що розподіл складу  можливий тільки  при демонтуванні  обладнання по переробці деревини, але таке питання при призначенні експертизи сторонами не обговорювалось. таким чином, суд   прийняв до уваги неналежний доказ.

Також апелянт зазначила, що  ухвалюючи додаткове рішення, суд не врахував, що  позивач у зустрічному позові не ставив питання про відшкодування йому судових витрат, а тому суд вийшов за межі позовних вимог.

Крім того, стягуючи з неї на користь ОСОБА_3  витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн., суд не врахував ,що  компенсація  сплачується іншою стороною у розмірі, що не перевищує 40% розміру  мінімальної заробітної плати за годину роботи.

В  судовому засіданні   позивачка та  її представник позивача  доводи апеляційної скарги підтримали.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник просили апеляційні скарги відхилити, посилаючись на те, що ухвалені судом рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,  пояснення сторін та їх представників, дослідивши  матеріали справи, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу на додаткове рішення суду задовольнити, а на рішення суду від 17.02.2010 року – відхилити , з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками приміщення складу пиломатеріалів у рівних частках, який розташовано по АДРЕСА_1. Вартість цього приміщення складає 114 500 грн.

З 2004 року склад   було обладнано та використовується як приміщення з переробки деревини  відповідачем ОСОБА_3 Обладнання у ньому придбано та встановлено відповідачем ОСОБА_3, який і користується цим приміщенням.

ОСОБА_1 володіє вказаною часткою  у цьому приміщенні з 18 липня 2006 року, але цим приміщенням не користувалася і не користується. Вона зареєстрована як приватний підприємець, проте підприємницькою діяльністю не займається.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з вказаних обставин та з  того, що через зміну призначення приміщення бувшого складу та установлення у ньому обладнання  ,вказане приміщення , на частку якого  яку  претендує ОСОБА_1, є неподільним, спільне володіння і користування вказаним майном через це неможливе,  припинення її права  власності з отриманням грошової компенсації  не порушує прав та інтересів  ОСОБА_1.

Висновки суду є правильними, такими ,що відповідають обставинам справи та вимогам матеріального закону.

Згідно із ч.1 ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо : 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Та обставина, що спірне приміщення є неподільним, підтверджено висновком  судової будівельно-технічної експертизи.

Суд обґрунтовано дійшов висновку, що спільне володіння і користування  вказаним приміщенням  є неможливим, оскільки встановлено, що спірне приміщення змінило   своє цільове призначення, у ньому встановлено  устаткування для переробки деревини, яке належить ОСОБА_3, ОСОБА_1 не користувалася і не користується вказаним приміщенням , а припинення права власності  не завдасть їй істотної шкоди.

Таким чином доводи ОСОБА_1 у апеляції, що при вирішенні позову  суд не врахував  вимог матеріального закону та порушив норми процесуального закону,  не  ґрунтуються на матеріалах справи .

Доводи  апелянта, що  відповідач використовує склад не за призначенням, облаштувавши його як  приміщення для  розпилювання деревини, користується усім приміщенням, використовує його у своїх цілях, орендну плату їй не сплачує  апеляційний суд до уваги не приймає.

Апелянт не надала суду доказів на те, що  ОСОБА_3 було заборонено використовувати склад не за призначенням та усім приміщення. З матеріалів справи убачається, що на переобладнання приміщення складу  ОСОБА_3 має відповідні дозволи, а ОСОБА_1  не  користується спірним приміщенням  через відсутність необхідності у цьому  і не позбавлена права у порядку, передбаченому законом  отримувати з ОСОБА_3  орендну плату.

Також не ґрунтуються на  матеріалах справи та вимогах закону доводи її  щодо висновку експерта про можливість розподілу спірного приміщення та варіантів  його розподілу. Суд надав належну оцінку  вказаному висновку.

На думку апеляційного суду експерт не вийшов за межі  поставлених йому питань щодо  висновку про неможливість розподілу спірного приміщення без  демонтування устаткування для переробки деревини, оскільки це був один з варіантів розподілу приміщення.

Тому апеляційну скаргу  на рішення суду слід відхилити, рішення  суду залишити без змін.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 його витрати   по сплаті судового збору,  на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та витрати на проведення експертизи  суд обгрунтовано виходив з вимог ст.88 ЦПК України, якою передбачено, що в разі задоволення  позовних вимог з іншої сторони  підлягають  стягненню  на користь позивача вказані витрати.

Проте  суд , стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 його витрати на юридичну допомогу в сумі 3000 грн., не врахував вимог  п.1.1 додатку до Постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ від 27 квітня 2006 року № 590 , згідно якому  витрати, пов’язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинна перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що  зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Як убачається з матеріалів справи ,інтереси ОСОБА_3 захищав у судовому засіданні адвокат ОСОБА_4, якому ОСОБА_3 сплатив 3000 грн.   та який  витратив у судових засіданнях  біля 2 год. 15 хв., також витратив  час  на підготовку  до участі у розгляді справи, а усього не більше 3 год. 30 хв.   Виходячи з мінімальної заробітної плати на час розгляду справи 869 грн.  х 40%  судом можливо було стягнути  347, 60 грн. за годину роботи адвоката, а усього   не більше 1500 грн.

За таких обставин апеляційну скаргу  на додаткове рішення слід задовольнити             частково. Рішення суду в частині стягнення  з ОСОБА_1 витрат   на юридичну допомогу   слід змінити, зменшити  розмір цього стягнення на користь ОСОБА_3 до 1500 грн. ,а в решті залишити без змін.      

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 , 313-316 ЦПК України, апеляційний суд,

                ВИРІШИВ:

Апеляційну каргу ОСОБА_1 на додаткове рішення задовольнити частково.

Додаткове рішення Слов’янського міськрайонного суду   Донецької області від 3 березня 2010 року  змінити .Стягнути з  ОСОБА_1  на користь ОСОБА_3 його витрати на юридичну допомогу в розмірі 1500 ( одну тисячу п’ятсот) грн..

В решті це   рішення, а також рішення Слов’янського міськрайонного суду   Донецької області від 17 лютого  2010 року залишити без змін.

Рішення  апеляційного суду  набирає законної сили з моменту  проголошення, але може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання   законної сили.

        Головуючий:

                Судді   :