Справа № 2-82/07

Рішення

Іменем   України 

20 березня 2007 року

Новозаводський районний суд міста Чернігова

в складі: головуючого судді     Артюх К.В.

при секретарі                                    Горбік Т.А.

за участю позивача ОСОБА_1., відповідача ОСОБА_2., представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинку

Встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинку, мотивуючи свої вимоги тим, що з відповідачем вони перебували в шлюбі з 09.10.1988року по 14.10.1995року. Від сумісного життя мають двох неповнолітніх доньок: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2,

На підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради № 309 від 19.11.1990 року та договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності від 13.02.1991 року, позивачці була відведена земельна ділянка для будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 600 кв. м.. Відповідно до згоди, яка була підписана між представником Виконкому Новозаводської районної ради м. Чернігова, позивакою та відповідачем, 25 вересня 1991 року були внесені зміни в вищевказаний договір, згідно з якими ОСОБА_2 залучений до будівництва будинку в якості созабудовника.

Хоча в 1995 році між сторонами шлюб був розірваний, але вони продовжували жити разом, однією сім'єю, за цей час почали обробляти земельну ділянку, залили фундамент та побудували сарай, в якому вже можна було жити. Позивачка переїхала з дітьми туди жити. Все це було зроблено до 2000 року.

В 2000 році відповідач поїхав до Ізраїлю, де перебував до червня 2003 року. Починаючи з 2000 року по червень 2003 року позивачка за свої кошти фактично повністю побудувала будинок, в цьому їй допомагали її батьки, всі документи на будівельні матеріали позивачка зберігала в папці, яка зберігалась вдома.

В червні 2003 року, коли відповідач повернувся з Ізраїлю, він прийшов до спірного будинку, вселився до нього, став сваритися і провокувати постійно конфліктні ситуації в родині, фактично позивачці з дітьми були створені неможливі умови для проживання, тим самим відповідач вимусив позивачку з дітьми піти зі свого житла та будинку, фактично він їх вигнав на вулицю, бо іншого житла у позивачки не було. Всі документи на будинок, на будівельні матеріали, які позивачка купувала і зберігала, залишились в будинку в руках відповідача.

2

Після цього, позивачка винайняла житло, і ніяких стосунків з відповідачем не мала, лише подала до суду позов про стягнення аліментів на дітей. Аліменти були за рішенням суду стягнуті, але відповідач сплачувати їх не збирався і тому, судовий виконавець став шукати шляхи стягнення грошей і в грудні 2005 року звернувся з запитом до Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації, щодо наявності власності у ОСОБА_2. На той час ОСОБА_2, змінив прізвище на ОСОБА_2, але на теперішній час він знов змінив прізвище на ОСОБА_2. На запит судового виконавця прийшла відповідь про те, що на прізвище відповідача зареєстрована власність - житловий будинок по АДРЕСА_1 в цілому на підставі свідоцтва про право власності від 14.11.2003 року. Про це в грудні місяці 2005 року позивачці повідомив судовий виконавець, та зробив ксерокопію, яка додається до позовної заяви. Позивачці до того часу про це відомо не було, яким чином відповідач отримав власність на будинок їй невідомо. Позивачка вважає, що вона є власником будинку АДРЕСА_1, оскільки збудувала вказаний будинок зі своїх матеріалів і за власні кошти, своєю працею. На той час, коли відповідач повернувся із-за кордону, тобто на червень 2003 року, будівництво було повністю завершено і будинком можливо було користуватись за призначенням, тобто як житлом, і таким чином, оскільки правовідносини виникли до 1.01.2004 року, необхідно застосовувати ті законодавчі акти, які існували на той час, тобто, на підставі ст. 12 Закону України „ Про власність" у позивачки виникло право власності на вищевказаний будинок. На підставі ст. 48 Закону України „ Про власність", позивачка має право на захист свого права власності в судовому порядку.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі. Додатково пояснила, що в 1988р. зареєструвала шлюб з відповідачем, в 1991 році по місцю роботи їй видали земельну ділянку під будівництво. У нотаріуса підписали угоду про передачу відповідачу земельної ділянки, коли і як відповідач оформлював будинок та земельну ділянку позивач не знає, але нотаріус сказала, що в разу поділу, половина буде належати позивачу. В 1995 році зареєстрували розірвання шлюбу, проте продовжували спільно проживати. Спочатку був побудований сарай і їх сім'я проживала в цьому сараї. Коли відповідач поїхав в Ізраїль позивачка почала будівництво будинку, допомагали куми та її батьки. Особисто позивачка придбала ліс для вікон, цеглу. Перший поверх будував батько зі своїми співробітниками, він же і проводив розрахунок з людьми. Коли придбала цеглу на другий поверх ця бригада і продовжувала будівництво. Повністю побудувала будинок, підвила до двору комунікації. Всі придбані матеріали записувала в зошит, який залишився в будинку відповідача. В 1999р. відповідач поїхав до Ізраїлю заробляти гроші на будівництво будинку, присилав кошти, але як він казав, що це є аліменти. В зв'язку з поганим ставленням відповідача та принижень, позивачка в лютому 2003 року, коли відповідача не було дома, викликала таксі та з дітьми виїхала з цього будинку, через два місяця зареєструвала другий шлюб.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав просив відмовити в його задоволенні. Пояснив, що в 1991 році відповідачка отримала земельну ділянку і в тому ж році її переоформили на нього. Довгий час не будував будинок, оскільки шукав добрий проект. В 1995 році продав свою кімнату, переїхали жити на квартиру, а в 1996-1997р. переїхали проживати на АДРЕСА_1. В 1993 році взяв суду в банку, придбав будівельний матеріал. На момент виїзду за межі України був побудований цокольний поверх та перший поверх. Коли виїхав то спочатку переказував по 800 доларів США, всього вислав приблизно 18000 доларів США, з 2000 року почав висилати гроші на ім'я матері позивачки, оскільки розповіли про негідну поведінку позивача. Матері позивача казав щоб по 100 доларів США давала позивачці на проживання, безпосередньо на будівництво вислав 3000 доларів США.

3 

Коли повернувся в м. Чернігів, то з'ясував, що будівництво було жахливим, деякі роботи переробляв. Після приїзду провів газ, воду. В кінці вересня 2003 року вселилися на перший поверх, в жовтні-листопаді 2002 року позивачка виїхала з будинку добровільно, з дітьми, через місяць менша донька повернулася і продовжує проживати з відповідачем.

Представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що в приблизно 1998 - 1999 року будував будинок з першого поверху. Коробку будували втрьох, платив батько позивачки. Будували з цегли, яка була, потім цеглу ще докуповували, також в період будування купували цемент. Коли починали будівництво відповідач був, а потім він поїхав. Кришу робили взимку, робили фронтони, позивачка була завжди, готувала їжу.

СвідокОСОБА_7. в суді пояснив, що робив кришу та світло, за це розраховувалась позивачка, вона постійно була присутня на будівництві. Будівельні роботи він розпочав на жовтневі свята і закінчив весною, штукатурили мати позивачки та інша жінка, а стелю робили батько та зять. Додав, що відповідача на будівництві не бачив.

Свідок ОСОБА_8. яка являється матір'ю позивачки пояснила, що вона та її чоловік повністю займалися будівництвом, безпосередньо проводили будівельні роботи та наймали працівників. Відповідач дійсно спочатку переказував кошти позивачу, а потім почав свідку, скільки переслав коштів свідок не пам'ятає, відповідач давав вказівку щоб давала кошти брату, сестрі, сину.

Свідок ОСОБА_9. пояснила, що являється сусідкою відповідача, будувались майже в один час. Знає, що до від'їзду відповідача був збудований перший поверх, коли він повернувся, будинок був вже був покритий, відповідач робив лише комунікації і потім всі вселилися.

СвідокОСОБА_10. пояснила, що являється сусідкою відповідача, в той час коли позивач і відповідач проживали разом, їх діти дружили. Зі слів дітей знала, що відповідач із-за кордону присилав позивачці кошті, коштовності і ці кошті витрачалися на будівництво будинку, потім пересилав кошти матері позивача в зв'язку з поведінкою позивача.

Свідок ОСОБА_11. пояснив, що він є братом відповідача, свідок разом з братом проводив підготовку будівництва, коли був відповідач в м. Чернігові то свідок безпосередньо приймав участь у будівництві, а коли відповідач поїхав, то наймом робочих займався батько позивача і свідка більше не запрошували. Знає, що відповідач висилав кошти на будівництво позивачці, а потім став пересилати матері позивачці.

Вислухавши осіб, які брали участь у справі, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Як встановлено в ході судового засідання і не оспорюється сторонами по справі, позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 1988 року і згідно копії свідоцтва про шлюб ( а. с. 16) зареєстровано розірвання шлюбу 14.11.1995 року.

Згідно рішення виконкому міської Ради народних депутатів № 309 від 19.11.1990 року ( а. с. 9) позивачці була виділена земельна ділянка в безстрокове користування для будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 600 кв. м.

Згідно копії витягу з рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів № 211 від 17.07.1991 poKyt (а.с.76) п.1-4 земельна ділянка поАДРЕСА_1, площею 600 кв. м. виділена рішенням міськвиконкому

4  

від 19.11.1990 року № 309 ОСОБА_1, переоформлена на її чоловіка ОСОБА_2. по їх згоді. Договір на забудову розірвати у встановленому порядку..

Згідно копії акту прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку ( а. с 80) комісія прийшла до висновку про прийняття в експлуатацію будинкуАДРЕСА_1, даний акт затверджено рішенням виконкому Новозаводської районної ради від 10.11.2003 року № 198.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно ( а. с. 79) будинокАДРЕСА_1 належить ОСОБА_2., копії державного акту на право приватної власності на землю (а. с. 78) земельна ділянка площею 0,0646 по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2. на підставі рішення Чернігівської міської ради від 30.09.2003 року.

З наданих суду доказах, показах осіб, які брали участь у справі, вбачається, що будівництво будинкуАДРЕСА_1 почалося в 1998 року і закінчилося в 2003 році, тобто будівництво розпочалося до від'їзду відповідача за межі України і закінчилося після повернення відповідача в м. Чернігів, що вбачається з пояснень свідків ОСОБА_12., ОСОБА_13.,ОСОБА_10.,ОСОБА_11., відповідача та рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 153 від 17.06.2003 року (а. с. 77) згідно якого продовжено на 3 місяці строк укладення договору на забудову присадибної ділянки ОСОБА_2. та актом прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку, затвердженого рішенням виконкому Новозаводської районної ради № 198 від 10.11.2003 року.

Відповідно до пояснень в судовому засіданні позивача, відповідача, свідків ОСОБА_8.,ОСОБА_11.,ОСОБА_10. вбачається, що в період перебування відповідача за межами України, відповідач робив позивачу грошові перекази для належного рівня проживання та будівництва будинку.

Згідно ст. 12 ЗУ „Про власність", праця громадян є основою створення і примноження їх власності.

Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Згідно ст. 48 ЗУ „Про власність", Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.

Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Враховуючи, що позивачкою не надано доказів про витрачання нею коштів на будівництво будинкуАДРЕСА_1 і придбання будівельних матеріалів, проведення оплати роботи найманих працівників, добровільний виїзд з АДРЕСА_1 не позбавляв позивачку можливості взяти належні їй документи, також позивачкою не надано інших доказів про наявність інших договорів, які дають підстави визнання за позивачкою право власності на

5 

спільне домобудування, тому суд вважає, що відсутні підстави для визнання за позивачкою права власності на 1А частину домоволодінняАДРЕСА_1.

Керуючись ст. ст. 10,11,60, 209, 213-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 12, 48 Закону України „Про власність", суд, -

Вирішив:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області через Новозаводський районний суд міста Чернігова, шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення, протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів, після подання заяви про апеляційне оскарження рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.